Постанова № 66080759, 19.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 921/498/16-г/3

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представника позивачаВініченка В.В.,відповідачаДениса А.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альваро"на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.10.2016 рокута постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 рокуу справі№ 921/498/16-г/3 Господарського суду Тернопільської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Альваро"простягнення 35818,46 грн,ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (надалі - ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)", позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альваро" (надалі - ТОВ "Альваро", відповідач) про стягнення 33354,69 грн основного боргу, 2260,77 грн пені, 203,00 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг за договором №2702 від 27.02.2015 року, факт надання яких підтверджується актом надання послуг №1873 від 19.05.2016 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву і не подав, тому справу було розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.10.2016 року у справі № 921/498/16-г/3 (суддя Боровець Я.Я.) позов задоволено повністю, стягнуто з позивача на користь відповідача 33354,69 грн основного боргу, 2260,77 грн пені, 203,00 грн 3% річних, а також 1378,00 грн судового збору та 9300,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б.,суддів: Бойко С.М., Якімець Г.Г.), змінено рішення в частині витрат на оплату послуг адвоката, стягнуто з відповідача на користь позивача 4650,00 грн витрат на оплату послуг адвоката, в решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.10.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач вважає, що суди обох інстанцій безпідставно не брали до уваги акт надання послуг № 1873 від 19.05.2016 року та рахунок-фактури № ІЕV00000997 від 19.05.2016 року складені на виконання договору № 2712/15 від 27.02.2015 року, який між сторонами не укладався, а тому неправильно визначили строк виконання зобов'язання з оплати, виходячи з умов договору № 2702/15 від 27.02.2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 27.02.2015 року між сторонами був укладений договір № 2702/15, предметом якого є виконання експедитором (позивачем) доручення замовника (відповідача) по організації митно-брокерського та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів замовника за межами митних кордонів України, до межі митних кордонів України та в межах кордонів України (п.1.1 договору)

Відповідно до п. 3.3 договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати підписання акта виконаних послуг оплатити експедитору фактичні витрати, які були ним понесені в зв'язку з виконанням доручення і оплатити вартість його транспортно-експедиторських послуг відповідно до акту. В разі порушення замовником строків оплати, експедитор має право нарахувати пеню в розмірі 0,5 % в день від неоплаченої суми до моменту оплати на рахунок, але не перевищуючи подвійну облікову ставку.

Суди встановили, що на виконання договору позивач надав послуги на суму 33354,69 грн, що підтверджується актом надання послуг № 1873 від 19.05.2016 року. В цей же день позивач виставив відповідачу рахунок-фактури № ІЕV00000997 на оплату цих послуг, у якому зазначено, що рахунок необхідно сплатити до 08.06.2016 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надання послуг підтверджується актом надання послуг № 1873 від 19.05.2016 року, а тому відповідно до ст.ст. 11, 629, ч.1. ст. 929 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, зокрема, протягом 10 банківських днів з дати підписання акта виконаних послуг, а також відповідно до ст. ст. 546, 625 ЦК України, п.2 ст.14 Закону України "Про транспортну-експедиторську діяльність" - сплатити пеню у розмірі 2260,77 грн та 3% річних в розмірі 203,00 грн за період прострочення з 02.06.2016 року до 15.08.2016 року. При цьому, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення судом першої інстанції норми ч. 2 ст. 530 ЦК України, зазначив, що зобов'язання щодо оплати наданих послуг підлягає виконанню у строк встановлений договором № 2702/15 від 27.02.2015 року, а помилкове посилання у акті наданих послуг № 1873 від 19.05.2016 року та рахунку-фактурі № ІЕV00000997 на договір про надання послуг від 27.02.2015 року з іншим номером "№ 2702/15", не змінює цей строк.

Беручи до уваги те, що судами попередніх інстанцій у межах наданих їм повноважень встановлено, що у акті наданих послуг № 1873 від 19.05.2016 року та рахунку-фактурі № ІЕV00000997 від 19.05.2016 року номер договору неправильно зазначений внаслідок технічної помилки, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Твердження заявника касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки строк виконання зобов'язання узгоджений сторонами в договорі, тому пред'явлення вимоги в такому випадку не вимагається. При цьому, доводи викладені у касаційній скарзі, які зводяться до необхідності додатково перевірити докази у справі, зокрема: акт наданих послуг № 1873 від 19.05.2016 року та рахунок-фактури № ІЕV00000997 від 19.05.2016 року, на предмет того, чи мала місце технічна помилка щодо номеру договору, на який міститься посилання в цих документах, Вищий господарський суд України не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, що визначає межі перегляду справи в касаційній інстанції, позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття ним неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін. При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що позивач постанову суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру адвокатських витрат не оскаржує, тому, виходячи з принципу диспозитивності судового процесу, висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не перевіряються.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альваро" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі №921/498/16-г/3 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяНєсвєтова Н.М.