Ухвала суду № 66107672, 06.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/529/17

Номер справи місцевого суду: 522/1009/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Толкаченко О. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Толкаченка О.О.,

суддів Копіци О.В., Джулая О.Б.,

за участю: секретаря с/з ОСОБА_2,

прокурора Моско О.В.,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3, що діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2017 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12016160000000351 від 27 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2017 року задоволено клопотання слідчого та до ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, а саме до 26 березня 2017 року.

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, відмовити в задоволенні клопотання слідчого та звільнити ОСОБА_4 з під варти.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що органом досудового розслідування не здобуто достатньо вагомих доказів про вчинення саме ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, внаслідок чого посилання слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 є безпідставним.

Сторона захисту вважає необґрунтованим ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки вказаний ризик не підтверджений жодними обставинами, а наявність у підозрюваного судимості, яка була погашена в порядку ст.89 КК України, ні в якому разі не підтверджує існування вказаного ризику. Також вважає необґрунтованим ризик того, що підозрюваний може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки всі вони вже були допитані органом досудового розслідування і з моменту їх допиту минуло більш ніж 9 місяців.

Захисник посилається на наявність у його підзахисного міцних соціальних звязків, а саме ОСОБА_4 має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, проживає зі своєю цивільною дружиною.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, прокурора Моско О.В., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобовязаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого виконав вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та врахував їх при постановленні оскарженої ухвали.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

В рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).

Разом з тим відповідно до п.175 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v.Ukraine) від 21 квітня 2011р., заява №42310/04 суд наголошує, що термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання

під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), N 35615/06, п.48, від 13 листопада 2007 року).

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_4 підозрюється в тому, що він 03 червня 2016 року біля 20:00 години, знаходячись біля будинку родини Турків в с.Пасат Балтського району Одеської області, попередньо вступив в злочину змову з ОСОБА_5, невстановленими особами на прізвисько «Сулейман» та «Німець», направлену на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_6, - автомобілем марки «Audi А-6» д.н. ВН 6518 ІМ., який на той час знаходився біля вказаного будинку.

Діючи за попередньою змовою між собою, ОСОБА_4, ОСОБА_5, невстановлені особи на прізвисько «Сулейман» та «Німець», відкрито, з метою власного збагачення, залякуючи ОСОБА_6 про намір застосувати фізичне насилля, завели останнього у двір будинку родини Турків, в с Пасат Балтського району Одеської області, в якому повідомили останньому, що його автомобіль НОМЕР_1 належить їм.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, не звертаючи на заборону ОСОБА_6 користуватись його автомобілем, ігноруючи волю потерпілого, невстановлена особа на прізвисько «Сулейман» нанесла удар долонею в праве ухо, а невстановлена особа на прізвисько «Німець» нанесла удар кулаком по ребрам ОСОБА_6 від чого останній впав на землю. Після чого невстановлена особа на прізвисько «Сулейман» відкрито заволоділа ключом запалювання та спільно з невстановленою особою на прізвисько «Німець» наказали пасажирам автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_1, ОСОБА_7 забрати їх речи та речі ОСОБА_6 з автомобіля, тим самим заборонили потерпілому розпоряджатись власним транспортним засобом.

Реалізуючи свій злочинний намір направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_6, розподіливши ролі між собою, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та невстановлена особа на прізвисько «Німець» примусили ОСОБА_6 залишились у подвірї будинку родини Турків, а невстановлена особа на прізвисько «Сулейман», діючи відповідно до попередньої домовленості між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та невстановленої особи на прізвисько «Німець», направленої на незаконне заволодіння автомобілем ОСОБА_6, не маючи право на користування транспортним засобом, сівши за кермо автомобіля НОМЕР_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_6, завів двигун та з наміром ніколи не повертати його власнику, загнав вказаний транспортний засіб в подвіря родини Турків.

Таким чином, ОСОБА_4, ОСОБА_5, невстановлені особи на прізвисько ОСОБА_7» та «Німець» спричинили значні матеріальні збитки ОСОБА_6 на суму 130000 грн.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме:

- заявою ОСОБА_6 про вчинене кримінальне правопорушення відносно нього;

- протоколом допиту потерпілого ОСОБА_6, в якому викладені фактичні обставини вчиненого відносно нього злочину;

- протоколами допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_7;

- протоколом впізнання особи за фотознімками, відповідно до якого потерпілим впізнано ОСОБА_4, як особу, яка вчинила відносно нього злочин;

-протоколами впізнання за фотознімками, відповідно до якого свідками ОСОБА_1 та ОСОБА_7 впізнано ОСОБА_4;

- іншими матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає вказані докази достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України за кваліфікуючими ознаками: незаконного заволодіння транспортним засобом вчиненим за попередньою змовою групою осіб, поєднане із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоровя потерпілого, з погрозою застосування такого насильства, що завдали значної матеріальної шкоди.

При цьому, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності та допустимості буде здійснена за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, апеляційним судом не встановлено.

Злочин, передбачений ч.2 ст.289 КК України, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від пяти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Таким чином, згідно з вимогами ч.2 ст.183 КПК України до ОСОБА_4 може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду існує і є обґрунтованим.

Вказаний ризик також підтверджується відсутністю у підозрюваного міцних соціальних звязків, оскільки підозрюваний ніде не працює, не має родини та утриманців, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що характеризує останнього з виключно негативної сторони.

Крім того, характер та обставини вчиненого злочину, який інкримінується ОСОБА_4 та був вчинений групою осіб з особливою зухвалістю свідчить про реальність ризику того, що у випадку застосування до нього більш мякого запобіжного заходу, підозрюваний може незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та обєктивному дослідженню всіх обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні корисливого злочину, на теперішній час він не працевлаштований, а отже не має законних джерел доходу, а тому перебуваючи на свободі може продовжити злочинну діяльність та вчиняти інші злочини.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_3 про безпідставність задоволення клопотання слідчого про застосування до його підзахисного запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон повязує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, який керуючись положеннями п.1 ч.4 ст.183 КК України при застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки інкримінований йому злочин, передбачений ч.2 ст.289 КК України був вчинений із застосуванням фізичного насилля до потерпілого.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_3, у звязку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись статями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 27 березня 2017 року про застосування до ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, а саме до 25 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду

Одеської області:

О.О. ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_4