Постанова № 66135529, 24.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2017 року № 826/23701/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів - Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 Міністерства внутрішніх справ України

відповідача-2 Міністерства оборони України,

відповідача-3 Служби безпеки України,

відповідача-4 Державної казначейської служби України

за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору:

третя особа-1 Державна служба України з надзвичайних ситуацій,

третя особа-2 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

третя особа-3 Міністерство фінансів України,

про визнання бездіяльності протиправною,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство фінансів України, в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог - а.с. 101) просить: визнати незаконною бездіяльність СБ України, МВС України, Міноборони України, внаслідок якої було допущено терористичний акт з використанням джерела підвищеної небезпеки, за результатом якого було зруйновано будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності, та ДКС України, внаслідок якої позивачу не відшкодовується завдана визначеною бездіяльністю шкода.

В обґрунтування позовних вимог серед іншого зазначено про те, що саме до повноважень відповідачів входить запобігання злочинів, вчинених з терористичною метою, захист громадян та їх власності терористичних посягань та захист прав громадян в цілому, а знищення майна позивача внаслідок артилерійського обстрілу, незалежно від того, здійснений такий обстріл відповідачами чи особами, що входять до терористичного угрупування «ДНР», появу та подальшу протиправну діяльність якого повинні були попередити відповідачі, є наслідком неналежного виконання посадовими та службовими особами Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України своїх посадових та службових обов'язків.

Інакше кажучи, як наголошено представником позивача, держава Україна особі своїх правоохоронних органів (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство оборони України) повинна була запобігти знищенню майна позивача, а оскільки вона цього внаслідок своєї бездіяльності зробити не змогла, то відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану терористичним актом. Саме принцип пріоритету захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності є, на думку позивача, одним з основоположних принципів боротьби з тероризмом, закріпленим в ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

При цьому представником позивача зауважено, що Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов'язковими для врахування українськими судами, в таких справах як «Фіногенов проти Росії» та «Тагаєва проти Росії» прийшов до висновку, що держава повинна вжити достатніх необхідних заходів для захисту життя, здоров'я та майна особи, що зазнає загрози постраждати від вчинення терористичного акту.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, а також додаткових поясненнях, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні з підстав необґрунтованості з мотивів, наведених у наданих по суду письмових запереченнях.

Присутні в судовому засідання представники третіх осіб позовні вимоги також не визнали, просили відмовити у їх задоволенні.

В той же час, за результатами дослідження наявних у справі матеріалів, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Під час письмового провадження від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які враховано судом при вирішенні даної справи.

Отже, розглянувши подані до справи документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 04.05.2000 р. є власником житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці розміром 360 кв.м. (далі - будинок).

20.10.2014 в результаті артилерійського обстрілу в будинку виникла пожежа, внаслідок якої будинок повністю згорів. В підтвердження чого позивачем здійснено посилання на акт комісійного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1, постраждалого в результаті військових дій, складеного комісією у складі заступника голови з питань діяльності виконавчих органів Київської в м. Донецьку ради Левченко В.В., спеціаліста організаційного відділу Київської районної в м. Донецьку ради Карпової Є.Е. в присутності позивача та актом про пожежу від 27.10.2014, складеного комісією у складі: інспектора відділення попередження надзвичайних ситуацій 4 державної пожежно- рятувального загону ГУ Державної служби з надзвичайних ситуацій в Донецькій області старшого лейтенанта Дементьєвої Є.В., інспектора відділення техногенної безпеки 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ Державної служби з надзвичайних ситуацій в Донецькій області Марченко Є.В. Причиною зазначеної пожежі визначено попадання артилерійського снаряду в будинок.

Згідно листа ГУ СБ України від 26.11.2015 р. №6/М-2424/2 слідчим відділом УСБ України в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22015050000000450 за ч. 1 ст. 258 КК України, за фактом знищення внаслідок обстрілу будинку АДРЕСА_1, відомості про яке 09.11.2015 р. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2015 р.

В той же час, згідно експертно-консультативного висновку від 14.11.2015 р., складеного експертом-консультантом ОСОБА_6, виходячи з наданих на дослідження фотографічних знімків, на зовнішніх та внутрішніх елементах будинку АДРЕСА_1 наявні сліди, характерні для дії факторів вибуху. Дані сліди могли бути утворені в результаті бризантної, фугасної, метальної, сейсмічної, осколкової та термічної дії вибуху, та характерні для дії вибухового пристрою середньої або великої потужності, яким міг бути артилерійський снаряд, міна та ін. Ці сліди не є характерними для дії факторів вибуху газоповітряної суміші, що утворюється внаслідок витоків побутового газу (з газопроводу чи газового балону). Ознаки вибуху газового балону на наданих фотознімках відсутні. В наданих на дослідження матеріалах відсутні будь-які відомості, які б могли дати підстави для перевірки припущення про інші вибухи побутового характеру.

Відтак, зважаючи на руйнування належного позивачу будинку, що, як йдеться у позовній заяві, призвело до отримання ним матеріальної шкоди, стверджуючи, що причиною такої шкоди стала саме протиправна бездіяльність відповідачів стосовно запобігання терористичного акту, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення присутніх представників в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

У відповідності до ст. 2 Закону України від 20.03.2003 р. №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон №638) правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, цей Закон, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Так, згідно до ст. 3 цього Закону боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності попереджувальних заходів; невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності; поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом; нерозголошення відомостей про технічні прийоми і тактику проведення антитерористичних операцій, а також про склад їх учасників; єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцій; співробітництва у сфері боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

Статтею 4 Закону №638 закріплено перелік суб'єктів боротьби з тероризмом.

Так, зокрема, організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.

До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; Служба зовнішньої розвідки України; Міністерство закордонних справ України; Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику в електроенергетичному, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах транспорту; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну аграрну політику.

У разі реорганізації або перейменування центральних органів виконавчої влади, перелічених у цій статті, їхні функції у сфері боротьби з тероризмом можуть переходити до їх правонаступників, якщо це передбачено відповідними актами Кабінету Міністрів України та Президента України.

До участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Повноваження суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, передбачено положеннями ст. 5 Закону №638.

Так, зокрема, Служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій, які можуть використовуватися терористами; забезпечує через Антитерористичний центр при Службі безпеки України організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове розслідування злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю; ініціює питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей (ч. 1).

Міністерство внутрішніх справ України спільно з Національною поліцією організовує боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції Національної поліції; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій (ч. 2).

Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України забезпечують захист від терористичних посягань об'єктів та майна Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що перебувають у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; організовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил і Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в разі вчинення терористичного акту у повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України; в разі залучення до проведення антитерористичної операції - забезпечують із застосуванням наявних сил та засобів виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій; беруть участь у затриманні осіб, а у випадках, коли їх дії реально загрожують життю та здоров'ю заручників, учасників антитерористичної операції або інших осіб - їх знешкоджують (ч. 3).

Статтею 6 Закону №638 передбачено, що суб'єкти, які залучаються до боротьби з тероризмом, у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

Антитерористичний центр при Службі безпеки України складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах Служби безпеки України. У складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України можуть створюватися і діяти військово-цивільні адміністрації - тимчасові державні органи, які призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі проведення антитерористичної операції. Організація, повноваження і порядок діяльності військово-цивільних адміністрацій визначаються законом (ч. 2 ст. 7 Закону №638).

У відповідності до ст. 10 Закону №638 антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.

Статтею 11 цього Закону визначено, що рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

Так, 14.04.2014 р. Указом в. о. Президента України №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» відповідно до статей 107 та 112 Конституції України постановлено увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (додається, таємно). Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покладено на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.09.2014 р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію (ч. 4 ст. 4 Закону №1669).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до цього додатку в перелік зазначених населених пунктів включено і місто Донецьк.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 р. №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 р. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Частиною 1 ст. 12 закону №638 визначено, що для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Відповідно до ст. 13 цього Закону при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Статтею 19 Закону №638 встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 р. №250 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, які визначають механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях (далі - субвенція).

Головним розпорядником субвенції є Мінрегіон. Субвенція надається обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури.

Субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, як в тому числі реконструкція, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи - на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Тобто, такі субвенції передбачені щодо житлового фонду комунальної власності, у той час як знищений будинок належить на праві приватної власності, тому правові підстави для відшкодування позивачеві шкоди коштом цих субвенцій дійсно відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 24.02.2016 р. №7/19-1846 Міністерством регіонального розвитку, будівництва та ЖКУ України повідомлено позивача, що з огляду на віднесення м. Донецька та Донецької області до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, порушене у зверненні позивача від 21.01.2016 р. питання щодо відшкодування прямої матеріальної шкоди, завданої пожежею в результаті артилерійського обстрілу, внаслідок якої згорів будинок позивача, не може бути вирішеним до того часу, поки органи державної влади не здійснюватимуть свої повноваження на території міста Донецька Донецької області в повному обсязі (а.с. 128).

Поряд з цим у листі від 03.02.2016 р. №31-09010-21/10/3242 у відповідь на звернення позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої описаним вище випадком, Міністерством фінансів України зазначено, що в умовах відсутності на сьогодні нормативно-правових актів, які б регулювали порядок, критерії та розміри надання такої компенсації, вирішити питання щодо виділення з державного бюджету коштів на відшкодування (компенсації) витрат громадянам, у яких повністю або частково зруйноване житло внаслідок бойових дій, немає законодавчих підстав.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 р. №1002-р. затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на території Донецької та Луганської областей (далі - План заходів). Згідно з цим Планом відповідальним за підготовку проекту нормативно-правового акта щодо Порядку надання компенсації майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях визначено Мінрегіон.

Таким чином, як йдеться у згаданому листі, вирішення порушеного питання можливо після законодавчого урегулювання визначення відповідного механізму відшкодування (компенсації) витрат громадянам, у яких повністю або частково зруйновано житло внаслідок бойових дій (а.с. 129).

Отож, згідно п. 2 Плану заходів Мінрегіону, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юсту та Мінфін необхідно було підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів, в тому числі - Про затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Термін виконання - жовтень 2014 р.

Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює такий порядок, не встановлено державний орган на який покладено обов»язок здійснювати відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування, що, як вбачається, не входить до повноважень та не залежить від волі відповідачів у справі.

В той же час, у відповідності до ч.1 та 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Поряд з цим, ст. 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Аналіз зазначеної норми дає підстави зробити висновок про наявність кількох складових для застосування цієї норми. Такими складовими є наявність кримінального правопорушення, завдання шкоди, та те, що така шкода завдана саме внаслідок кримінального правопорушення.

Натомість встановлені у справі обставини та надані сторонами докази не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачу внаслідок зруйнування його житлового будинку, спричинена саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки доказів на підтвердження прийняття досудовим слідством в рамках кримінального провадження №22015050000000450 або судом процесуальних рішень по суті порушеного провадження до суду при розгляді цієї адміністративної справи не надано, а судом таких не встановлено.

Відтак, аналізуючи характер спірних правовідносин, а також досліджуючи наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що підстави для задоволення даного позову відсутні.

В контексті наведеного, суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27.09.2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що ж до строку звернення до суду, то клопотання позивача про визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку судом задоволено.

При цьому в даному випадку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини (Суд). Так, Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45). Суд підкреслює, що, оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі «Звольський та Звольська проти Чеської Республіки» (Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic), заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні позову.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді А.Б. Федорчук

В.А. Кузьменко