Рішення № 66134217, 04.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/633/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Кренцель М.І. Провадження № 22-ц/789/359/17 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 44

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Фащевська Н. Є., Шевчук Г. М.,

при секретарі - Шмигельська І.З.

з участю сторін - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратив право на житло,-

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником будинку за адресою смт. Козова, вул. Л. Українки, 41, Козівського району, Тернопільської області, в якому зареєстрований та проживав відповідач.

З лютого 2014 року відповідач вибув з житлового будинку та не проживає в ньому без поважних причин.

Фактична реєстрація відповідача в будинку перешкоджає їй оформити в установленому законом порядку субсидію на користування комунальних послуг.

Рішенням Козівського районного суду від 23 червня 2015 року вирішено:

«Позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що в смт. Козова по вул. Л. Українки, 41, Козівського району, Тернопільської області з дня його вибуття».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Козівського районного суду від 23 червня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що з 9 грудня 2014 року по лютий 2017 року відбував кримінальне покарання перебував в місцях позбавлення волі, а тому не проживав в будинку з поважних причин.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та пояснив, що спірний будинок належав на праві власності його батькам і в матеріалах справи не доведено право позивачки на вказаний будинок.

Позивачка ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з'явилась, надіславши письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції керувався нормами статті 71 ЖК України та статті 405 ЦК України та виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 проживав в будинку на правах члена сім'ї власника будинку і був відсутній у ньому понад один рік без поважних причин.

Колегія суддів з такими висновками погодитися не може, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 є власником житлового будинку в смт. Козова Тернопільської області по вул. Л. Українки, 41, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 березня 2014 року, на який посилалась в суді та копію якого долучила до заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у спірному будинку з 2010 року, що стверджується записом у будинковій книзі прописки громадян, що мешкають в будинку №41 по вул. Л. Українки.

Згідно пояснень позивачки викладених в позовній заяві та в запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач вселився у будинок у 2010 році за згодою своєї матері ОСОБА_4, яка на той час була власником вказаного будинку.

ОСОБА_4 померла у 2015 році.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 не був членом її сім'ї, у зв'язку з чим втратив право користування житловим будинком після зміни власника житлового будинку у 2014 році.

Вирішуючи спір суд без належних доказів дійшов висновку про те, що відповідач був членом сім'ї позивачки і безпідставно застосував положення статті 405 ЦК України, яка регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачка заперечувала факт проживання з відповідачем однією сім'єю, мотивуючи тим, що у нього є інша сім'я з якою, на даний час, він не проживає, і заперечила ведення спільного господарства з відповідачем.

Застосувавши до спірних правовідносин ст. 405 ЦК України суд не навів належних доказів, на підставі яких він зроби висновок про те, що відповідач відноситься до є членів сім'ї позивачки.

Крім того, застосувавши до спірних правовідносин ст.ст. 71, 72 ЖК України, на яку посилалась позивачка у позовній заяві, мотивуючи тим, що відповідач не є членом її сім'ї, суд не взяв до уваги те, що зазначеними нормами врегульовано житлові права осіб у державному (комунальному) житловому фонді та не регулюються правовідносини з приводу користування житловим фондом у квартирах громадян, які належать їм на праві приватної власності.

При чому, в даному випадку, суд не врахував, що згідно п. 7 ст. 71 Житлового кодексу України, зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Як встановлено в суді апеляційної інстанції, відповідач з 9 грудня 2014 року по лютий 2017 року відбував покарання в місцях позбавлення волі.

Таким чином, з урахуванням наданих по справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування наслідків передбачених ст.71 ЖК України, ст. 405 ЦК України, якими передбачено визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відсутні.

Крім того, при вирішенні апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачка ОСОБА_3 в запереченнях на апеляційну скаргу вказала, що після зміни власника житлового будинку ОСОБА_1, який не є членом її сім'ї, втратив право користування житловим будинком, і в силу вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Положення ст. 391 ЦК України, на які посилалась позивачка в запереченнях, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як позовні вимоги з цих підстав не заявлялись, а обґрунтовувались тривалим не проживанням відповідача у спірному житловому приміщені понад строки, що установлені ст. 71 ЖК України та ст. 405 ЦК України і позивачка не керувалась нормами ст. 391 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни є порушення норм або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року скасувати.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратив право на житло відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 268 гривень сплаченого судового збору.

Рішення колегії може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: