Постанова № 66079191, 23.03.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 р. Справа № 804/8740/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретаріОСОБА_4 за участю: представника позивача представника позивача представника відповідача представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Технополіс» до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

07.12.2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Технополіс» з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року № 003871 про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «Технополіс» адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Технополіс» (далі ТОВ ВФ «Технополіс») зазначило, що вважає протиправними винесені відповідачем за результатами рейдових перевірок на міських маршрутах м. Дніпра постанови від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року № 003871 про застосування до нього на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарських штрафів у розмірі 1700,00 грн. по кожній постанові. Адже ним не були вчинені встановлені в ході проведеної перевірки порушення вимог чинного законодавства, натомість оформлені та наявні усі документи необхідні для належного надання послуг з регулярних пасажирських перевезень. Тож висновки, викладені в актах перевірки, є протиправними та не відповідають дійсності. Це у свою чергу і призвело до винесення відповідачем протиправних постанов про накладення на товариство адміністративно-господарських санкцій.

Згодом позивач надав суду письмову заяву про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови № 003871 від 17.11.2016 року, з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 155 КАС України щодо права на відкликання позову. Приймаючи рішення по справі, суд врахував вказане клопотання позивача.

Представники позивача під час судового засідання підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та пояснили обставини справи таким чином, як про це вказано вище.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, бо при винесені оскаржуваних постанов відповідачем не були порушені жодні з норм чинного законодавства під час проведення перевірки, а виявлені в ході перевірки порушення показали, що у ТОВ ВФ «Технополіс» не оформлені та відсутні належні документи для надання послуг з регулярних пасажирських перевезень.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні цього адміністративного позову з огляду на наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності чи протиправності винесення Державною службою України з безпеки на транспорті постанов від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року № 003871 про накладення на ТОВ ВФ «Технополіс» адміністративно-господарських санкцій.

В ході судового розгляду справи судом було встановлено та матеріалами справи підтверджено, що службовцями Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області були проведені рейдові перевірки додержання на міських маршрутах м. Дніпра вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. В ході перевірок різних транспортних засобів (автобусів) були виявлені тотожні порушення вимог чинного законодавства ТОВ ВФ «Технополіс», яке використовує ці транспортні засоби для надання послуг перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на підставі договору або є їх власником, тобто відповідальною особою.

Відтак, відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті була реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, а також підпорядкування Державної спеціальної служби транспорту утворюваній Державній службі України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року затверджене Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека).

Відповідно до п. 1 Положення, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

У відповідності до п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 року «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті», були утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1378-р від 16.12.2015 року «Питання Державної служби з безпеки на транспорті» визначено, що здійснення функцій і повноважень, покладених на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію), припинено та забезпечено можливість їх виконання Укртрансбезпекою.

З огляду на викладене, Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області під час здійснення своїх повноважень діє як суб'єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обовязкових до виконання.

Відповідно до п. 3, п. 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року (далі - Порядок № 1567), державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За результатами проведених перевірок складені відповідні акти № 009754 від 04.10.2016 року, № 009801 від 07.10.2016 року, № 009776 від 07.10.2016 року, № 009261 від 06.10.2016 року, в яких зафіксовані виявлені порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме: надання послуг з регулярних пасажирських перевезень без документів, передбачених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», бо ним не оформлений квитково-касовий лист, не оформлені реєстраційні документи на транспортний засіб, не оформлена індивідуальна контрольна книжка водія, схема маршруту та розклад руху, поліс обовязкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті. За вчинення таких порушень абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді накладання штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 1700 гривень.

На підставі вищевказаних актів перевірок були винесені оскаржувані постанови від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року №003871 про застосування по кожній постанові до ТОВ ВФ «Технополіс» адміністративно-господарських штрафів у розмірі 1700, 00 грн.

Втім, не погодившись із такими рішеннями відповідача, ТОВ ВФ «Технополіс» оскаржує їх в судовому порядку, з приводу чого суд зазначає наступне.

За відомостями з оскаржуваних постанов від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року № 003871 вбачається, що такі були прийняті на підставі актів перевірок за порушення товариством ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: не оформлення реєстраційних документів на транспортний засіб, квитково-касового листа, індивідуальної контрольної книжки водія, схеми маршруту та розкладу руху, полісу обовязкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, у звязку із чим постановлено стягнути з нього адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн. по кожній постанові.

Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені вимоги до автомобільного перевізника. Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Одними зі встановлених в ході перевірок порушень було не оформлення позивачем квитково-касового листа, наявність якого є обовязковою за вимогами Закону України «Про автомобільний транспорт».

Втім, як зазначив позивач, в додатках 13 та 14 до Інструкції про порядок обліку бланків на проїзд автомобільним транспортом і готівки, отриманої від перевезень пасажирів та багажу, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 року №279, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.2000 року за № 369/4590 була затверджена форма квитково-касового листа для обліку квитків на міських, приміських та міжміських автобусних маршрутах. Але згодом цей наказ було скасовано наказом Міністерства транспорту та звязку України № 503 від 25.05.2006 року «Про затвердження типових форм квитків на проїзд пасажирів та перевезення багажу на маршрутах загального користування». Тому, на його думку, сьогодні немає затвердженої форми квитково-касового листа, який повинен бути у водія автобуса.

З цього приводу суд вважає за необхідне наголосити на тому, що норми закону мають вищу юридичну силу та є обовязковими для виконання на всій території України. Тож виконання положень ч. 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо необхідної наявності у водія квитково-касового листа є обовязковим і для ТОВ ВФ «Технополіс» як автомобільного перевізника, а за відсутності на момент проведення перевірки його затвердженої типової форми, позивач мав змогу використовувати, зокрема самостійно розроблені форми цих документів тощо.

Також перевіряючими було встановлено порушення товариством вимог щодо необхідності оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб. Однак, на думку позивача, наявність цього документа не є необхідною умовою користування чи розпорядження транспортним засобом, бо абз. 4 п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, передбачено, що тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням користувача чи розпорядника транспортним засобом та за зверненням власника, що передав транспортний засіб у користування і/або розпорядження фізичній або юридичній особі на строк, зазначений у його заяві або документах, які підтверджують право користування і/або розпорядження транспортним засобом.

Водночас згідно з п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 року за № 123/18861, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Тобто, вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обовязковою згідно з вимогами ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб. Отже, твердження позивача з приводу не обовязковості такого, на думку суду є хибними, а висновки відповідача з цього приводу є правомірними.

Щодо встановленого порушення про не оформлення позивачем індивідуальної контрольної книжки водія, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення № 340), затвердженого Наказом Мінтрансзвязку України від 07.06.2010 року № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з п. 6.3 Положення № 340, водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (додаток 3).

Положенням передбачено, що державний контроль за дотриманням режимів праці та відпочинку водіїв здійснюється посадовими особами урядового органу державного управляння з питань контролю на автомобільному транспорті, які здійснюють перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.

Тобто, враховуючи, що транспортний засіб позивача не обладнаний тахографом, який є контрольним пристроєм, що встановлюється на транспортному засобі для показу та реєстрації інформації про його рух (п. 1.5 Положення), то відповідно обовязковою є наявність та ведення водієм індивідуальної контрольної книжки. Тож висновки перевіряючих, викладені в актах перевірки, з приводу відсутності такої книжки є правомірними, натомість посилання позивача на твердження Міністерства інфраструктури України, викладені у листі № 7807/25/10-16 від 08.08.2016 року, мають рекомендаційний характер та не обовязкові до застосування, на відміну від вищевказаних положень чинного підзаконного нормативно-правового акта.

Щодо висновків про відсутність оформленого поліса обовязкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, то суд зазначає, що наявність такого є обовязковою. При цьому позивач жодним чином не пояснює причин відсутності вказаного полісу.

Відтак, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 року № 959 (далі Положення № 959), затверджено Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, яким визначено порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті працівників транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме водіїв автомобільного, електротранспорту: машиністів і помічників машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів).

Пунктом 4 Положення № 959 визначено, що страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування.

Отже, відсутність у позивача поліса обовязкового особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, під час проведення перевірки транспортних засобів, які йому належать на праві власності або перебувають у користуванні за договором, є порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, що стосується виявленого порушення щодо відсутності оформлених схеми маршруту та розкладу руху, то суд зазначає, що наявність таких у водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення, є обовязковою та прямо визначена ч. 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільні перевезення». Натомість позивач нічого не зазначає суду з приводу не виконання позначених вимог закону та не вказує своєї позиції з цього питання.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що позивачем не були належним чином дотримані усі вказані вимоги чинного законодавства, порушення яких були зафіксовані в актах перевірки, та у кожній з оскаржуваних постанов є правомірною визначена міра відповідальності у вигляді накладення штрафу у розмірі 1700, 00 грн., тому висновки відповідача про виявлені порушення також є правомірними, як і винесені Державною службою України з безпеки на транспорті постанови від 03.11.2016 року № 003714, № 003715, від 10.11.2016 року № 003760, від 17.11.2016 року № 003871 про накладення на ТОВ ВФ «Технополіс» адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваних постанов, у звязку із чим у задоволенні розглядуваного адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, то суд зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» та ст. 87, ст. 94 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні даного адміністративного позову у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у розмірі 1378,00 грн. не повертаються йому з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 23 березня 2017 року.

Судді (підписи) Постанова не набрала законної сили 23 березня 2017 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1