Ухвала суду № 66136484, 19.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/2093/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представників апелянта - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представника відповідача - Заверюхи Костянтина Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі УМВС) з позовними вимогами про стягнення з УМВС на його користь 1002,12 грн. грошової компенсації за не використану відпустку за 2010 рік та стягнення з УМВС на його користь 204683,01 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з УМВС на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791 грн. 42 коп.. В решті позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом УМВС «По особовому складу» №318 о/с від 26 травня 2010 року згідно з "Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ" позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за ст.66 (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Сторонами не заперечується, що компенсація за невикористану відпустку позивачу в момент звільнення виплачена не була.

Листом УМВС України в Херсонській області №58/04/2-2016 від 11 листопада 2016 року позивача повідомлено, що відпустка за 2010 рік не надавалась, частина невикористаної відпустки за 2010 рік становить 12 діб.

Водночас, відповідач заперечував проти свого обов'язку сплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку та заперечував проти необхідності сплатити позивачу 204683,01 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки чинне на момент звільнення позивача законодавство не передбачало таких обов'язків.

Відмова в сплаті позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і стала підставою для звернення ОСОБА_5 з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа середнього начальницького складу, при звільненні з органів внутрішніх справ має право на отримання грошової компенсації за відпустку, невикористану саме в році звільнення, тобто в 2010 році. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивачем заявлена вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо оспорюваної суми, а не нарахованої.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Так, положеннями ст.116 КЗПП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗПП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що положення статті 117 КЗПП України підлягають застосуванню у разі, якщо власник або уповноважений ним орган не виплатив звільненій особі грошові кошти, які саме належать вказаній особі до виплати та якщо відсутній спір щодо розміру зазначених коштів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо належності (правомірності) виплат грошової компенсації за не використану відпустку, про що свідчать посилання відповідача на ту обставину, що позивач мав право на отримання чергової відпустки (а не компенсації) безпосередньо перед звільненням, тобто, вказані обставини щодо належності (правомірності) сторонами станом на час звільнення, вирішені не були, а тому і спірна грошова компенсації нарахована не була, що унеможливлює застосування статті 117 КЗПП України та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, як вбачається зі справи між сторонами існує спір щодо розміру зазначених коштів, який станом на час звернення ОСОБА_5 з даним позовом вирішений не був.

Окрім іншого, звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_5 заявляв вимоги виключно про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, не просив визнати протиправною бездіяльність УМВС щодо не нарахування та не виплати спірних сум, тобто, позивач фактично не оспорює правомірність дій відповідача щодо не зазначення в наказі про звільнення (за вчинки, що дискредитують звання рядового та начальницького складу) відомостей про виплату відповідної компенсації, як таких, що вчинені суб'єктом владних повноважень та можуть бути оскарженні згідно до п.4 ч.4 ст.105 КАС України, за якими адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Також, відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_5 не оскаржувався розмір стягненої судом першої інстанції грошової компенсації за не використану відпустку за 2010 рік, в скарзі апелянтом не було наведено жодних обґрунтувань з приводу цього.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності згідно законодавства та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 квітня 2017 року.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук