Рішення № 66073251, 10.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/2872/15 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/783/117/17 Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Струс Л.Б.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю апелянта - ОСОБА_2, представника апелянта - ОСОБА_3, позивача - ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва , -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування коштів у сумі 181154,25грн., котрі були використані нею на будівництво надвірних господарських будівель: літної кухні, стайні кладової, вбиральні та колодязя із 1989 р. по 1992 р. на прибудинковій території за адресою по вул. Лисенка, 65 у м. Самборі Львівської області. У підтвердження своїх вимог позивач покликалась на те, що разом із чоловіком ОСОБА_7 після одруження 14.02.1987 року проживала за згодою матері ОСОБА_8 в будинку за вказаною адресою і задля покращення умов проживання розпочала зазначене будівництво та закінчення безпосередньо будинку. У свою чергу ОСОБА_8 14.03.1994р. заповіла все майно дочці ОСОБА_4, - позивачу в цивільній справі. Однак, через складені неприязні відносини остання разом із сімєю була змушена переїхати на інше місце проживання, а з 2011року розпочався спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стосовно вказаного майна, його розподілу. Оскільки позивач вклала значні кошти у будівництво господарських споруд за час, коли не була співвласником будинковолодіння, як і констатовано в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 10.11.2014 року, відтак предявила такий позов.

З урахуванням викладеного, просила у судовому порядку стягнути із ОСОБА_2 кошти у сумі 181154,25 грн. як компенсацію вартості понесених витрат при здійсненні будівництва літної кухні, стайні, кладової, вбиральні та 1/2 понесених витрат при здійсненні будівництва колодязя, що знаходяться по вул. Лисенка, 65 в м. Самборі Львівської області.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва задоволено.

Вирішено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти у сумі 181154,25 грн., як відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва літної кухні, стайні, кладової, вбиральні та 1/2 понесених витрат при здійсненні будівництва колодязя за адресою: м. Самборі по вул. Лисенка, 65 Львівської області; вирішено питання судових витрат.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року оскаржила відповідач ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим.

Зазначає, що на підставі договору дарування від 02 квітня 2008 року за реєстром № 1353, баба апелянта ОСОБА_8 подарувала ? частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель; на підставі договору від 03 листопада 2009 року за реєстровим номером № 3223, згідно якого сестра матері апелянта ОСОБА_9 подарувала 1/8 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель. Позивачу належить у цьому будинковолодінні 3/8 частки на підставі Свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_10, на 1/8 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель у будинковолодінні № 65 по вул. Лисенка у м. Самборі, вартість якого станом на вересень 1992 року становила 2970, 25 крб. та 2/8 частки у цьому будинковолодінні на підставі договору дарування її матір»ю ОСОБА_8 та її сестрою ( матір»ю апелянта) ОСОБА_11, вартістю, станом на березень 1993 року 52824 крб.

20 вересня 2010 року апелянт звернулася у Самбірський міськрайонний суд Львівської області із позовом про виділення 5/8 ідеальних часток в натурі. В свою чергу, 11 жовтня 2010 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов про порядок користування земельною ділянкою в порядку ч. 4 ст. 120 ЗК України, а 16 грудня 2010 року змінила предмет первинного позову та просила визнати право власності на господарські будівлі, а саме: літню кухню, кладову, стайню, вбиральню, колодязь та визнати незаконними в частині права на господарські споруди Свідоцтв про право власності та права на спадщину, виданих у 1992 році та їх дублікатів, виданих у 2006 році, 2009 року та Договір дарування. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю та встановлено, що частка у будинковолодінні, яка має належати ОСОБА_4 становить 5/11, виділено конкретні приміщення та визнно незаконними правовстановлюючі документи на надвірні споруди: літню кухню, стайню, кладову, вбиральню та колодязь. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким виділено у натурі 62,54 % за ОСОБА_2 ідеальної частки будинковолодіння, а позивачу ОСОБА_4 виділено у натурі 36,27% ідеальної частки у будинковолодінні. Не враховано судом першої інстанції, що позивач не довела а ні розміру понесених витрат, а ні того, що вона такі витрати взагалі понесла, а також того, що обов»язку по відшкодуванню будь-кому будь-яких витрат на неї ніхто не покладав.

А відтак, оскільки, на думку апелянта, оскаржуване рішення є незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення такої, з наступних підстав.

За приписами ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В той же час, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 22 ЦК України регламентовано відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є втрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі; на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Під час розгляду цивільного спору про відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва позивачу ОСОБА_4 відповідачем ОСОБА_2 дані нею пояснення не спростовують наведених вище вимог норм Законів із загальних підстав щодо обов»язку останньої на відшкодування вартості витрат на будівництво у свій час позивачем.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_2 суду ствердила, що її баба ОСОБА_8 потребувала останній час у пристарілому віці перед смертю догляду, відтак, на прохання родини вона перейшла до неї проживати із 2006 року та здійснювала піклування; баба уклала договір дарування в її користь лише 02.04.2008 року.

Тому, на переконання суду першої інстанції із урахуванням наявних даних у матеріалах цивільної справи та безпосередніх тверджень у суді відповідача ОСОБА_2, цей правочин близький до удаваного.

Також, аналізуючи обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем представлено достатньо даних у підтвердження власних вимог щодо обов»язку відповідачем відшкодувати кошти за будівництво; у свою чергу відповідачем не подано суду клопотань про доказування чи про звільнення від доказування істинності укладеного договору дарування як безоплатного; жодним чином не доведено, що відшкодування витрат повинно відбутись не нею, а третіми особами, не спростовано пред»явленої позивачем суми коштів, а лише звернуто увагу суду на прості питання, чи будувала позивач особисто, чи будучи в подружжі, про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, чи інше; в який спосіб приймати рішення для можливого його виконання; відповідачем не конкретизовано яким чином саме вона не порушила прав, свобод та інтересів та в який спосіб це порушення як вона вважає, що слід усунути.

При цьому суд першої інстанції погодився із проведеним стороною позивача розрахунком стосовно затрачених коштів в еквіваленті до сьогоднішньої грошової одиниці гривні відповідно до нормативних актів, наведених в поданій 23.02.2016р. уточненій позовній заяві із зазначенням вартості тоді будівель загальною відновною вартістю 20771 руб., що в наступному за даними інфляції 1992-1996 років та правил переводу, з врахуванням індексу інфляції 1996-2014р.р., відновна вартість спірних господарських будівель і споруд станом на день розгляду справи становитиме 171 154, 25грн., а загалом із половиною вартості колодязя, оскільки згідно з рішенням суду він перейшов у спільну власність сторін, спірна сума складатиме 181154,25 грн. Тому, на переконання суду першої інстанції, у звязку із задоволенням позову ОСОБА_4, зазначена сума коштів підлягає присудженню до стягнення із відповідача у користь позивача.

Однак, колегія суду з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, з врахуванням з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось, сторони є співвласниками будинковолодіння № 65 на вул. Лисенка у м.Самборі Львівської області.

Рішеннм Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про реальний розподіл будинковолодіння та усунення перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими спорудами та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_9 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів дарування, реальний розподіл будинковолодіння вирішено здійснити поділ будинковолодіння № 65 на вул. Лисенка у м.Самборі Львівської області, а саме,

- виділити позивачу ОСОБА_2:

І. у житловому будинку: 1) на першому поверсі будинку такі приміщення: а) коридор І, площею 4,7 кв.м.; б) кухню ІІ, площею 5,7 кв.м.; в) кладову ІІІ, площею 2,6 кв.м.; г) коридор 1-1, площею 10,2 кв.м.; ґ) житлову кімнату 1-5, площею 12,7 кв.м.; д) житлову кімнату 1-4, площею 22,8 кв.м. (всього приміщень на першому поверсі житлового будинку площею 58,7 кв.м.); 2) в підвалі будинку: а) приміщення підвалу ІV, площею 10,0 кв.м.; б) приміщення підвалу V, площею 13,5 кв.м. (всього приміщень підвалу площею 23,5 кв.м.).

ІІ. Господарські будівлі та дворові споруди: сарай В; кладову Г; вбиральню Д; частину відмостки площею 10,76 кв.м; частину огорожі №1-2, 47,29 м.

Вказане складатиме 62,54 % ідеальної частки будинковолодіння.

- виділити відповідачу ОСОБА_4:

І. у житловому будинку: 1) на першому поверсі будинку такі приміщення: а) житлову кімнату 1-2, площею 14,1 кв.м.; б) житлову кімнату 1-3, площею 22,5 кв.м. (всього приміщень на першому поверсі житлового будинку площею 36,6 кв.м.).

ІІ. Господарські будівлі та дворові споруди: літню кухню Б; частину відмостки площею 7,74 кв.м; частину огорожі №1-2, 15,91 м.

Вказане складатиме 36,27 % ідеальної частки будинковолодіння.

Колодязь К, що складає 1,19% ідеальної частки будинковолодіння залишено у спільному користуванні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2385 грн. компенсації за відхилення від ідеальних часток будинковолодіння.

Визначено також кожній із сторін користуватись частиною горища, що розташована над приміщеннями виділеними їй на першому поверсі будинку.

ОСОБА_2 влаштувати на горищі перегородку із легких будівельних матеріалів (відповідно до табл. №5 додатку до висновку експертизи).

Обом сторонам влаштувати окремі вводи з вузлами обліку від мереж електро та газопостачання.

ОСОБА_2: замурувати існуючий дверний проріз у коридорі І, площею 4,7 кв.м. та влаштувати новий дверний проріз у віконному отворі, ззовні влаштувати сходову площадку для входу у виділені приміщення; замурувати дверний проріз, що зєднує приміщення 1-1 (коридор) та 1-2 (житлова кімната); замурувати дверний проріз, що зєднує приміщення 1-4 (житлова кімната та 1-3 (житлова кімната).

ОСОБА_4 для входу у виділені приміщення будинку влаштувати прибудову веранди розміром 2,55 м х 3,23 м., для входу в приміщення 1-2 з віконного прорізу влаштувати дверний проріз, а для освітлення житлової кімнати 1-2 влаштувати новий віконний проріз в стіні бокового фасаду будинку.

Вказані роботи сторонам проводити відповідно до вимог закону, як щодо отримання відповідних дозволів на проведення реконструкції, чинних будівельних норм та правил, так і інших вимог законодавства.

Цим же рішенням встановлено, що будівництво вказаного будинковолодіння розпочато ОСОБА_10 на підставі рішення №185 від 04.06.1970 року виконавчого комітету Самбірської міської ради депутатів трудящих на земельній ділянці, що виділена йому для цього будівництва площею 560 кв.м. Згадане будинковолодіння у такому вигляді, як і на даний час, було прийнято в експлуатацію згідно акту прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 8.04.1992 року уповноваженої комісії та рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради депутатів трудящих №268 від 23.04.1992 року Про прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків. Згаданим рішення затверджено акт прийняття в експлуатацію згаданого житлового будинку на забудовника ОСОБА_10, який на той час помер, а саме 30.08.1976 року.

Після прийняття в експлуатацію будинковолодіння, на підставі згаданого рішення виконкому було видане свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння в цілому на померлого ОСОБА_10 19.06.1992 року. 16.09.1992 року видано свідоцтво про право власності на ? частину такого будинковолодіння на ОСОБА_8, померлу 17.10.2012 року, - дружину померлого, як на частку у спільному майні подружжя. Інша ? частки відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 16.09.1992 року та 09.10.1992 року була розподілена між спадкоємцями за законом ОСОБА_10 першої черги в рівних частках, а саме по 1/8 частині будинку між дружиною та трьома доньками: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_12

20.03.1993 року ОСОБА_13 та ОСОБА_12 подарували свої 2/8 частки ОСОБА_4 та їй стало належати 3/8 частки будинковолодіння.

Згодом, 02.04.2008 року, ОСОБА_8 подарувала іншу належну ? частку позивачу ОСОБА_2 Крім цього 03.11.2009 року ОСОБА_9 подарувала позивачу ОСОБА_2 свою 1/8 частку будинковолодіння та ОСОБА_2 набула у власність всього 5/8 спірного будинковолодіння.

При цьому суд встановив, що забудовником спірного будинковолодіння був покійний ОСОБА_10 Земельна ділянка під будівництво виділялася саме йому, а тому будь-яка допомога при зведенні будинку та господарських будівель ОСОБА_10 не може вважатись створенням нового майна іншою особою, оскільки ОСОБА_4 жодних передбачених законом дозволів на зведення будь-яких споруд на вказаній земельній ділянці не видавалось, частина ділянки для цього не вилучалась та їй не передавалась, нею не було виготовлено проекту такого будівництва та відповідно це нерухоме майно в експлуатацію у встановленому законом порядку як майно саме забудівника ОСОБА_4 не приймалось. Більше того жодних доказів, які б беззаперечно стверджували про особисте зведення господарських будівель ОСОБА_4 та її чоловіком нею не представлено, про такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено.

З цих підстав у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на зведені господарські споруди відмовлено.

Зведення ж особисто таких будівель ОСОБА_4 позивач ОСОБА_2Б заперечила як при розгляді справи про поділ будинковолодіння, так і при розгляді даної справи, вказавши про зведення таких силами родини.

Надані товарно-транспортні накладні від 20.07.1992 року та 02.03.1993 року про придбання чоловіком ОСОБА_4 - ОСОБА_7 цементу, платіжна квитанція №1633 від 17.08.1987 року про придбання ним же вапна, та накладна і квитанції про придбання цегли ОСОБА_14 (а.с.27-32) не можна вважати доказами особистого зведення господарських будівель ОСОБА_4 та понесених нею у зв»язку з цим витрат.

Інші належні та допустимі докази такого в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та прийшов до помилкових висновків щодо обов»язку відповідача доказувати істинність укладеного договору дарування як безоплатного, в той час як такий в межах даної справи не оспорюється, та щодо обов»язку відповідача доводити, що відшкодування витрат повинно відбутись не нею. При цьому помилково керувався нормами матеріального права, що передбачають відшкодування шкоди, які до даних правовідносини не можуть бути застосовані.

Адже за змістом ст. ст. 22, 1166 ЦК України відповідальність за завдану шкоду може наставати лише з наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв»язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. В матеріалах даної справи відсутні докази наявності всіх перелічених елементів.

Зважаючи на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позову про відшкодування в порядку ст.376 ЦК України, яка регламентує самочинне будівництво і на яку посилався позивач, витрат на будівництво спірних господарських будівель, є безпідставними там недоведеними, а відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Стаття 309 ЦПК Українипередбачає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогамст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, недоведені, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, а відтак і помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин. Це відповідно до приписівст. 309 ЦПК Україниє безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. п.1 - 4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_15