Рішення № 66078328, 18.04.2017, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 672/134/16-ц

Провадження № 2/689/90/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

.

18 квітня 2017 року смт. Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі головуючого - судді Мазурчака В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Лебеденко О.М.,

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,

відповідача 1 ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

представника відповідача 2 ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Городоцької міської ради, про визнання договору про розірвання договору дарування квартири недійсним,

встановив:

У лютому 2016 р. ОСОБА_1 звернулась в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання договору про розірвання договору дарування квартири недійсним з моменту вчинення.

Свої вимоги мотивувала тим, що її колишній чоловік ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_5 31.07.2015 р. уклали договір про розірвання (далі - спірний договір) договору дарування квартири від 21.07.2008 р. за адресою: АДРЕСА_2. (далі - спірна квартира). Спірним договором позбавлено малолітніх дітей права проживання та користування спірною квартирою. Спірний договір укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування; він суперечить ч.3 ст.17, ч.ч. 2, 3 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.156 ЖК Української РСР, ч.ч. 2 та 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 та ст. 215 ЦК України. Спірний правочин відповідно до ст.234 ЦК України вважає фіктивним (т.1 а.с. 2, 3).

Відповідачі проти позову заперечували з тих підстав, що на момент 31.07.2015 р. ОСОБА_1 разом із малолітніми дітьми у спірній квартирі не проживала, а отже, діти права користування спірною квартирою не мали. Відповідачам як сторонам договору дарування належить право його розірвати (т.1 а.с. 52, 53, 76, 77, 172-175).

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 29.03.2016 р. позов задоволено повністю. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 24.05.2016 р. дане рішення залишене без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016 р. дані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с. 178-182, 246-248, т.2 а.с. 25-27).

В судових засіданнях сторони та їх представники підтримали власні доводи та заперечення.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, як окремо так і взаємний їх зв'язок, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з підстав.

Встановлено, що з 04.05.1997 р. ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі (т.1 а.с. т.2 а.с. 89, 93, 128-130).

З 20.06.2001 р. ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є її батько ОСОБА_9 (т.1 а.с. 7 тил., т.2 а.с.117).

З 10.02.2007 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі у них народилась донька ОСОБА_1

21.07.2008 р. ОСОБА_5, мати ОСОБА_3, подарувала останньому спірну квартиру, що підтверджується договором дарування від 21.07.2008 р., витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Городоцьке бюро технічної інвентаризації» (т.1 а.с. 5, 6, 57, 58).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_8

З 21.04.2015 р. місце проживання ОСОБА_8 зареєстроване за місцем реєстрації місця проживання її матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Це підтверджується відомостями про реєстрацію місця проживання за формою №2 Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області; відомостями Городоцького районного сектору Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області, в т.ч. додатком 27 до Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів від 17.04.2015 р., квитанцією від 16.04.2015 р. про оплату ОСОБА_1 державного мита за реєстрацію місця проживання дитини; відомостями, наданими Управлінням соціального захисту населення Городоцької районної державної адміністрації, в т.ч. копією власноручної заяви ОСОБА_1 від 16.04.2015 р., у якій вона просить зареєструвати місце проживання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1 При цьому зазначає, що чоловік ОСОБА_10 зареєстрований за іншою адресою - у спірній квартирі. Це також підтверджується відривним корінцем, у якому наявний штамп реєстрації місця проживання з 21.04.2015 р. Цю фактичну обставину на час завершення розгляду справи по суті позивач визнала, змінивши власні доводи позову (т.2 а.с. 87, 117-119, 132-136, 138-140).

З травня місяця 2015 р. ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та як мінімум на дату підписання позову, тобто на 01.02.2016 р., проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є її батько ОСОБА_9, про що вона зазначила у тексті позову та визнала особисто під час судового розгляду по суті справи. Їх переїзд у травні 2015 р із спірної квартири, де вони проживали без реєстрації, був пов'язаний із припиненням фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Дана обставина також підтверджується довідками про склад сім'ї (т.1 а.с. 13, 54, 55, 56, 78, 79, 80, 107, 133, 134 )

31.07.2015 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали спірний договір, яким розірвали раніше укладений договір дарування квартири від 21.07.2008 р.

Встановлені вказані вище фактичні обставини сторонами спору на момент судових дебатів визнаються.

Відмовляючи у позові суд виходить з такої оцінки обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 31.07.2015 року) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закон. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 27.01.2016 р. у справі №6-1055цс15, яка обов'язкова для всіх судів України, відповідно до ч.4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Отже, за змістом зазначеної норми матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для здійснення таких правочинів потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цього ж Закону в редакції Закону України від 21 грудня 2010 року № 2823-VI «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку, зокрема, перевіряти на момент укладення оспорюваного договору наявність у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначено й дитину) або на законі (стаття 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору ? з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання.

На виконання даного висновку Верховного Суду України судом встановлено та сторонами визнається, що станом на 31 травня 2015 року ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є її батько ОСОБА_9 Їх переїзд у травні 2015 р із спірної квартири, де вони проживали без реєстрації, був пов'язаний із припиненням фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Крім того, під час нового розгляду справи по суті належними та допустимими доказами, витребуваними на виконання ухвали суду касаційної інстанції, було підтверджено, що з 21.04.2015 р. місце проживання ОСОБА_8 зареєстроване за місцем реєстрації місця проживання її матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

Отже, на дату укладання спірного договору від 31.07.2015 р. ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_8 не проживали у спірній квартирі, не мали і ній зареєстрованого місця проживання, тому неповнолітні не мали права проживання у цій квартирі, що свідчить про відсутність факту порушення житлових прав неповнолітніх.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 20.01.2016 р. у справі №6-3940цс15, яка обов'язкова для всіх судів України, відповідно до якого правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Як стверджує відповідач ОСОБА_3 він продовжує проживати у спірній квартирі, не змінював місце реєстрації свого проживання у ній, а його діти мають можливість і повне право проживати разом з ним, він цьому факту не заперечуватиме. Доказів протилежного позивачем не надано.

Окрім того, відповідно до акту обстеження матеріально-побутового стану сім'ї служби у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації від 10.03.2017 р. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає разом з батьком ОСОБА_3 за адресою спірної квартири. Одна з кімнат обладнана як дитяча, кімната вмебльована, забезпечена усім необхідним для всебічного гармонійного розвитку. Дівчинка доглянута, кругом чисто, охайно. Батьком забезпечені належні умови для проживання дитини.

ОСОБА_1 у судових засіданнях визнала той факт, що її донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає там, де забажає, у тому числі у свого батька ОСОБА_3, а саме, у спірній квартирі; у останнього гарні стосунки з дітьми.

Таким чином, наявність спірного договору не змінила обсяг житлових прав неповнолітніх. Вони при бажанні можуть проживати разом із батьком у спірній квартирі.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Наміром спірного договору є розірвання договору дарування, тобто повернення дарунка у власність ОСОБА_5 Дана обставина відбулась. Факт володіння власністю у вигляді квартири не породжує обов'язку власника особисто у ній проживати. Тому проживання ОСОБА_5 за кордоном не свідчить про фіктивність спірного договору.

На основі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Городоцької міської ради, про визнання договору про розірвання договору дарування квартири недійсним відмовити повністю.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Хмельницької області через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 20 квітня 2017 року.

Суддя В.М. Мазурчак