Ухвала суду № 66075503, 06.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/601/17Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю Лізінгова компанія Ваш авто на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізінгова компанія Ваш авто про визнання недійсним договору фінансового лізінгу і стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

26.02.2017 року, ОСОБА_2 звернувся із позовом про визнання недійсним договору фінансового лізінгу № 000142 з додатками від 02.10.2015 року (далі-договір) між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Ваш авто» (далі-Товариство), стягнення з Товариства сплачених грошових коштів у розмірі 49000 гривень і банківської комісії в розмірі 490 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що 02.10.2015 року між позивачем і товариством укладено договір, за умовами якого предметом лізінгу є транспортний засіб МТЗ 82.1.26 (далі-ТЗ). Лізінгодавець \Товариство\ взяв на себе обовязок придбати предмет лізінгу у власність й передати предмет лізінгу в користування відповідачу на умовах, передбачених договором.

В усній формі представник Товариства розяснив, що позивач повинен сплатити передплату за ТЗ в розмір 49000 гривень шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Товариства, після чого із позивачем буде укладено договір і протягом декількох днів Товариство передасть позивачу в користування предмет лізінгу. Разом з тим, представник Товариства не розяснив призначення цього платежу. В подальшому зясувалось, що платіж в розмірі 49000 гривень є адміністративним платежем, тобто винагородою лізінгодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору, тоді як позивач вважав цей платіж частковою платою вартості ТЗ.

Посилаючись на те, що договір зазначає про адміністративний платіж, однак він не міг детально ознайомитись з умовами договору до його підписання, представник Товариства не надала достовірної інформації про всі істотній умови договору, протягом встановленого строку предмет лізінгу так і не було передано, компанія відмовила у передачі предмету лізінгу із посиланням на строк, який може становити до 120 днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% вартості предмету лізінгу і комісії, вважаючи, що Товариство під час попередніх переговорів ввело його в оману щодо умов виконання договору, умови договору не передбачають повернення грошових коштів і право розірвання договору, що, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача», є порушенням прав позивача, як споживача, позивач просив позов задовольнити.

Позивач не приймав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, подав заяву про задоволення позову і про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача не приймав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, подав письмові заперечення на позов.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.08.2016 року позов задоволено: суд визнав договір недійсним і стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 49000 гривень. З відповідача на користь держави суд стягнув судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі представник Товариства просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне тлумачення судом умов договору й неправильне застосування норм ст. 18 Закону України «Про захист про споживача».

Позивач і представник Товариства не зявились у засідання колегії суддів, належним чином сповіщені про розгляд справи 06.04.2017 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень апеляційного суду від 03.03.2017 року.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 308 ч.1 п.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізінгу № 000142 з додатками від 02.10.2015 року, який укладено між ним та Товариством і стягнути з Товариства сплачені грошові кошти у розмірі 49000 гривень, а також банківську комісію в розмірі 490 гривень з підстав введення його в оману під час укладення правочину й порушення вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд, задовольняючи позов і визнаючи договір недійсним та стягуючи з Товариства на користь позивача грошові кошти, зокрема виходив з того, що правочин укладено з порушенням норм ЦК України, умови договору є несправедливими і суперечать ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.137-141).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

Встановлено, що 02.10.2015 року між позивачем і Товариством укладено договір, за умовами якого предметом лізінгу є ТЗ. Лізінгодавець \Товариство\ взяв на себе обовязок придбати предмет лізінгу у свою власність й передати предмет лізінгу в користування відповідачу на умовах, передбачених договором (а.с.20-25).

Вартість предмета лізінгу, розмір авансового платежу визначені договором і додатком до договору (п.1.2 договору,а.с.20). На виконання умов договору позивач 02.10.2015 року сплатив Товариству авансовий платіж в розмірі 49000 гривень (а.с.28).

Лізінгодавець, за договором, взяв на себе обовязок придбати предмет лізінгу у власність \отримати право власності на предмет лізінгу\ й передати предмет лізінгу у користування лізінгоодержувача у строк та на умовах, передбачених договором (п.1.3 договору).

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього

Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

У розуміні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Суд першої інстанції, аналізуючи змісту договору фінансового лізингу від 02.10.2015 року, укладеного між позивачем і Товариством, дійшов висновку, що до договору включені, крім того, договором обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у тому числі стосовно неналежного виконання позивачем обовязків, передбачених договором та законом ( розділи 10, 12 договору), звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості і одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів бере до уваги наступне.

Умовами оспорюваного правочину, зокрема визначено, що якщо лізінгоодержувач не має можливості виконати свої зобовязання за договором з незалежних від нього причин, а компанія може односторонньо розірвати договір без повернення грошових коштів й вилучати предмет лізінгу

У разі відмови лізінгоодержувача від підпису додаткової угоди та\або акту коригування вартості предмету лізінгу, лізінгодавець має право розірвати договір, а лізінгоодержувач повинен повернути лізінгодавцю предмет лізінгу протягом 5-ти календарних днів з часу отримання письмової вимоги про зміну розміру лізингових платежів, а раніше сплачені платежі поверненню не підлягають (п. 10.15 договору).

Наведене свідчить про те, що лізінгоодержувач позбавлений права повернути сплачені кошти \більше 50% вартості предметі лізінгу\.

Тобто лізінгоодержувач зобовязується повернути і предмет лізінгу і залишити лізінгодавцю всі сплачені по договору кошти, що беззаперечно є порушенням прав споживача й не відповідає засадам справедливості, на якому ґрунтується чинне цивільне законодавство.

Між тим, договором не передбачені наслідки для лізінгодавця у разі невиконанням ним умов цього зобовязання.

Оспорюваним договором: визначена ціна товару на момент її поставки споживачу або надання продавцю можливості збільшувати ціну порівняно з тією, що була укладена на момент укладення договору; у разі зміни вартості предмета лізінгу з моменту укладення \з метою виплати не менше 50% від вартості предмета лізінгу\ , лізінгоодержувач повинен одноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених платежів; в період строку дії договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від переоцінки

залишкової вартості предмета лізінгу, що настала внаслідок зміни нормативно-правових актів щодо предмета переоцінки предмета лізінгу,а також у звязку зі збільшенням митних зборів та інших обовязквоих платежів, що впливають на вартість предмета лізінгу, відповідно до умов поставки на момент проведення повного розрахунку лізінгодавця з продавцем за придбання предмета лізінгу (п. 9.4, п.10.13 договору).

Разом з тим, договір не передбачає можливість відмовитись від договору у разі значного збільшення вартості предмета лізінгу. При цьому, лізінгоодержувач зобовязується сплатити різницю одноразово, незалежно від того наскільки збільшиться ціна предмету лізінгу.

Крім того, у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізінгодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізінгоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни (п.10.5 договору).

Позивач, як лізінгоодержувач, укладаючи договір погодився на певний розмір лізингових платежів.

Лізінгодавець, в свою чергу, залишив за собою право в односторонньому збільшувати розмір лізингових платежів, не надаючи лізінгоодержувачи право на відмову в разі збільшення розміру лізингових платежів.

Тобто умовами договору встановлено лише імперативний порядок прийняття змін про збільшення лізингових платежів, що свідчить про несправедливість таких умов.

Лізінгодавець також не відповідає перед лізінгоодержучем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмету лізінгу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, оскільки у цьому випадку відповідає продавець (п.1.4 договору).

Договір не містить будь-яких відомостей про продавця товару, тому п.1.4 договору, який усуває лізінгодавця від відповідальності, в силу ст. 808 ЦК України, порушує права лізінгоодержувача.

Зважаючи на те, що: до договору включено обмежені права лізінгоодержувача, як споживача щодо лізінгодавця у разі неналежного виконання ним умов зобовязання, передбачених договором і законом \п. 8.17, розділ 10 договору\; договором звужені обовязки лізінгодавця, що передбачені Законом «Про фінансовий лізінг» і нормами ЦК України; договором не передбачена відповідальність лізінгодавця за невиконання або

неналежне виконання ним обовязків щодо передачі предмета лізінгу й передачі цього предмета належної якості, разом з тим, значно розширені права лазінгодавця, у тому числі щодо збільшення розміру лізингових платежів, тобто стосуються ціни договору, суд

першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Засади справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виявляються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права чи інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлюють зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнано недійсним (ст. 18 Закону).

Згідно п.4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею безвідповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом першої інстанції не встановлена наявність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою правочин є змішаним договором і містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановлено, що договір фінансового лізингу від 02.10.2015 року, укладений між позивачем і Товариством, не був нотаріально посвідчений.

Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання договору фінансового лізінгу недійсним і про стягнення з Товариства на користь позивача грошових коштів у розмірі 49000 гривень.

Доводи представника Товариства у скарзі про те, що: суд не взяв до уваги узгодження сторонами всіх умов правочину й не доведення факту обману позивача з боку відповідача; договір не має ознак договору найму і тому не вимагається його нотаріального посвідчення; правочин є договором непрямого лізінгу; відповідач у даному випадку не зобовязаний отримувати окремий дозвіл або ліцензію і на даний час не видано жодної ліцензії з правом надання послуг фінансового лізінгу; не доведено, що умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності; у позивача на час підписання договору не існувало питань щодо обсягу його прав та обовязків і природи правочину не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду про те, що правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується доказами у справі, що до договору включено обмежені права лізінгоодержувача, як споживача щодо лізінгодавця у разі неналежного виконання ним умов зобовязання, передбачених договором та законом, крім того, договором звужені обовязки лізінгодавця і не передбачена відповідальність лізінгодавця за невиконання або неналежне виконання ним обовязків щодо передачі предмета лізінгу й передачі цього предмета належної якості. Разом з тим, договором значно розширені права лазінгодавця, у тому числі щодо збільшення розміру лізингових платежів, що стосується загальної ціни договору.

Суд першої інстанції, визнаючи правочин недійсним, насамперед, виходив з вимог ст. 18 Закону, а не з підстав недійсності правочину у звязку із введенням сторони правочину в оману (ст. 230 ЦК України).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

За своєю правовою природою правочин є змішаним договором і містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, а тому, відповідно до ст. 799 ЦК України, договір має укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись фінансовими установами лише після отримання відповідної ліцензії, при цьому, послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю Лізінгова компанія Ваш авто відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_3

ОСОБА_4