Постанова № 6608203, 29.10.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-24370/09/1270

Категорія №2.1.6

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 жовтня 2009 року.

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Смішливій І.М.,

в присутності сторін:

від позивача: Грекова Г.В., довіреність №5 від 08.01.09, Вербицька Л.І., довіреність №22 від 21.08.09;

від відповідача: Скапенко В.О., довіреність №8626/10-25 від 17.07.09;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальна фабрика «Краснолуцька» до Державної податкової інспекції в м. Красний Луч Луганської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Закрите акціонерне товариство Горнозбагачувальна фабрика «Краснолуцька» з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Красний Луч Луганської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

У позовній заяві позивач просив суд: 1) визнати дії Державної податкової інспекції в м. Красний Луч щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 такими, що не відповідають чинному законодавству (протиправними); 2) визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 та скасувати його, судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив, що податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 про накладення штрафної санкції у розмірі 43308 грн., яке винесене Державною податковою інспекцією в м. Красний Луч на підставі акта планової виїзної перевірки №474/23/32163608 від 02.07.2009 року, не відповідає нормам матеріального права України, обставинам справи та порушує права та інтереси позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на його необґрунтованість.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач субєкт господарювання Закрите акціонерне товариство Горнозбагачувальна фабрика «Краснолуцька» (далі ЗАТ ГФ «Краснолуцька») створено відповідно до угоди юридичними особами і громадянами, вказаними в установчому договору, державна реєстрація здійснена 17.09.2002 року виконавчим комітетом Краснолуцької міської ради Луганської області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 32163608, адреса місцезнаходження юридичної особи: 94502, Луганська область, м. Красний Луч, вул. Анрі Барбюса, 1.

ЗАТ ГФ «Краснолуцька» є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №16387870 від 08.10.2002 року, виданого ДПІ у м. Красний Луч.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 13.05.2009 року по 24.06.2009 року ДПІ у м. Красний Луч Луганської області була проведена виїзна планова документальна перевірка ЗАТ ГФ «Краснолуцька» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року, за наслідками якої був складений акт від 02.07.2009 року №474/23/32163608.

Згідно п.2 висновку акта №474/23/32163608 від 02.07.2008 року встановлено порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в наслідок чого підприємством занижено ПДВ, всього у сумі 86617 грн., у тому числі: за січень 2008 року в сумі 80786 грн., за жовтень 2008 року в сумі 5831 грн., а також завищено ПДВ всього у сумі 86617 грн., у тому числі за лютий 2008 року в сумі 80786 грн., за листопад 2008 року в сумі 5831 грн.

Свій висновок щодо порушення позивачем вимог п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий орган повязав з датою виникнення у позивача податкових зобовязань з продажу товарів (вугілля) з такою подією, як «відвантаження товарів», а не з моментом переходу права власності до покупця, як це передбачено п.3.8. договорів №465 від 25.12.2007 року та №111/61 від 05.09.2008 року, укладених між ЗАТ ГФ «Краснолуцька» (Постачальник) і ВАТ ДЕК «Центренерго» (Покупець), відповідно до якого вугілля вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем тільки після отримання вантажоотримувачем оригіналів свідоцтв якості, копій ЖД накладних, оригіналів ЖД накладних, рахунків-фактури, податкових накладних і підписання сторонами акта прийому-передачі вугілля, який складається на підставі акта за кількістю та якістю.

За вказане порушення до ЗАТ ГФ «Краснолуцька» податковим органом на підставі виданого податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 згідно до п.6 п.п. 4.2.2. ст.4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.п.17.1.3 ст.17 цього ж Закону застосовано фінансову санкцію у розмірі 43 308 грн.

Не погодившись з висновками акта податкового органу №474/23/32163608 від 02.07.2008 року позивач скористався п. 4.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2003 року за номером №925/11205 та подав до органу державної податкової служби заперечення до акта, вих. №506 від 06.07.2009 року.

Рішенням начальника ДПІ у м. Красний Луч від 10.07.2009 року №8308/23 заперечення на акт перевірки №474/23/32163608 від 02.07.2008 року було залишене без задоволення.

Але, суд вважає, що відповідач не довів у суді обґрунтованість і відповідність нормам матеріального права та обставинам справи прийнятого податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0.

Втім, суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

При цьому, частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обовязок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених субєктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.

Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що основним законом, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні є Закон України від 25.06.1991 року №1251-ХІІ «Про систему оподаткування», відповідно до приписів норми ст.1 якого, ставки, механізм справляння податків і зборів (обовязкових платежів), пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Спеціальним законом щодо регулювання порядку справляння податку на додану вартість є Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168/97-ВР), норми якого в частині визначення порядку ведення податкового обліку по податку на додану вартість мають пріоритетне значення в порівнянні з іншими актами.

Суд установив, що за договорами №465 від 25.12.2007 року та №111/61 від 05.09.2008 року, укладених між ЗАТ ГФ «Краснолуцька» (Постачальник) і ВАТ ДЕК «Центренерго» (Покупець), була відвантажена вугільна продукція.

Відповідно до п.5.4. Договорів №465 від 25.12.2007 року та №111/61 від 05.06.2008 року приймання партії вугілля за якістю здійснюється у відповідності з хімічним аналізом лабораторії вантажоотримувача.

Відповідно до п.2.5. Договорів до фактичної якості вугільної продукції, отриманої після хімічного аналізу, застосовуються доплати/скидки за якістю. Тому, визначити вартість вугільної продукції в момент передачі вагонів перевізнику неможливо. Таким чином, договірна вартість формується при прийманні продукції у вантажоотримувача.

Крім того, відповідно до п.3.8. Договорів, вугілля вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем тільки після отримання вантажоотримувачем оригіналів свідоцтв якості, копій ЖД накладних, оригіналів ЖД накладних, рахунків-фактури, податкових накладних і підписання сторонами акта прийому-передачі вугілля, який складається на підставі акта за кількістю та якістю.

Відповідно п.3.9. Договорів Постачальник несе всі ризики або ушкодження вугілля, а також всі витрати по відношенню вугілля, до моменту його поставки, (п.3.8. Договору) з урахуванням того, що платником залізничного тарифу є Покупець.

Згідно п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Тобто, у відповідності до п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР дата виникнення податкових зобовязань визначається по правилу «першої події»: або по даті зарахування коштів від покупців на банківський рахунок, або по даті відвантаження товарів.

При цьому, ані безпосередньо Закон №168/97-ВР ані будь-який інший нормативно-правовий акт України не містить визначення терміну «відвантаження товарів».

Пунктом 1.15 ст. Закону №168/97-ВР визначається, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Разом з цим, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (надалі Закон №334/94-ВР) також передбачає аналогічні умови визначення обставин, які мають значення для цілей оподаткування, зокрема для визначення моменту настання валового доходу, а саме: відповідно до п.п. 11.3.1. п.11.3. ст.11 Закону №334/94-ВР передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Терміни, що використовуються в обох законах (п.1.15 ст.1 Закону №168/97-ВР та п.1.43 ст.1 Закону 334/94-ВР), передбачають, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, які не суперечать іншім законам з питань оподаткування.

Пунктом 5.9 ст.9 Закону №334/94-ВР передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

Таким чином, із аналізу приведених приписів норми можна дійти висновку, що п.5.9. Закону №334/94-ВР під терміном «відвантажені товари», «товари, які зняті з обліку» розуміє ті господарські операції, які вже відбулися.

Тобто Закон №334/94-ВР забороняє відображати убуток по товарам не знятим з обліку, коли навіть товари сплачені, закон не визначає їх як реалізованих (проданих).

Не відвантаженими (не знятими з обліку) товари будуть тоді, коли вони ще не передані Покупцю, на них не перейшло право власності та не відбулася господарська операція.

Відповідно абзацу 8 п.5.9. ст.5 Закону 334/94-ВР передбачено, що для податкового обліку вибуття запасів відбувається згідно стандарту з бухгалтерського обліку.

Підставою для зняття з обліку запасів є первинні бухгалтерські документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, відповідно до п.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон №996-ХІV).

Пункт 5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. А відповідно пункту 3 ст.9 цього ж Закону дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Тобто, згідно з даними рахунків запасів, на перше число наступного місяця, товар по вказаним договорам значиться в обліку підприємства та є його власністю. Господарська операція по реалізації товарів в момент передачі перевізнику не здійснюється.

У відповідності до п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, передбачено, що дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів) визначається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

- покупцеві передані ризики вигоди і вигоди, повязані з правом власності на продукцію (товар, інші активи);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, повязані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Таким чином, з огляду на умови Договорів, укладених між позивачем та ВАТ ДЕК «Центренерго» №465 від 25.12.2007 року та №111/61 від 05.09.2008 року, суд не погоджується з позицією податкового органу, відповідно до якої позивачеві визначено суму доходу від реалізації вугілля в момент передачі вагонів перевізнику.

В той же час суд погоджується з позицією позивача, оскільки сума доходу за умовами вказаних договорів:

а) формується при прийомці вугілля вантажоотримувачем та на підставі даних хімлабораторії вантажоотримувача визначаються якісні показники, за якими визначається остаточна вартість товару, а отже і сума доходу може бути остаточно визначена лише після того як вагони надійдуть на станцію призначення та товар буде отриманий Покупцем, тобто коли поставка відбудеться фактично;

б) ризики та вигоди, повязані з переходом права власності на вугілля передаються тільки на підставі акту приймання-передачі вугілля, що підписується сторонами після отримання вугілля вантажоотримувачем та після проведення звірення по кількості та якості за даними хімічного аналізу вантажоотримувача.

Отже, можна дійти висновку, що дата акта приймання-передачі вугілля є датою відвантаження товару та виникнення податкових зобовязань в розуміння п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких підстав, позиція податкового органу, викладена в акті перевірки №474/23/32163608 від 02.07.2008 року щодо необхідності нарахування податкових зобовязань з дати, визначеної в перевізному документі при переданні товару від позивача до перевізника, зроблені без урахування умов Договорів №465 від 25.12.2007 року та №111/61 від 05.09.2008 року та вимог чинного законодавства України, аналіз якого приведений вище.

Даний висновок суду ґрунтується й на порядку видачі податкової накладної, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР. Так, згідно з п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього Закону платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Закон №168/97-ВР у п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.5 передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, податкова накладна підтверджує як факт продажу, так і факт придбання. У звязку з тим, що податкова накладна складається у двох примірниках (п.7.2.3. Закону №168/97-ВР), то це процес одночасний. У Продавця виникають податкові зобовязання у Покупця податковий кредит.

Тому, з урахуванням норм Господарського та Цивільного кодексів України, придбання товару (продукції) неможливо без переходу права власності, що також підтверджується нормами п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, суд погоджується з позивачем, що під терміном «відвантаження» в рамках Закону України «Про податок на додану вартість» розуміється не момент передачі товару перевізнику, а вручення його Покупцю з обовязковою умовою передачі права власності на товар від продавця покупцю.

Підпунктом 4.4.1. п.4.4. ст.4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тобто, за таких підстав податковий орган не повинен був порушувати приписів підпункту 4.4.1. п.4.4. ст.4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а значить не мав права на визначення штрафної санкції у розмірі 43308 грн. податковим повідомленням-рішенням від 14 липня 2009 року №0000492342/0, що дає підстави суду визнати дії з його винесення такими, що не відповідають чинному законодавству (протиправними) та визнати це податкове повідомлення-рішення неправомірним і скасувати його.

Таким чином, позивач надав суду докази в обґрунтування не відповідності нормам матеріального права та обставинам справи податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0.

Тому, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання дій Державної податкової інспекції в м. Красний Луч щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 такими, що не відповідають чинному законодавству (протиправними) та визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 і скасування його, відповідають чинному законодавству України з питань оподаткування, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно платіжного доручення №1448 від 16.07.2009 року позивач сплатив судовий збір на рахунок ГУДКУ в Луганській області за позовом до ДПІ у м. Красний Луч Луганської області в сумі 3,40 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальна фабрика «Краснолуцька» до Державної податкової інспекції в м. Красний Луч Луганської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити у повному обсязі.

Визнати дії Державної податкової інспекції в м. Красний Луч Луганської області щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2009 року №0000492342/0 такими, що не відповідають чинному законодавству (протиправними).

Визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Красний Луч Луганської області від 14 липня 2009 року №0000492342/0 та скасувати його.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальна фабрика «Краснолуцька» судові витрати у сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 03 листопада 2009 року.

СУДДЯ