Рішення № 66108497, 19.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7306/16-ц 22-ц/774/777/К/17

Справа № 212/7306/16-ц Головуючий в першій

Провадження 22-ц/774/777/К/17 інстанції ОСОБА_1

Категорія № 26 (III) Доповідач Барильська А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді -Барильської А.П.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар -Гладиш К.І.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на рішення Жовтневого районного м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» (далі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3») та просив суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоровя, 275600 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обовязкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що, він пропрацював у на підприємстві відповідача - шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка» (правонаступник якого є - ПрАТ «Євраз ОСОБА_3») в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. Звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 році йому було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню.

Висновком МСЕК йому первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався: 01 січня 1996 року, 23 грудня 1997 року, 15 лютого 1999 року, 08 лютого 2000 року, 25 січня 2001 рок 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, 09 січня 2003 року йому при черговому переогляді встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності на безстроковий термін.

Згідно висновків лікарів йому протипоказана важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Він обмежений у виборі роботи, оскільки йому заборонено працювати в зазначених умовах праці. Також йому рекомендовано спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Окрім того, він постійно переносить і фізичні страждання, а саме: постійний ниючий біль в поперековій ділянці з іррадіацією в обидві ноги; суглобовий біль почуття оніміння в ногах, обмеження рухів і біль в ліктьових, плечових, колінних і кульшових суглобах; утруднена хода, періодично сильний біль в попереково крижовому відділі хребта, судоми в м`язах.

Професійне захворювання спричинило йому моральні страждання та переживання, оскільки він сумлінно працював на підприємстві відповідача все своє життя, а відповідач натомість недотримувався правил охорони праці, тим самим ушкодив його здоров'ю.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач є винним у втраті позивачем працездатності та причинно-наслідкового зв'язку праці на підприємстві ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» з фактом втрати працездатності позивача, авідтак не доведений і обовязок останнього у відшкодуванні позивачу моральної шкоди.

На думку апелянта, при визначенні розміру моральної шкоди, суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Також при ухваленні рішення судом не враховано положення Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Також судом не враховано, що позивачем пропущено строк для звернення з даним позовом до суду.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_3 встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_5 пропрацював у на підприємстві відповідача - шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка» (правонаступник якого є - ПрАТ «Євраз ОСОБА_3») в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. Звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 році ОСОБА_5 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню.

Висновком МСЕК ОСОБА_5 первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався: 01 січня 1996 року, 23 грудня 1997 року, 15 лютого 1999 року, 08 лютого 2000 року, 25 січня 2001 рок 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, 09 січня 2003 року йому при черговому переогляді встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності на безстроковий термін.

Згідно висновків лікарів ОСОБА_5 протипоказана важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Він обмежений у виборі роботи, оскільки йому заборонено працювати в зазначених умовах праці. Також позивачу рекомендовано спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Окрім того, позивач постійно переносить фізичні страждання, а саме: постійний ниючий біль в поперековій ділянці з іррадіацією в обидві ноги; суглобовий біль почуття оніміння в ногах, обмеження рухів і біль в ліктьових, плечових, колінних і кульшових суглобах; утруднена хода, періодично сильний біль в попереково крижовому відділі хребта, судоми в м`язах.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 та стягуючи на його користь з відповідача моральну шкоду, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 153, 273-1 КЗпП України, й виходив з обовязку відповідача її відшкодувати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі зясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливі умови праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі - Правила).

Статтею 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на час первинного огляду позивача 18 січня 1994 року щодо втрати ним професійної працездатності, можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалися п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила), в розмірі, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач є винним у втраті позивачем працездатності та причинно-наслідкового зв'язку праці на підприємстві ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» з фактом втрати працездатності позивача, авідтак не доведений і обовязок останнього у відшкодуванні позивачу моральної шкоди не можуть бути підставою для скасування рішення суду з огляду на наступне.

ОСОБА_3 першої інстанції встановлено, що позивач пропрацював на підприємстві відповідача в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. 24 червня 2005 року був звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 3 від 10 січня 1994 року, комісією в складі представників керівництва ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», встановлено обставини, при яких ОСОБА_5 отримав професійне захворювання, а саме до 1977 року перфоратори не мали засобів шумопоглинання і генеруючий ними шум досягав 120 122 дБа, з 1977 року. вони оснащаються ковпаковими резиновими заглушками, котрі навіть в нормальному, робочому стані знижують шум до 112 114 дБА при ГДК 80 дБА. Беруші, що застосовуються не відповідають вимогам ГОСТ 12.4.051 78 по заглушую чому ефекту і не доводять загальний рівень звуку до вимог ГОСТ 12.І.003 76. Причиною професійного захворювання є 20 річний стаж роботи в умовах високого рівня шуму при відсутності потрібних технічних рішень по доведенню його до вимог ПДУ; та незадовільне спорядження рудників СМЗ, що відповідають вимогам ГОСТ 12.4.051 78. Винних осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці не встановлено.

Відповідно до висновку МСЕК позивачу первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався 09 січня 2003 року при черговому переогляді позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.

Згідно виписних епікризів позивачу протипоказана: важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Відповідно до медичних довідок, ОСОБА_5 в звязку з погіршенням стану здоровя неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в КЗ «Криворізька міська лікарня № 8» ДОР». Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 р. встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню. Згідно медичних документів лікарями встановлено рекомендації: спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Таким чином, суд дійшов висновку що в звязку з професійним захворюванням позивач ОСОБА_5 яке виникло через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу на підприємстві відповідача позивач переносить моральні страждання.

Отже, в даному випадку відповідач - ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» - повинен виплатити позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сімї, і рівних та невідємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обовязком держави (ст. 3 Конституції України).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні рішення не враховано положення Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин є безпідставними.

Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді

одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі,

розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах , рішення суду .

Розмір відшкодування моральної шкоди, на момент виникнення спірних правовідосин, не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції не перевищує розмір такого відшкодування, визначений Правилами.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк для звернення з даним позовом до суду з огляду на наступне.

На правовідносини, які виникли між сторонами 18.01.1994 року, поширюється дія ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до ст.83 якої позовна давність не застосовується щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони випливають з порушення особистих немайнових прав(п.16 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю(п.3 ч.1 ст.268 ЦК України).

За таких обставин позивач не пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав щодо відшкодування моральної шкоди, яку відшкодовувати зобов'язаний саме відповідач, оскільки не створив працівнику безпечні та нешкідливі умови праці, в той час як відповідно до вимог ч.1 ст.6, ст.13 Закону України "Про охорону праці" обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця, а тому доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та що підприємство не повинно відшкодовувати моральну шкоду не відповідають діючому законодавству.

Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, та є значно завищеним, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не правильно застосовано норми ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, у звязку з чим, невірно визначено розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави, у звязку з чим, в цій частині доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Згідно п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Відповідно до частини третьої статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

При цьому, стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову.

Згідно ставок розміру судового збору, визначених п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року, які діяли на час подання позовної заяви (20.10.2016 року), розмір судового за подання позову немайнового характеру становив 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, тобто 551,20 грн. (1378,00 х 0,4 = 551,20).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду має бути змінено в частині вирішення питання про визначення розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на користь держави, зі зменшенням цього розміру з 640 грн. до551,20 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому в цій частині воно має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року змінити в частині розподілу судових витрат та зменшити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на користь держави до 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: