Окрема думка судді № 66119012, 11.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ОКРЕМА ДУМКА

11 квітня 2017 року м. Київ

судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України Самсіна І.Л. стосовно постанови Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек» (далі - Товариство) до реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області в особі державного реєстратора Черватюка Олександра Анатолійовича, державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Марченка Олександра Анатолійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Банк Форвард» (далі - Банк), про визнання дій протиправними та скасування рішення, за заявою Товариства про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні зазначену вище справу, задовольнила заяву Товариства про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року скасувала, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2015 року залишила в силі.

На мій погляд, ухвалюючи рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України мала врахувати нижченаведене стосовно юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

У справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України залишив постанову апеляційного суду без змін, погодившись із висновками цього суду про дотримання державним реєстратором встановленого законодавством порядку при проведенні реєстрації права власності на земельну ділянку за Банком, оскільки останній для цього подав всі передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок) документи, зокрема, видані на підставі статті 84 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» свідоцтва приватного нотаріуса від 9 січня 2015 року, що містять повний текст вимоги Банку щодо усунення порушень, а також підтверджують отримання іпотекодавцем і боржником цієї вимоги 2 грудня 2014 року, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту отримання вимоги.

Вважаю, що при розгляді цієї справи колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України слід було врахувати правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа № 21-41а16).

У цій постанові колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, скасувавши ухвалені в адміністративній справі судові рішення та закривши провадження в ній, зазначила таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

У зв'язку з наведеним вважаю, що розгляд справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек» відбувся з порушенням юрисдикції адміністративних судів, визначеній у статті 17 КАС, у зв'язку з чим, ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року, постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та Хмельницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2015 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Суддя Верховного Суду

України І.Л. Самсін