Ухвала суду № 66109716, 13.04.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2487/16

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

13 квітня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2016 року позивач - ОСОБА_5 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу в сумі 26562,51 грн. за період з 24.06.2008 року по 21.09.2009 року та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 03.02.2017 року вказаний позов задовольнив частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_5 24.06.2008 був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Хмельницькій області від 24.06.2008 №238 о/с.

За наслідками оскарження даного наказу у суді, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.01.2009 позов ОСОБА_5 задоволено, скасовано наказ УМВС України в Хмельницькій області від 24.06.2008 №238 о/с та поновлено позивача на службі в органах МВС України на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми управління УМВС у Хмельницькій.

Дана постанова залишена без змін відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 та 10.09.2009 позивачу видано виконавчий лист по справі №2-а-11931/08/2270.

На виконання постанови суду, відповідно до наказу УМВС України в Хмельницькій області від 21.09.2009 №236 о/с, відмінено пункт наказу УМВС України в Хмельницькій області від 24.06.2008 №238 о/с в частині звільнення ОСОБА_5 з органів внутрішніх справ.

Вважаючи зазначені обставини позивач звернувся до суду з адміністративним позовом стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 ( далі - Положення № 114).

Згідно п. 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, враховуючи зазначене та що вказаними судовими рішеннями підтверджено право позивача на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується доводів апеляційної скарги, стосовно помилковості висновків суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період, що перевищує один рік.

Обгрунтовуючи вказані твердження, відповідач зокрема зазначив, що підстави для виплати позивача грошового забезпечення за період понад рік відсутні, оскільки заява про поновлення на службі розглядалася більше одного року не з вини відповідача, а тому підстави для виплати грошового забезпечення з 01.07.2009 року відсутні.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступн.

Згідно з матеріалами справи, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ 24.06.2008 року та поновлено за рішенням суду прийнятого 27.01.2009 року.

В силу статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду зокрема про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, позивач вважається поновленим на роботі з моменту прийняття постанови Хмельницьким окружним адміністративним судом від 27.01.2009 року, а термін вимушений прогулу становить з 01.07.2008 року по 27.01.2009 року, при цьому період з 28.01.2009 року (дата з якої позивач вже повинен був бути поновлений на роботі ) до 21.09.2009 року (дати його фактичного поновлення, тобто фактичного виконання рішення суду) не є періодом вимушеного прогулу зумовленого незаконним звільненням, а є вимушеним прогулом при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, правовідносини з приводу якого врегульовані статтею 236 КЗпП України.

За змістом ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Колегія суддів зазначає, що вказаною статтею не передбачено обмеження уздійсненні виплати заробітку (грошового утримання) будь-яким проміжком або періодом часу, а тому позовні вимоги за цей період задоволені судом першої інстанції правомірно.

Крім того, статтею 1 КЗпП України встановлено, що кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За змістом статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, згідно статті 4 КЗпП України регулювання трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Отже, враховуючи зазначене, також колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта стосовно того, що норми Положення № 114 є спеціальними по відношенню до КЗпП оскільки нормами вказаного положення не передбачено врегулювання правовідносин з приводу невиконання рішення про поновлення, які в свою чергу є визначеними в КЗпП України норми якого регулюють трудові відносини усіх працівників без виключення.

Недоречними також є доводи стосовно неврахування судом першої інстанції позиції ВСУ висловленої в рішеннях від 06.11.2013 року по справі № 21-352а13 та від 17.02.2015 року по справі , оскільки Верховний суд України висловлював свою думку з приводу правовідносин, які є відмінними від правовідносин по даній справі.

Згідно статті 159 КАС України,судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність частини заявлених позивачем вимог, які підтверджуються належними доказами, а тому обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 квітня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7