Постанова № 66135082, 19.04.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року ЧернігівСправа № 825/496/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дякова В.І.,

за участю секретаря - Лазаренко В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області), в якому просить суд:

- стягнути з ГУНП в Київській області на користь позивача 8096,09 грн. недоплаченого середнього заробітку за період з 20.02.2016 по 20.07.2016;

- застосувати обовязкові правові наслідки ухваленого рішення, зокрема встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання постанови та допустити негайне виконання постанови суду.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 по справі №825/542/16 його було поновлено на роботі на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС ГУНП в Київській області з 20.02.2016. При цьому з відповідача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17872,16 грн. за період з 20.02.2016 по 20.07.2016. Сума середнього заробітку визначалась виходячи з виплат за посадовим окладом 1700 грн. на місяць. Разом з тим, відповідач, згідно наказу від 13.10.2016 №621 о/с, підвищив позивачу посадовий оклад до 2470 грн. на місяць, починаючи з 01.02.2016. ОСОБА_1 вважає, що розмір середньої заробітної плати, яка застосовується для розрахунку за час вимушеного прогулу має бути відкоригований відповідно до вимог п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з урахуванням коефіцієнту підвищення. Тому позивач просить стягнути з ГУНП в Київській області недоплачений середній заробіток, за період з 20.02.2016 по 20.07.2016, в сумі 8096,09 грн.

Позивач та його представник в судове засідання не зявились, представник позивача надав суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, позові вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання також не зявився, надіслав до суду письмові заперечення в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що жодним нормативно-правовим актом, що регулюють питання грошового забезпечення поліцейських Національної поліції, не передбачено визначення корегування грошового забезпечення на коефіцієнт його підвищення. Також в наданих до суду письмових запереченнях просив справу слухати без участі представника ГУНП в Київській області.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі атестаційного листа від 11.01.2016, наказом ГУ НП у Київській області від 19.02.2016 № 80 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС, звільнено у запас (з постановкою на військовий облік) на підставі пп. 5 п. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 19 лютого 2016 року.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду про його скасування.

Так, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 у справі №825/542/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Київській області від 19.02.2016 №80 о/с в частині звільнення з поліції ОСОБА_1 19.02.2016; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС ГУНП в Київській області з 20.02.2016; стягнуто з ГУНП в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2016 року по 20 липня 2016 року в розмірі 17872 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 16 коп.

Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, в межах суми за один місяць у розмірі 3645 (три тисячі шістсот сорок п'ять) грн. 00 коп., допущено до негайного виконання (а.с. 44-48).

При цьому, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу був розрахований судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи посадового окладу позивача 1700,00 грн.

Як встановлено судом та не заперечувалось представником відповідача, середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20.02.2016 по 20.07.2016, в розмірі 17872,16 грн. був виплачений ОСОБА_1

Разом з тим, після поновлення ОСОБА_1 на посаді, наказом ГУНП в Київській області від 13.10.2016 №621 о/с, позивачу було підвищено посадовий оклад до 2470,00 грн. на місяць, починаючи з 01.02.2016 (а.с. 34).

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, згідно з приписами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.

Частиною 3 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 п. 2 розділу II Порядку № 100 у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Судом встановлено, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу був розрахований судом відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Київській області від 21.06.2016 №37, відповідно до якої середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи (грудень 2015 року та січень 2016 року) складала 3645,00 грн., за один робочий день 117,58 грн.

При цьому, розмір посадового окладу позивача на день звільнення становив 1700,00 грн. на місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, наказом ГУНП в Київській області від 13.10.2016 №621 о/с, позивачу було підвищено посадовий оклад до 2470,00 грн., починаючи з 01.02.2016.

Пунктом 10 розділу III Порядку № 100, встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, враховуючи, що у періоді, в якому за позивачем зберігалась заробітна плата за час вимушеного прогулу, з 20.02.2016 по 20.07.2016, відбулось підвищення посадового окладу, розмір середньої заробітної плати, яка застосовується для розрахунку за час вимушеного прогулу, має бути відкоригований відповідно до вимог п. 10 розділу III зазначеного Порядку № 100, з урахуванням коефіцієнту підвищення.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-203цс14, зазначивши, що «з урахуванням тієї обставини, що за період від часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів».

Отже, коефіцієнт підвищення посадового окладу складає - 2470/1700 = 1,453.

Таким чином, розмір недоплаченого середнього заробітку, за період з 20.02.2016 по 20.07.2016, складає - 0,453*17872,16 = 8096,09 грн.

При цьому суд зазначає, що згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачеві недоплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20.02.2016 по 20.07.2016, в сумі 8096 грн. 09 коп., утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.

Такий висновок узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

Таким чином, виплата позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна бути здійснена без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обовязкових платежів.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи наведені норми процесуального закону, постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми недоплаченого середнього заробітку, у межах стягнення за один місяць, слід допустити до негайного виконання.

Що стосується клопотання позивача про встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення, що власне по своїй суті не є позовною вимогою, слід зазначити, що згідно з частини першої статті 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобовязати ГУНП в Київській області подати звіт про виконання постанови суду на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як субєктом владних повноважень, не спростовано встановлені судом обставини та доводи позивача, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Витрати, понесені позивачем на правову допомогу, підтверджуються матеріалами справи, а саме: договором про надання правової допомоги від 01.01.2017 (а.с.41), калькуляцією вартості правової допомоги, проведеної відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», актом виконаних робіт від 18.04.2017 (а.с. 43) та квитанцією №4 від 18.04.2017 про сплату коштів в загальному розмірі 500,00 грн. (а.с. 42).

Відповідно згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю, відповідно до приписів статей 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, повязані з витратами на правову допомогу сумі 500,00 грн., підлягають стягненню з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 87, 94, 122, 158-163, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20.02.2016 по 20.07.2016, в сумі 8096 (вісім тисяч девяносто шість) грн. 09 коп., без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 500,00 грн.

Постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми недоплаченого середнього заробітку, у межах стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.

Зобовязати Головне управління Національної поліції в Київській області подати звіт про виконання постанови суду на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

СуддяВ.І. Д'яков