Ухвала суду № 66107399, 13.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2892/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю: секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року по справі за позовом Сахака Массуда ОСОБА_5 Седіка до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Сахак Массуд ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13 травня 2016 року №111 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобовязати відповідача прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийняте без урахування усіх обставин у справі, оскільки ситуація в країні його громадянського походження змінилася, проте відповідач таку інформацію не дослідив та безпідставно відмовив позивачу у прийнятті його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року позов задоволено частково. Судом визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.06.2016 року №111 та зобов'язано повторно розглянути заяву Сахак Массуд ОСОБА_5 від 13.06.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, з прийняттям відповідного рішення. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач правомірно відмовив позивачу у прийнятті поданої ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки Сахак Массуд ОСОБА_5 неодноразово звертався до міграційного органу з аналогічними за змістом заявами, у задоволені яких йому було відмовлено, правомірність цих відмов, підтверджена судовими рішеннями.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 13.06.2016 року Сахак Массуд ОСОБА_5 звернувся до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Цього ж дня Головне управління ДМС України в Одеській області наказом №111 від 13.06.2016 року відмовлено позивачу у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з посиланням на п.6 ст.5 Закону України Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту.

Підставою для прийняття такого рішення став висновок Управління з питань шукачів захисту ГУ ДМС України в Одеській області від 13.06.2016 року, що чергове звернення позивача є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву Сахак Массуд ОСОБА_5 в призмі визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Історія переслідування є необґрунтованою та не містить підстав для надання Сахак Массуд ОСОБА_5 захисту в Україні.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що формальне ставлення відповідача до перевірки наведених заявником обставин призвело до прийняття протиправного рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно вимог ч. 1 ст. 7 цього ж Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 1 статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до вимог ч. 4 вказаної статті рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

З наведеного випливає, що однією з підстав для прийняття рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованість заяви, особи яка звернулась за захистом, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заява носить характер зловживання: за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Згідно керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19 квітня 2016р., НСІІ/ЕО/АРО/16/02, http://www.refworld.org/docid/570f96564.html Немеждународный вооруженный конфликт продолжается в Афганистане, Афганским национальным силам безопасности (АНСБ), поддерживаемым международными вооруженными силами, противостоит ряд антиправительственных формирований (АПФ) ... МООНСА начала отслеживать число жертв среди гражданского населения (включая гражданских лиц. которые погибли или получили ранения в результате конфликта) в 2009 году. Число жертв среди гражданского населения ежегодно возрастает в период с 2009 по 2015 год, (не считая уменьшения на четыре процента в 2012 году по сравнению с 2011 г.) В 2015 году было наибольшее число жертв среди гражданского населения по сравнению с предыдущими годами - 11,002 жертв среди гражданского населения (3.545 погибших гражданских лиц и 7,457 раненых). В период с 1 января 2009 года и 31 декабря 2015 года МООНСА зафиксировала в общей сложности 58,736 жертв среди гражданского населения (21,323 смертей и 37413 получили ранения). Тенденция роста числа жертв среди гражданского населения продолжались в первом квартале 2016 года.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Також, згідно даних ОСОБА_6, ООН: в Афганистане растет число раненых среди мирных граждан, 18 апреля 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57149aad4.html [последняя дата доступа 25 мая 2016]: Организация Объединенных Наций сообщает, что с начала текущего года в вооруженных конфликтах в Афганистане погибли около 600 мирных граждан. Эта цифра на 13 процентов ниже показателя за первый квартал 2015 года. По опубликованным в воскресенье, 17 апреля, данным Миссии ООН по содействию в Афганистане, за аналогичный период число раненых среди мирного населения возросло на 11 процентов, составив 1 343 человека. В отчете Миссии говорится, что в связи с активизацией боевых действий в населенных районах число жертв среди детей возросло на 29 процентов, среди женщин на пять процентов. По оценкам Миссии, 60 процентов жертв погибло в результате действий антиправительственных сил. Также Миссия отмечает рост числа погибших в результате миномётных обстрелов и использования гранат со стороны правительственных сил. За несколько дней до публикации этих данных движение Талибан объявило о начале нового наступления в рамках своей ежегодной весенней кампании.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача, що відповідачем не перевірялась та не надавалась належна оцінка оновленій інформації по країні походження позивача, внаслідок чого порушено право Сахак Массуд ОСОБА_5 на обєктивний розгляд його заяви.

За таких обставин, оскільки апелянт належним чином не перевірив доводів позивача щодо подій в Афганістані, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.06.2016 року №111 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання повторно розглянути заяву Сахак Массуд ОСОБА_5 від 13.06.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, з прийняттям відповідного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено. Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року по справі за позовом Сахака Массуда ОСОБА_5 Седіка до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: Л.В.Стас

ОСОБА_3