Ухвала суду № 66084130, 13.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року м. Київ К/800/34940/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Донця О.Є.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року

у справі № 807/599/16

за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до державного підприємства Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця»,

третя особа: заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України,

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулось до суду з адміністративним позовом до державного підприємства Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця» (далі - Держпідприємство), третя особа: заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 36460,64 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України (далі - Прокурор) звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів та прийняти нове рішення - про відмову у позові. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і не зобов'язаний займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Фонд просив залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами установлено, що згідно із Звітом відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 15 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 1 особа.

Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік середньорічна заробітна плата штатного працівника Держпідприємства складає 36200 грн., тому, відповідно до приписів ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів у 2015 році, застосованих до відповідача, складає 36200,00 грн.

Термін прострочення на дату подання позовної заяви становить 12 днів, таким чином, сума пені (з врахуванням ставки НБУ 19%) становить 260,64 грн.

З урахуванням зазначеного, сума адміністративно-господарських санкцій для відповідача складає 36200,00 грн. та пеня в сумі 260,64 грн., таким чином сума боргу складає 36460,64 грн.

Крім того, судом встановлено та не заперечується Прокурором і відповідачем, що Держпідприємство у 2015 році не інформувало центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто не подавало довідку форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів. Водночас, відповідач у 2015 році за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен був створити одне робоче місце та повідомити у випадку не зайняття його інвалідом центр зайнятості про наявність такого вакантного місця для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, чого ним зроблено не було.

Суд касаційної інстанції погоджується зі вказаним обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій і виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»» (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Форма звітності та інструкція щодо її заповнення затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання». Згідно з вимогою п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» ця форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. П.п. 3.1.3 п. 3.1 цього Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у пунктах 3, 4 вказуються кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди. В силу п.п. 2.2.6 Порядку у графі 5 довідки «Укомплектування вакансії за сприяння Державної служби зайнятості України (Так/Ні)» проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансій роботодавцем самостійно.

Тобто, за будь-яких умов у випадку появи на Держпідприємстві попиту на робочу силу (вакансії) протягом 2015 року, підприємство не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й) повинно повідомити про це у встановленому порядку відповідний центр зайнятості. Відповідач вказаних вимог законодавства не виконав, а тому не виконав покладений на нього обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, отже застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: