Постанова № 66138630, 19.04.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р.Справа № 916/3486/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Морщагіної Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Гладишевої Т.Я.

секретар судового засідання: Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 за дорученням;

від відповідача: не зявився;

від третьої особи-1: не зявився;

від третьої особи-2: ОСОБА_3 за дорученням;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістік Сервіс»

на рішення господарського суду Одеської області від 09 березня 2017 року

у справі №916/3486/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МП Ефес»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістік Сервіс»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Вінд»;

2) Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»;

про: стягнення 492594,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «МП Ефес» (далі позивач, ТОВ «МП Ефес») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістік Сервіс» (далі відповідач, «Кран Логістік Сервіс») про стягнення 499621,82 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором поставки № 100101 від 01.10.2015 зобовязань з поставки товару в узгоджений договором строк.

Ухвалою від 22.02.2017 судом за клопотанням відповідача в порядку ст. 27 ГПК України до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Вінд» (далі ТОВ «Нью Вінд») та Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі ПАТ «Укртелеком»).

07.03.2017 позивачем надано заперечення на письмові пояснення та клопотання відповідача, в яких позивач згідно уточненого розрахунку позовних вимог просив суд стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 438470, 70 грн., 3% в сумі 2744,79грн., пеню в розмірі 56149,97грн.

З урахуванням приписів ст. 22 ГПК України, п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 вказані заперечення в частині визначення нової ціни позову щодо пені та 3% розцінені судом як заява про зміну розміру позовних вимог та прийняті до розгляду; в частині інфляційного збільшення заява до розгляду не прийнята, оскільки по суті опосередковує зміну підстав та предмету позову.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.03.2017 позовні вимоги задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто: 433700,00 грн. - боргу, пені у розмірі 54337,63 грн., в решті частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 433700,00 грн. - боргу та пені у розмірі 54337,63 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог в цій частині.

Часткова відмова в задоволені вимог щодо стягнення пені за порушення зобовязання мотивована невірним визначенням позивачем періоду її нарахування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% місцевий суд виходив з того, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2017 по справі № 916/3486/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що укладений між сторонами договір є діючим, а тому відповідач не вважається таким, що прострочив виконання зобовязання. При цьому, з боку відповідача зроблені усі дії щодо уникнення порушення умов укладеного договору між сторонами, а саме: укладені необхідні договори з контрагентами задля належного виконання зобовязань перед позивачем за умовами Договору поставки №100101 від 01.10.2015. Однак, з незалежних від нього обставин, контрагенти зі свого боку не виконують свої зобовязання, що в свою чергу впливає на виконання господарських зобовязань відповідача перед позивачем. Крім того, оскільки спірний договір є договором поставки, яким не передбачено нарахування відсотків за користування грошовими коштами у вигляді 3% річних та штрафні санкції у вигляді пені, а тому позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та договорі.

Представники позивача в судове засідання зявилися, надали відзив на апеляційну скаргу, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ПАТ «Укртелеком» в судове засідання зявився, по суті апеляційної скарги пояснень не надав, вважав, що оскаржуваним рішенням його права та інтереси не зачіпаються.

Інші учасники судового процесу, незважаючи на належне повідомлення про розгляд апеляційної скарги, правом на участь своїх представників в судовому засіданні не скористалися, пояснень не надали.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснена фіксація судового процесу технічними засобами, складено протокол судового засідання.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.10.2015 між сторонами у справі укладено Договір поставки №100101 (Договір), за умовами якого відповідач зобовязався передати у власність позивача кабель, що виведений з експлуатації (товар), а останній в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязався його прийняти та оплатити.

Відповідно до п. 1.2. Договору, кабель, який є обєктом купівлі-продажу за Договором, продається позивачеві у демонтованому вигляді за місцем його проходження без гарантійного строку експлуатації.

Згідно до п. 1.3. Договору найменування, вид, характеристика, кількість та ціна товару, який поставляється за цим договором, зазначаються сторонами у рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невідємною частиною цього договору.

Положеннями п. 2.1. Договору визначено, що поставка відповідної партії товару здійснюється відповідачем протягом 5 (пяти) календарних днів з дати зарахування передоплати такої партії Товару на банківський рахунок відповідача, як передбачено в п.п. 3.2.1. цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна ціна договору складається з суми вартостей окремих партій товару, які будуть поставлені протягом строку дії цього договору.

У відповідності до п. 3.2. Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем в національній валюті України у безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок Покупця, зазначений в рахунку-фактурі передоплати у розмірі 100 (ста) відсотків від вартості відповідної партії товару.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання умов укладеного Договору виставлено позивачу рахунки-фактури на загальну суму 433700,00 грн.: № С0000005 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн.; № С0000006 від 12.02.2016р. на суму 30030 грн.; № С0000007 від 22.02.2016р. на суму 50050 грн.; № С0000008 від 11.03.2016р. на суму 15050 грн.; № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн.; № С0000010 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн., які згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень №4323 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн.; №3189 від 12.02.2016р. на суму 15030 грн.; №4377 від 16.02.2016р. на суму 15000 грн.; №4391 від 22.02.2016р. на суму 20000 грн.; №4405 від 24.02.2016р. на суму 20050 грн.; №4418 від 01.03.2016р. на суму 10000 грн.; №4469 від 12.03.2016р. на суму 15050 грн.; №4489 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн.; №4540 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн., оплачені позивачем в повному обсязі, що також підтверджується банківськими виписками та не заперечується сторонами.

Проте, у передбачений п. 2.1. Договору строк, відповідач поставку попередньо оплаченого товару позивачу не здійснив, у звязку з чим позивачем предявлено вимогу про повернення передплати № 624/1 від 08.12.2016, яка отримана відповідачем 09.12.2016.

Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення суми попередньої оплати та нарахованих відповідно до ст. ст. 536, 693 ЦК України, п. 5.3 Договору пені та 3% річних за користування чужими грошовими коштами.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків:

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

В силу положень ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору оплата за товар здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати вартості відповідної партії товару, зазначеної в рахунку-фактурі.

Згідно приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Господарським судом встановлено, матеріалами справи підтверджено і сторонами не заперечується факт перерахування відповідачу попередньої оплати в розмірі 433700,00грн. на підставі виставлених останнім рахунків-фактур (а.с. 30-53).

Доказів наявності будь-яких заперечень постачальника щодо виконання позивачем, як покупцем за даним Договором поставки №100101 від 01.10.2015, прийнятих не себе обовязків з внесення попередньої оплати суду не представлено.

Положення ст. 663 ЦК України визначають, що Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 2.1 Договору сторони погодили, що поставка відповідної партії товару здійснюється постачальником протягом 5 календарних днів з дати зарахування передоплати такої партії товару на банківський рахунок постачальника, як передбачено п. 3.2.1 Договору.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальними правилами, встановленими ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідач, в порушення умов договору, прийняті на себе зобовязання з поставки товару не виконав, загальний обсяг невиконаного відповідачем зобовязання з поставки товару склав 433700,00 грн.

Згідно положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідач доказів поставки товару на загальну суму здійсненої позивачем попередньої оплати не надав, викладені позивачем обставини щодо порушення умов Договору не спростував.

Приписи статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до змісту ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Правові наслідки невиконання Продавцем зобов'язань з поставки попередньо оплаченого Товару, визначені ст. 693 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведені правові норми породжують на стороні Покупця дві правомочності, у випадку порушення Продавцем зобовязань з поставки попередньо оплаченого Товару:

-вимагати виконання зобовязання в натурі та передання оплаченого товару;

-вимагати повернення суми попередньої оплати;

що реалізуються Покупцем на власний розсуд.

У звязку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобовязань позивачем 09.12.2016 предявлено останньому вимогу про повернення попередньої оплати № 624/1 від 08.12.216 (а.с. 55), факт отримання якої підтверджено відміткою на тексті вимоги.

На момент прийняття рішення обовязок відповідача з повернення суми попередньої оплати в розмірі 433700,00грн. залишився невиконаним.

Такі дії відповідача у відповідності до ст. 610 ЦК України правильно кваліфіковані судом як порушення зобовязання, встановленого ст.ст. 663, 664 ЦК України, п. 2.1 Договору.

В свою чергу, за змістом ст.ст.549, 611 ЦК України та ст.ст.216-218, 230-231 ГК України, наслідком порушення відповідачем зобов'язання є необхідність сплати позивачеві як кредиторові штрафних санкцій визначених 5.3 Договору.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно до п. 5.3. Договору, у разі порушення строків поставки Постачальник за вимогою Покупця сплачує останньому пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ України, що діяла у період прострочення від суми недопоставленого товару за кожен календарний день прострочення поставки.

Враховуючи невиконання відповідачем обов'язку щодо передачі товару та встановлення п. 5.3 Договору відповідальності постачальника у вигляді пені, колегія суддів перевіривши розрахунок місцевого господарського суду, погоджується з частковим задоволенням вимог в цій частині в загальному розмірі 54337,63 грн.:

- за рахунком-фактурою № С0000005 від 03.02.2016 на суму 60060 грн. розрахунок пені проведено за період з 09.02.2016 по 07.12.2016;

- за рахунком-фактурою № С0000006 від 12.02.2016 на суму 30030 грн. розрахунок пені проведено за період з 22.02.2016 по 07.12.2016;

- за рахунком-фактурою № С0000007 від 22.02.2016 на суму 50050 грн. розрахунок пені проведено за період з 07.03.2016 по 07.12.2016;

- за рахунком-фактурою № С0000008 від 11.03.2016 на суму 15050 грн. розрахунок пені проведено за період з 18.03.2016 по 07.12.2016;

- за рахунком-фактурою № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн. розрахунок пені проведено за період з 23.03.2016 по 07.12.2016;

- за рахунком-фактурою № С0000010 від 28.03.2016 на суму 10010 грн. розрахунок пені проведено за період з 03.04.2016 по 07.12.2016.

Наразі, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, визначаючи період нарахування пені позивачем не було враховано, що з моменту реалізації ним права на повернення попередньої оплати, обовязок продавця (постачальника) щодо поставки товару припиняється та виникає відповідне зобовязання з повернення грошових коштів. У той час, як встановлена п. 5.3 Договору відповідальність стосується виключно наслідків порушення строків поставки товару, а не повернення попередньої оплати.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, то, як правильно зазначив місцевий господарський суд невизначеність розміру процентів та порушення з боку відповідача негрошового зобовязання з огляду на п. 6.3. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що причиною невиконання зобовязань з поставки товару позивачу стало наявність відповідних порушень з боку його контрагентів судовою колегією відхиляються, адже в силу приписів ст.ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє боржника від відповідальності за порушення зобовязання. Наведене в цілому відповідає правовій позиції Верховного суду України, сформованій в постанові від 10 червня 2015 року у справі N 3-216гс15.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістік Сервіс» задоволенню не підлягає, що згідно із ст. 49 ГПК України має наслідком віднесення на рахунок останнього витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістік Сервіс» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2017 у справі № 916/3486/16 без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя:Н.С.Морщагіна

Судді:Г.І.Діброва

ОСОБА_4