Ухвала суду № 66144531, 27.03.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27.03.2017 р. Справа № 814/1915/16

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомКорабельного районного центру зайнятості, вул. Торгова, 61, м. Миколаїв, 54050 до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001 простягнення коштів в сумі 11112,49 грн.,в с т а н о в и в:

Позивач, Корабельний районний центр зайнятості (далі - Корабельний РЦЗ), звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення суми позову від 27.03.2017 року, просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ НП в Миколаївській області) кошти в сумі 11112,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, в квітні 2016 року до Корабельного районного центру зайнятості звернулось ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що були звільнені наказом Головного управління поліції в Миколаївській області. Загальна сума державної допомоги по безробіттю, яка була виплачена вище означеним особам становить 20006,95 грн.

На підставі рішень Миколаївського окружного адміністративного суду про поновлення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на роботі, Корабельним РЦЗ припинено виплату допомоги по безробіттю, оскільки встановлено, що отримання матеріального забезпечення в період перебування на обліку в центрі зайнятості було незаконним, оскільки в цей період вони, за рішенням суду, були поновлені на посаді з дати їх звільнення, тобто були зайнятими особами та відносились до категорії зайнятого населення. Таким чином кошти, виплачені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем, підлягають поверненню.

Відповідно до ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач надав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем заборгованості, яка приймається судом.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 78).

Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 68).

Від відповідача надійшли письмові заперечення на позов, в яких він просить відмовити в задоволенні позовних вимог на підставі того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (арк. спр. 70 - 74).

Відповідно до частини 4 статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на зазначене, суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

13.02.2017 року від відповідача надійшло клопотання про закритт япровадження у справі.

В обгрунтування свого клопотання відповідач зазначив, що оскільки предметом спору в даній справі є стягнення витрат на допомогу по безробіттю в якості відшкодування майнової шкоди, а не в якості оскарження бездіяльності відповідача по сплаті обов'язкових внесків згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», то спір у вказаній справі не є публічно - правовим, адже жодна із сторін у даному спорі не виступають як суб'єкти владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не виконують владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до вимог ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

З метою забезпечення правильного й однакового визначення юрисдикції адміністративних судів Пленум Вищого адміністративного суду України прийняв постанову № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», в якій зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1 - 4 ч. 4 статті 50 КАС України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною четвертою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловнена в постановах Верховного Суду України від 20.09.2016 року по справі № 813/614/14, від 21.12.2016 року по справі № 813/2964/14.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене суд вважає клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 17, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Клопотання Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області про закриття провадження у справі - задовольнити.

2. Провадження у справі закрити.

Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.С. Князєв