Рішення № 66073944, 13.04.2017, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 469/1553/16-ц

Провадження №2/483/282/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року м. Очаків Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Чаус Л.В.

при секретарі Шилінскас О.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, -

В С Т А Н О В И В:

09 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_2 В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 24 грудня 1992 року працювала га посаді судді Брезанського районного суду Миколаївської області, а з 07 червня 2004 року по 12 жовтня 2016 року - головою цього суду. Відповідно до наказу начальника ТУ ДСА України в Миколаївській області № 348-С від 13 грудня 2004 року за рахунок коштів державного бюджету їй, як голові Березанського районного суду Миколаївської області, придбано житловий будинок вартістю 65 тис. грн., що розташований за адресою: Миколаївська область, смт. Березанка, вул. Перемоги, 10. 18 червня 2007 року будинок передано з балансу ТУ ДСА в Миколаївській області на баланс Березанської селищної ради. Рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради № 126 від 14 серпня 2007 року за нею визнано право власності на будинок, та на підставі вказаного рішення, 15 жовтня 2007 року отримано свідоцтво про право власності на вищевказаний будинок. У період з 1989 року по 02 березня 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та проживала з ним в квартирі АДРЕСА_1. Під час шлюбу, 26 березня 2003 року між ними укладено договір про розподіл майна подружжя, посвідчений нотаріально. Після отримання у власність спірного житлового будинку у ньому ніхто не проживав, оскільки він був непридатним для проживання. Капітальний ремонт будинку розпочато в червні 2012 року, після офіційного розлучення з ОСОБА_2 Вважає, що будинок не є обєктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки джерелом його набуття не були їх спільні кошти або спільна праця. Однак вона не має можливості розпорядитися належним їй житловим будинком, оскільки відповідач вважаючи будинок спільним майном, не надає згоди на його відчуження. Посилаючись на викладені обставини просить визнати, що будинок належить їй на праві особистої приватної власності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, не повідомивши про причини неявки, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав письмові зауваження, в яких просить в задоволенні позову відмовити. При цьому посилається на те, що право власності на спірний житловий будинок було набуто у період шлюбу з позивачкою в порядку приватизації житла, що перебувало у державній власності, а тому є спільною власністю подружжя. Не заперечує того факту, що ремонтні роботи в будинку почали проводитися позивачкою вже після розірвання шлюбу.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, заперечень по позову не має.

Представник третьої особи - ТУ ДСА в Миколаївській області в судове засідання не зявився, не повідомивши про причини неявки, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, на підставі ч. 1 ст. 224 ЦПК України, враховуючи згоду позивачки і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного.

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 30 липня 1988 року по 02 березня 2012 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії І-ФП № 485420 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ФП № 062222 (а.с. 37, 38).

В період шлюбу, 26 березня 2003 року між сторонами було укладено договір про розподіл майна подружжя, посвідчений державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори (а.с. 35).

З копії наказу начальника ТУ ДСА України в Миколаївській області № 348-С від 13 грудня 2004 року, копії договору купівлі-продажу від 14 грудня 2004 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТУ ДСА в Миколаївській області, посвідченого приватним нотаріусом Березанськго районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1283, та копії платіжного доручення від 16 грудня 2004 року № 3123 вбачається, що за рахунок коштів державного бюджету, голові Березанського районного суду ОСОБА_1 було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Перемоги, 10, вартістю 65 тис. грн. (а.с.11, 12, 13).

18 червня 2007 року будинок передано з балансу ТУ ДСА в Миколаївській області на баланс Березанської селищної ради Миколаївської області, що підтверджується копією Авізо №1 та копією акту прийняття - передачі (а.с.20, 21).

Згідно рішення виконавчого комітету Березанської селищної ради Миколаївської області від 14 серпня 2007 року № 126 за ОСОБА_1 визнано право власності на вищевказаний будинок, та на підставі цього рішення 15 жовтня 2007 року позивачкою отримано свідоцтво про право власності на будинок (а.с.22, 23).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 14 грудня 2004 року, копії технічного паспорту та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2015 року № 41217124, житловий будинок літ. А, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Перемоги, 10, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1, має загальну площу 158,7 кв. метрів, житлову площу 82,4 кв. метри, з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами - котельнею літ. Б, сараями літ. В, Г, Д, воротами І, огорожею 2, 5, 6, 7, водоколонкою 4, басейном 3 (а.с.12, 25 - 32).

З вищевикладеного вбачається, що спірний житловий будинок було передано у власність ОСОБА_1 під час її перебування у шлюбі з ОСОБА_2

ОСОБА_4 кодексу України (далі СК України) у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна.

Так, згідно ст. 60 ОСОБА_4 кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 57 цього Кодексу, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-2641цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст. ст. 58-59, 61, 212 ЦПК Україниза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Оцінюючи вищевказані докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що житловий будинок, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Перемоги, 10, був придбаний для неї ТУ ДСА в Миколаївській області за державні кошти як для голови Березанського районного суду Миколаївської області та переданий у власність на підставі рішення Березанської селищної ради Миколаївської області.

Натомість, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що вказана нерухомість була придбана за спільні кошти сторін та їх спільною працею.

Посилання відповідача в своїх письмових запереченнях на те, що право спільної власності на спірний житловий будинок було набуто в період шлюбу з позивачкою в порядку приватизації житла, що перебувало у державній власності, а тому є спільною власністю подружжя, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує відповідальність особи.

Так, Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення зміни до статті 61 ОСОБА_4 кодексу України щодо обєктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, вказану статтю доповнено частиною 5, якою було передбачено, що обєктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма діяла до її скасування 13 червня 2012 року.

Стаття 61 ЦК України у зазначеній вище редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки право власності на будинок набуто позивачкою у 2007 році, тобто до набрання чинності вказаної норми.

Аналізуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що будинок належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, підстави для визнання його спільною сумісною власністю подружжя відсутні, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, - задовольнити.

Визнати, що житловий будинок літ. А загальною площею 158,7 кв. метрів, житловою площею 82,4 кв.метри, з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами - котельнею літ. Б, сараями літ. В, Г, Д, воротами І, огорожею 2, 5, 6, 7, водоколонкою 4, басейном 3, що розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, смт. Березанка, вул. Перемоги, 10, належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 3100 (три тисячі сто) грн. 00 коп.

Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання ним копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачкою до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: