Ухвала суду № 66136271, 18.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/190/17 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління поліції охорони в Чернігівській області про виплату компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- зобов'язати управління поліції охорони в Чернігівській області обчислити та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за квітень 2016 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2017 в задоволенні відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в управлінні поліції охорони в Чернігівській області.

30.04.2016 ОСОБА_2 було звільнено зі служби у зв'язку з виходом на пенсію. Після звільнення позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні на пенсію в сумі 32 550, 00 грн. Вказана сума виплачувалась позивачу частками та завершена 16.11.2016.

Вважаючи, що відповідач при звільненні здійснив виплату не всього належного йому грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки у відповідача не було жодних обов'язків нараховувати та виплачувати позивачу відповідну допомогу у квітні місяці 2016 року, то підстави нараховувати та виплачувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за цей місяць у відповідача відсутні, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що після звільнення позивача зі служби в поліції охорони, йому було нараховано до виплати грошову допомогу при звільненні, яка була виплачена із затримкою, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).

З аналізу наведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач проходив службу у відповідача, а не працював у нього на умовах трудового договору чи інших умовах.

У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ, не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-42а).

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що питання застосування норм КЗпП України було предметом неодноразового судового розгляду Вищим адміністративним судом України у рішеннях від 19.11.2015 № К/9991/18577/12, від 15.09.2015 № К/9991/20127/11, від 15.10.2015 № К/800/16876/15.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що одноразова грошова допомога при звільненні на пенсію не є грошовим забезпеченням (заробітною платою) та вона носить разовий характер

Що стосується посилання апелянта на рішення Верховного Суду України у справі № 6-58цс16, то колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини, які були предметом розгляду Верховним Судом України у вказаній справі, відмінні від правовідносин, які розглядаються у даній справі, а тому колегія суддів вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України у справі № 6-58цс16.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про зобов'язання відповідача обчислити та нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за квітень 2016 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2017 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 24.04.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.