Постанова № 66083050, 19.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19287/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Громадянин Узбекистану ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він перебуває у списках розшуку Служби безпеки Узбекистану з квітня 2015 року за вчинення злочинів, яких він не міг навіть фізично вчинити, оскільки протягом останніх 10 років постійно проживав в місті Каїр.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Громадянин Узбекистану ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.02.2016 року № 6, в якій зазначено, що позивач безпідставно перебуває у списках розшуку Служби безпеки Узбекистану з квітня 2015 року за вчинення злочинів, яких він не міг навіть фізично вчинити, оскільки протягом останніх 10 років постійно проживав в місті Каїр.

За результатами розгляду даної заяви та вивченням матеріалів особової справи, головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено висновок від 19.02.2016 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийнято наказ від 19.02.2016 року № 124 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Узбекистану ОСОБА_3».

Наказом головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 19.04.2016 року № 242 на підставі подання продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Узбекистану ОСОБА_3.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено висновок від 30.05.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який листом Державної міграційної служби України від 11.07.2016 року № 8.5/4250-16 направлено на доопрацювання.

На підставі вказаного, Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.10.2016 року, з урахуванням якого Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 27.10.2016 року № 541-16.

Вважаючи вказане рішення необґрунтованим, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 10 Закону встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Коло обов'язків Державної міграційної служби України та порядок розгляду зазначеним органом питання про визнання іноземця чи особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року (надалі «Правила») та нормами міжнародних договорів України.

Згідно розділу п. 5.1. Правил після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви; г) у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається; д) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок складається за результатами оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

Згідно п. 5 ст. 10 Закону рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може бути прийнято Державною міграційною службою України тільки за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегією суддів було встановлено, що у заяві про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відповідній анкеті, позивач повідомив, зокрема, про такі особисті обставини, які на його думку свідчили про обґрунтованість його побоювань зазнати переслідувань за ознаками, визначеними в п. 1 ч. 1 ст.1 вказаного вище Закону, а також зазнати тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження у країні свого походження.

При цьому, колегією суддів встановлено, що зазначені позивачем обставини підтверджуються повідомленням Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України № 5/013-16743 від 25 листопада 2016 року (а.с. 130).

Такі свідчення позивача вказують на те, що він звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обгрунтовано.

Правова позиція по даному питанню висловлена у п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16.03.2012 року, за змістом якого слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців (а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів); неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження

внаслідок таких побоювань.

Таким чином, колегія суддів вважає рішення відповідача щодо питання про визнання позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту спеціального уповноваженого органу виконавчої влади у справах міграції, таким, що не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивачем зроблено реальну спробу обґрунтувати свою заяву; він повідомив всі важливі факти, що були у нього в розпорядженні; повідомлені позивачем факти відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за даною справою; позивач має заслуговувати на довіру, оскільки щодо нього не було виявлено компрометуючої інформації.

Колегією суддів було встановлено, що відповідачем не було виявлено обставин, зазначених у ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до яких статус біженця не надається.

Частиною 8 ст. 9 Закону передбачено, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону, рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оскільки головним критерієм для визнання особи біженцем є обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, то саме наявність таких побоювань і мала бути перш за все з'ясована уповноваженим органом виконавчої влади у справах національностей та релігій та судом першої інстанції.

Правова позиція по даному питанню висловлена у постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року, за змістом якої залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід враховувати, що підтвердження обгрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масове: інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції послався на те, що надана позивачем під час співбесіди інформація не підтверджує отримання погроз його здоров'ю та життю, він не був об'єктом переслідування зі сторони уряду.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки помилковими та необгрунтованими, оскільки відповідачем належним чином факт побоювань переслідування з боку державних органів перевірено не було.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню частково.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 541-16 від 27 жовтня 2016 року про відмову у визнанні Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Громадянина Узбекистану ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 20.04.2017 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.