Ухвала суду № 66067426, 19.04.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/528/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 21 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Канівського міського нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

01 грудня 2015 року ОСОБА_8 звернулася в суд із позовною заявою до ОСОБА_6 про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Свій позов мотивує тим, що 14 січня 2011 року за нотаріально посвідченим договором дарування ОСОБА_8 передала в дар своєму квартиранту - ОСОБА_6, житловий будинок № 21 з надвірними спорудами по вул. Захарченка в м. Каневі, Черкаської області, який є єдиним для неї житлом.

Іншим нотаріально посвідченим договором, укладеним в цей же день, вона передала в дар своєму квартиранту - ОСОБА_6, за цією адресою під житловим будинком земельну ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1000 кв.м. та земельну ділянку для ведення садівництва площею - 0,0721 га. Тобто, між сторонами було укладено договори дарування.

Позивач вважає, що в укладених між нею, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 договорах дарування міститься одна з умов, якою сторони домовилися встановити сервітути, які полягають у особистому праві дарувальника - ОСОБА_8, довічно і безоплатно користуватися подарованим майном з моменту переходу права власності до обдарованого, і такі вимоги суперечать вимогам ст. 717 ЦК України і є незаконними. Якщо такі умови є незаконними, то і договір дарування можна вважати недійсним.

До вимог по визнанню договору дарування недійсним застосовуються загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Враховуючи такі умови у договорах, про які ОСОБА_8 навіть не розуміє значення слова - сервітут, а про те, що такі умови суперечать вимогам закону позивач дізналася лише після отримання дублікату договорів дарування - це у травні 2013 року, коли до неї приїхала племінниця ОСОБА_9 і відповідач почав виганяти їх з двору. Коли племінниця позивача ОСОБА_9 попросила пояснити з яких це пір відповідач став хазяїном, на що ОСОБА_6Г пояснив, що ОСОБА_8Д подарувала йому будинок з надвірними спорудами та земельними ділянками.

Не повіривши його словам, вони разом з племінницею сходили до нотаріуса та попросили виписати дублікати договорів, які були укладені саме ОСОБА_8, їм надали дані договори. Так, як ОСОБА_8 не зряча, то з договорами ознайомилась ОСОБА_9 та пояснила, що вона безоплатно передала своє майно ОСОБА_6

Крім того, в договорах не зазначено, що вони домовилися з відповідачем про укладення договорів сервітуту, але до цього часу ніяких договорів вони не укладали.

Так як згідно дублікату договору дарування, який виданий приватним нотаріусом ОСОБА_7 08 травня 2013 року дізналася про істотні умови договору, зокрема встановлення в договорах сервітутів, то і строк до якого ОСОБА_8 може звернутися за захистом свого права це до 08 травня 2016 року. Тому строк звернення до суду за захистом свого права ОСОБА_8 не пропустила.

Враховуючи те, що ОСОБА_8 під час укладення договорів дарування не розуміла правильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Вона вважала, що між ними укладалися договори довічного утримання. Так як волевиявлення позивача не відповідає її справжньому наміру, такі правочини можна визнати недійсними. Так, помилка виникла внаслідок необачності та самовпевненості, невірного розуміння під час укладення договорів одне одного в ході переговорів, а також невірного тлумачення закону та дій третіх осіб зокрема приватного нотаріуса, який не пояснив належним чином визначення понять сервітуту, тому помилка є підставою для визнання недійсними правочинів.

ОСОБА_8 людина необізнана в галузі права і понадіялася на нотаріуса, який є фахівцем в даній галузі, помилилася до обставин та умов договорів. Крім того ОСОБА_8 зареєстрована та постійно проживає в даному будинковолодіння, іншого житла не має і бажає далі проживати та належно користуватися будинком та земельними ділянками. Також, ОСОБА_8 бажає, щоб до неї приїздили родичі за місцем її проживання і щоб не було перешкод для них у відвідуванні.

Просила визнати договір дарування на житловий будинок з надвірними спорудами за № 21, що знаходиться по вулиці Захарченка в м. Каневі, Черкаської області, укладений 14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 12 від 14 січня 2011 року, недійсним. Ухвалити рішення, яким визнати договір дарування земельної ділянки під житловим будинком, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 1000 кв.м кадастровий № 7110300000:01:008:0134 та земельної ділянки для ведення садівництва площею - 0,0721 га кадастровий № 7110300000:01:008:0376, що знаходяться по вулиці Захарченка, 21 в місті Каневі, Черкаської області, укладений 14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 14 від 14.01.2011 року, недійсним. Ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року позов ОСОБА_8 задоволено частково.

Визнано договір дарування на житловий будинок з надвірними спорудами за №21, що знаходиться по вулиці Захарченка в м. Каневі, Черкаської області, укладений 14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 12 від 14 січня 2011 року, недійсним.

Визнано договір дарування земельної ділянки під житловим будинком, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 1000 кв.м кадастровий № 7110300000:01:008:0134 та земельної ділянки для ведення садівництва площею - 0,0721 га кадастровий № 7110300000:01:008:0376, що знаходяться по вулиці Захарченка, 21 в місті Каневі, Черкаської області, укладений 14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 14 від 14 січня 2011 року, недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 сплачений останньою при подачі позову до суду судовий збір в розмірі 2 044 грн. та понесені витрати на правову допомогу розмірі 4 089,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року як незаконне та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності щодо звернення позивача до суду з такими вимогами. Також, просить стягнути з позивача на свою користь судові витрати по сплаті ним судового збору та витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року, як постановлене з порушенням норм чинного законодавства та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_8 в задоволенні її позовних вимог в звязку з пропуском строку позовної давності щодо звернення до суду з такими вимогами. Також, просить стягнути з позивача на свою користь судові витрати по сплаті ним судового збору та витрат на правову допомогу.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання оспорюваних правочинів недійсними, суд першої інстанції, прийшов до висновку, що позивач укладаючи спірний договір дарування з відповідачем помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, помилялася щодо змісту правочину, а тому є підстави визнати договір дарування недійсним з підстав викладених в ст.229 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Встановлено, 14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами № 21 по вул. Захарченка в м. Каневі Черкаської області, який посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 14 січня 2011 року, зареєстрований в реєстрі № 12 (а.с. 17-18, Т. 1).

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору, дарувальник ОСОБА_8 передає безоплатно, а обдарований ОСОБА_6 приймає у власність житловий будинок з надвірними спорудами по вул. Захарченка, 21 в м. Каневі. Дар цей сторони оцінюють, як вказано в договорі, у 122 620,00 грн.(п. 2.1. договору).

Крім цього, в даному договорі зазначено, що одночасно сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві дарувальника ОСОБА_8 довічно і безоплатно користуватися подарованим житловим будинком з моменту переходу права власності до обдарованого (п. 1.1 договору).

14 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений також договір дарування належних дарувальнику на праві власності земельної ділянки будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 1 000 кв. м. та земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0721 га., які розташовані по вул. Захарченка, 21 в м. Каневі. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 14 січня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 14 (а.с. 19-20, Т. 1).

Відповідно до умов даного договору дарувальник ОСОБА_8 передає безоплатно ОСОБА_6 земельні ділянки, які належать дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 022900, виданого Канівською міською радою та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010877700602, 27 березня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки 7110300000:01:008:0134, та Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 693705, виданого Канівською міською радою 08 жовтня 2010 року та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011077700644, 22 жовтня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки 7110300000:01:008:0376.

Грошова оцінка земельної ділянки, площею 1 000 кв. м. складає 49 749,55 грн., грошова оцінка земельної ділянки, площею 0,0721 га., складає 32 030,48 грн.(п. 5 договору).

Відповідно до п. 1 договору дарування земельної ділянки, сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві дарувальника ОСОБА_8 довічно і безоплатно користуватися подарованими земельними ділянками з моменту переходу права власності до обдарованого.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Встановлено, що ОСОБА_8 на час укладення спірних договорів дарування 14 січня 2011 року (а.с. 17-20, Т. 1) була особою похилого віку, оскільки їй на той час виповнилося 83 роки, що підтверджується копією паспорта (а.с. 6, Т. 1)

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2016 року у справі призначено комплексну судово-медичну експертизу з метою визначення стану здоровя ОСОБА_8 (чи має остання вади слуху та зору) (а.с.162-163 Т. 1).

Згідно Висновку експерта № 04-01/14 від 08 червня 2016 року (а.с. 182-186 Т. 1) було встановлено, що при гостроті зору правого ока 0,1, лівого ока 0,2 читати текст ТimesNevRoman, 12 розміром шрифту без збільшуючи приладів неможливо, а двобічна хронічно сенсо-невральна приглухуватість ІІ ст. це хронічне захворювання слухового нерву, що призводить до зниження гостроти слуху зі сприйняттям шепітної розмови на відстані 0,25 м. (при нормі з відстані 6 м.) та розмовної мови з відстані 5 м. (при нормі більше 6 м.). При відміченому захворюванні слухового нерву сприймати на слух розмову можливо з відстані до 5 м.

Тому, при ухваленні рішення, суд першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства дослідив вищевказаний висновок експерта в сукупності з іншими доказами по справі для постановлення обєктивного рішення.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обставини і вкрай невигідних для позивача умовах, а тому під час укладення цього договору волевиявлення ОСОБА_8 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України з приводу застосування статей 203, 233 Цивільного кодексу України, висловлених у постановах № 6-232цс15 від 03 червня 2015 року та № 6-2цс14 від 19 березня 2014 року.

Доводи апеляційної скарги приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 стосовно того, що оспорюваний договір дарування є цілком правомірним, що він перед підписанням договору встановив дійсність намірів кожного з учасників правочину та розяснив правові наслідки його вчинення, а також надав кожній стороні проект договору, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 233 ЦК України. Як вже зазначалося вище, правочин, що вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і вкрай невигідних умовах, характеризуються саме тим, що особа його вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і вкрай невигідних умовах.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачка як людина похилого віку, передала житловий будинок, який є її єдиним житлом, та у якій вона продовжувала проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_6 лише за умови забезпечення ним її пожиттєвого проживання у даному будинку та надання їй відповідної допомоги як людині похилого віку у разі потреби.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами від 14 січня 2011 року, а саме в п.1.1. містяться умови: «Одночасно сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві Дарувальника ОСОБА_8, довічно і безоплатно користуватися подарованим житловим будинком з моменту переходу права власності до Обдаровуваного» (а.с.17-19 Т.1).

Договір дарування земельної ділянки від 14 січня 2011 року містить також умови в п.1. про те, що «Одночасно сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві Дарувальника ОСОБА_8 довічно і безоплатно користуватися подарованими земельними ділянками з моменту переходу права власності до Обдаровуваного» (а.с.19-20 Т.1) .

Відповідно до ст. 401 ЦК України сервітут - це право користування чужим майном. Відповідно до ч. 1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

З акту від 24 листопада 2016 року складеного мешканцями вулиці Захарченко в м. Канів та підписи, яких посвідчено головою квартального комітету та керуючого справами виконкому Канівської міської ради вбачається, що ОСОБА_8 проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10 квітня 1957 року по даний час (а.с.4 Т.2).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта № 73982758 від 25 листопада 2016 року вбачається, що за ОСОБА_8 не рахується нерухомого майна (а.с. 3 Т.2).

Судом встановлено, що після укладення оспорюваного договору дарування позивач продовжує проживати у житловому будинку, нести витрати на його утримання, іншого житла у неї немає, отже, дане майно не вибуло фактично із її володіння та користування.

Згідно відмітки в паспорті позивача її зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7) і будинок в якому вона зареєстрована є її єдиним житлом.

Вбачається, що фактичної передачі обдарованому будинку за оспорюваним договором дарування не відбулося, після укладення договору дарування позивач продовжувала проживати в подарованому будинку та сплачувати комунальні послуги (а.с.135-152, Т. 2).

Доводи апелянтів про те, що при укладені договору дарування позивач була ознайомлена із текстом договору, що свідчить про її волевиявлення на відчуження майна спростовуються фактичними обставинами при яких був укладений договір дарування.

З огляду на викладене, з урахуванням положень ч.1 ст.229 та статей 203 і 717 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Що стосується доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_8 вже зверталася з тим самим позовом і з тих же підстав до суду.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що підставами подання позову 01 грудня 2015 року (а.с.1-5 т.1) є договори дарування, які містять умови щодо обовязку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника вимоги немайнового чи майнового характеру, зокрема, сервітут на довічне і безоплатне проживання ОСОБА_8 в подарованому будинку та користування подарованою земельною ділянкою, а також в звязку з цим помилка щодо природи укладених договорів дарування.

Щодо заяви ОСОБА_6 про застосування строку позовної давності (а.с.100-101, Т.1, а.с. 26-27, Т.2)

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом першої інстанції встановлено, що про порушення своїх прав ОСОБА_8 дізналася 08 травня 2013 року, коли отримала дублікати оспорюваних договорів дарування у нотаріуса. Про цей факт було зазначено позивачем в позові від 04 липня 2013 року (а.с.106-110, Т.1), так і в позові в редакції від 01 грудня 2015 року (а.с. 2-5, Т. 1).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позивач ОСОБА_8 не пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційних скарг суттєвими не являються були предметом дослідження колегії суддів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується судових витрат.

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8, подаючи позов, сплатила 2 044 грн. судового збору (а.с.1, 36 Т.1), витрати на правову допомогу в сумі 4 089,60 грн. (а.с. 27, Т. 1), а всього 6 133,60 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про стягнення судових витрат в сумі 6 133,60 грн.

Крім того, представником позивача було заявлено вимоги про стягнення судових витрат з відповідача на користь ОСОБА_8 понесених останньою при проведенні комплексної судово-медичної експертизи в сумі 2 682,94 грн.

В матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи про оплату вищезазначених витрат, а саме, квитанції про оплату послуг.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Канівського міського нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання оспорюваного правочину недійсним залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :