Ухвала суду № 66065464, 20.04.2017, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1663/15-ц

Провадження № 2/565/23/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області в особі:

головуючого - судді Горегляд О.І.,

з участю:

- секретаря судового засідання - Ковбасюк А.О.,

- представника позивача - ОСОБА_1,

- представників відповідачів - ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м.Вараш (раніше - м.Кузнецовськ) Рівненської області клопотання представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Кузнецовського міського суду Рівненської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданого 01 грудня 2014 року на імя ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, кадастровий номер 5610700000:01:010:0111, для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,0023 га, та виданого 15 жовтня 2015 року на імя ОСОБА_4 на право власності на будівлю, гараж за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, гаражний масив «Енергетик», гараж 165.

Під час розгляду даної справи представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6, покликаючись на ст.ст.15, 16, п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України і ч.2 ст.2, п.7 ч.1 ст.3, п.1 ст.17 КАС України, подав у суд клопотання про закриття провадження в даній цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 щодо скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» з тих мотивів, що ці позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

В подальшому представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3, покликаючись на ст.16 і п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України і ч.1 ст.2, п.7 ч.1 ст.3, ч.2 ст.17 КАС України та рішення Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року, звернулась до суду з клопотанням про закриття провадження в даній цивільній справі в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Зазначене клопотання представник ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що згідно з положеннями КАС України в порядку адміністративного провадження підлягають розгляду справи щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень (органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) з земельних питань. На думку адвоката ОСОБА_3, до наведених справ відноситься і справа №565/1663/15-ц із позовними вимогами ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.». Згідно з доводами представника ОСОБА_4 інша частина позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно є безпідставними, оскільки відповідно до п.п.9, 14 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Окрім цього, адвокат ОСОБА_3 зазначила, що ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області та вирішуються на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «1127 від 25 грудня 2015 року, і не можуть бути обєднані в одне провадження, так як підлягають розгляду за різними видами судочинства. При цьому представник відповідачки ОСОБА_4 покликалась на постанову Верховного Суду України №6-923цс16 від 01 березня 2017 року.

У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 повністю підтримала зазначені клопотання та просила суд закрити провадження в даній цивільній справі з підстав, наведених у її клопотанні.

Представник Кузнецовської міської ради Рівненської області ОСОБА_2 також повністю підтримав вказані клопотання представників відповідачки ОСОБА_4

Представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_1 повністю заперечила проти задоволення зазначених клопотань представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в даній цивільній справі. Згідно з твердженнями ОСОБА_1 рішення Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію внаслідок їх реалізації, на підставі цих рішень у ОСОБА_4 виникло речове право право власності на нерухоме майно, яке оспорюється позивачем ОСОБА_5 в цій цивільній справі. Представник позивача ОСОБА_5 зазначила, що даний спір виник не тільки із Кузнецовською міською радою Рівненською області, а й із фізичною особою ОСОБА_4 За таких обставин, на думку ОСОБА_1, дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і у задоволенні клопотань представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в справі слід відмовити. В обґрунтування зазначеної позиції представник позивача ОСОБА_5 покликалася на п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №3 від 01 березня 2013 року, п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі №6-2510цс2015 і ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року в справі №к/80014/359/15.

Заслухавши вказані доводи представників сторін, суд прийшов до висновку про безпідставність клопотань представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в даній цивільній справі з підстав, визначених у п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Такий висновок суду ґрунтується на наступних правових нормах та фактичних обставинах.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Слідуючи розясненням Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п.п.6, 7 постанови №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», що надані з метою реалізації конституційних гарантій права на судовий захист, унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при вирішенні питання юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ, при вирішенні питань, повязаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати розяснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є обєктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має зясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи повязані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. Земельні відносини, субєктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а обєктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них субєкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року №1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших обєктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

В даному випадку на підставі ч.1 ст.360-7 ЦПК України суд також врахував правовий висновок Верховного Суду України для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин, викладений у постанові №6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, відповідно до якого згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі субєкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього субєкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обовязків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та предявлятися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою предявлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення субєкта владних повноважень.

Зміст позовної заяви ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданого 01 грудня 2014 року на імя ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, кадастровий номер 5610700000:01:010:0111, для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,0023 га, та виданого 15 жовтня 2015 року на імя ОСОБА_4 на право власності на будівлю, гараж за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, гаражний масив «Енергетик», гараж 165, свідчить, що вказані позовні вимоги ОСОБА_5 зводяться до оскарження права власності ОСОБА_4 на обєкти нерухомості, а саме: земельну ділянку за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, кадастровий номер 5610700000:01:010:0111, для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,0023 га, і будівлю, гараж за адресою: Рівненська область, м.Кузнецовськ, гаражний масив «Енергетик», гараж 165, що виникло на підставі рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області №824 від 19 квітня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» і №1714 від 20 листопада 2014 року «Про надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_4Ю.» та подальшої видачі свідоцтв про право власності на це нерухоме майно. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 не носять публічно-правового характеру, оскільки полягають в оспорюванні права власності на обєкти нерухомості.

Зважаючи на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог, суд прийшов до висновку, що дана справа ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно належить до юрисдикції та підсудності Кузнецовського міського суду Рівненської області і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 1 ч.1 ст.205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказані підстави для закриття провадження у справі, визначені п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, в даному випадку відсутні.

Отже, в задоволенні клопотань представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в даній цивільній справі необхідно відмовити у звязку з їх безпідставністю.

На підставі наведеного, керуючись ст.1, ч.ч.1, 3 ст.2, ч.1 ст.3, ч.ч.1, 2 ст.11, п.1 ч.1 ст.15, ч.ч.4-6 ст.209, ч.1 ст.210, ч.2 ст.294, ч.1 ст.360-7 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотань представників відповідачки ОСОБА_4 про закриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Кузнецовської міської ради Рівненської області і ОСОБА_4 про визнання протиправними і скасування рішень Кузнецовської міської ради Рівненської області та визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, - відмовити у звязку з їх безпідставністю.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом пяти днів з дня її проголошення.

Суддя О.І.Горегляд