Ухвала суду № 66061879, 13.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 759/15612/15-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/1752/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 56 13.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

13 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, іпотечного договору, договору поруки недійсними та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ «Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ «ВТБ Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, іпотечного договору, договору поруки недійсними.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 02 липня 2008 року вона уклала з ПАТ «ВТБ Банк» кредитний договір № 14.24/08-КД, згідно умов якого вона отримала у кредит грошові кошти у розмірі 70000 доларів США, строком кредитування - 20 років до 30 червня 2028 року.

Згідно п. 1.1. кредитного договору за користування кредитом було встановлено 14 % річних.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 02 липня 2008 року, вона, ОСОБА_2, та ПАТ «ВТБ Банк» уклали іпотечний договір № 14/24/08-ДІ від 02 липня 2008 року, згідно умов п. 1.3 якого в іпотеку банку було передано квартиру № 90 в буд. № 15 по вул. Південна в буд. № 15 у с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

02 липня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 14.24/08-КД, згідно умов якого ОСОБА_3 поручилася перед банком за виконання позичальником зобовязань щодо повернення кредиту, плати процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення і сплата яких передбачено умовами кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року.

Із залученням спеціалістів у сфері фінансово-кредитних галузей було проведено розрахунок реальної відсоткової ставки за кредитом, згідно якого встановлено, що реальна відсоткова ставка за кредитом становить 14,01 %, що на 0,01 % більше ніж передбачено умовами кредитного договору.

У результаті проведених підрахунків також було встановлено, що абсолютне значення подорожчання кредиту фактично складає 255,00 доларів США, що визначається, як сума переплат за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими витратами, які несе позичальник за кредитним договором, від моменту отримання кредиту до моменту його погашення.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що під час укладення кредитного договору банк приховав від неї, як позичальника, повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, оскільки вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, повертаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Зміст укладеного кредитного договору розроблявся банком, тому відповідальність щодо його змісту покладається повністю на банк. Всі розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, тому, на думку позивача підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено нею під впливом обману з боку банку.

Банк навмисно намагався приховано отримати від неї додаткові прибутки. Банк навмисно приховав факт важливої інформації перед підписанням кредитного договору, що в подальшому призвело до невідповідності умов договору.

Приховання під час укладення кредитного договору банком від позичальника повної та обєктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки призвело до абсолютного значення здорожчення кредиту та кінцевої загальної суми кредиту.

На думку позивача ОСОБА_2, беззаперечним обманом з боку банку є належне інформування позичальника про розмір відсоткової ставки, а саме, що вона є більшою, ніж передбачено договором кредиту. Вказана обставина вплинула б на рішення позичальника щодо укладення спірного кредитного договору.

У відповідності до вимог п. 1.3, 3.3 Правил, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк був зобовязаний зазначити в кредитному договорі загальну (сукупну) вартість кредиту шляхом зазначення реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

При укладенні кредитного договору банк ввів позичальника в оману щодо дійсної реальної відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що у кінцевому результаті призвело до здорожчення кредиту.

На підставі вимог ст. ст. 203, 230 ЦК України позивач просила визнати кредитний договір недійсним. Оскільки недійсність основного зобовязання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому є підстави для визнання недійсними договору поруки та іпотеки.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_2 просила визнати недійсним кредитний договір № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, іпотечний договір № 14/24/08-ДІ від 02 липня 2008 року; визнати недійсним договір поруки № 14.24/08-ДП1 від 02 липня 2015 року; вилучити із Державного реєстру іпотек, діючий на теперішній час, запис про іпотеку квартири № 90 по вул. Південна в буд. № 15 в с. Софіївська Борщагівка, що належить ОСОБА_2; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, діючий на даний час, запис про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2.

У грудні 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до ОСОБА_2, ОСОБА_3 із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 02 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 14.24/08-КД, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 70000 доларів США.

14 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 02 липня 2008 року. 29 грудня 2010 року було укладено між сторонами договір про внесення змін № 2 до кредитного договору від 02 липня 2008 року № 14.24/08-КД. 06 серпня 2012 року між сторонами був укладений договір про внесення змін № 3 до кредитного договору № 14.24/08-КД. 23 жовтня 2014 року між сторонами було укладено договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник ОСОБА_2 зобовязалась повернути банку кредит в строк до 02 липня 2038 року включно.

Згідно умов п. 3.3.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник прийняв зобовязання сплачувати банку 14 % річних.

Згідно умов п. п. 3.4, 4.1 кредитного договору позичальник зобовязався погашати кредит та проценти за користування кредитом щомісячно ануїтетним платежем згідно Графіку, який є невідємною частиною кредитного договору.

ОСОБА_2, отримавши та користуючись кредитними коштами, свої зобовязання за кредитними договорами щодо повернення суми основного боргу та сплати суми кредиту, нарахованих за користування кредитними грошовими коштами, належним чином не виконувала.

Станом на 16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 нараховано заборгованість за кредитним договором у розмірі 72024 доларів США, яка складається із: боргу за кредитом з урахуванням 3 % річних, нарахованих у звязку з порушенням зобовязань щодо повернення кредиту 61223,20 доларів США, що в еквіваленті становить 1327968,98 грн., боргу за процентами з урахуванням 3 % річних, нарахованих у звязку з порушенням зобовязань щодо сплати процентів у розмірі 9811,74 доларів США, що в еквіваленті становить 212822,63 грн.; нарахованої пені в розмірі 989,93 доларів США.

Для забезпечення зобовязання за кредитним договором № 14.24/08-КД, між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 14.24/08-ДП1 від 02 липня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_3 поручилась перед банком за виконання позичальником ОСОБА_2 зобовязань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором. Відповідно до п. 4 договору поруки, у разі невиконання зобовязань за кредитним договором позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_3 відповідають перед банком як солідарні боржники.

Враховуючи викладене, ПАТ «ВТБ Банк» просив стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість в загальному розмірі 72024,87 доларів США, що в еквівалентів становить 1562263,94 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «ВТБ Банк» відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року у розмірі 72024,87 доларів США, що в еквіваленті становить 1562263,79 грн., яка складається з: поточної заборгованості за кредитом 60554,82 доларів США, що еквівалентно 1313471,47 грн., заборгованості за простроченим кредитом 658,87 доларів США, що еквівалентно 14291,30 грн., 3 % річних 9,51 долара США, що еквівалентно 206,22 грн., прострочена заборгованість за відсотками 7359,04 доларів США, що еквівалентно 159622,13 коп., 3 % річних 71,86 доларів США, що еквівалентно 1558,62 грн., заборгованості за нарахованими процентами 2380,84 доларів США, що еквівалентно 51641,89 грн., пеня - 989,93 доларів США, що в еквіваленті становить 21472, 16 коп..

Також стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судовий збір по 11716,98 грн. з кожної.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на істотні обставини, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ПАТ «ВТБ Банк» відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», був укладений кредитний договір № 14.24/08-КД, відповідно до умов п. 1.1. якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 70000 доларів США, строком кредитування на 20 років до 30 червня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом 14 % річних.

Відповідно до умов п. 2.1 кредитного договору грошові кошти, отримані позичальником за цим договором, використовуються за цільовим призначенням - для придбання однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 48,3 кв.м., житловою 21 кв.м..

Відповідно до умов п. 2.4 кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений про особу і місцезнаходження банку, про його кредитні умови та умови договору застави, про сукупну вартість кредиту та послуг з оформлення договорів застави, оцінки майна та інші фінансові зобовязання. Позичальник цим підтверджує свою згоду із зазначеними діючими умовами.

Згідно умов п. 2.5 кредитного договору позичальнику надаються банківські та супутні послуги, які сплачуються: банківські послуги згідно діючих тарифів банку; послуги нотаріуса згідно ст. ст. 19, 31 Закону України «Про нотаріат»; послуги страхових компаній та субєктів оціночної діяльності згідно їх діючих тарифів. Розрахунок сукупної вартості кредиту з урахуванням вищенаведених витрат надається в Додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до умов п. п. 7.2 кредитного договору проценти за користування кредитом за поточний місяць нараховуються в останній робочий день кожного календарного місяця. Період, за який сплачуються відсотки з першого (включно) по останнє (включно) число кожного місяця. При розрахунку відсотків використовується кількість днів у році 360 днів.

Згідно п. 8.1 кредитного договору сплата банку процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому п. 1.1. договору, здійснюється щомісячно рівними частинами в розмірі 291,67 доларів США, починаючи з серпня 2008 року.

Відповідно до умов п. 8.3. кредитного договору погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником в період з 1 по 8 число кожного місяця згідно з Додатком № 1 до цього кредитного договору (Графік повернення кредиту і сплати процентів розрахунок вартості супутніх послуг). Погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № 29099501000373.840.1, відкритий в банку.

Згідно умов п. п. 9.1, 9.2, 9.3 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми. У разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання. Виконання зобовязань позичальника за кредитним договором може забезпечуватися будь-якими іншими видами забезпечення, встановленими Цивільним кодексом України.

У подальшому між сторонами були укладені договори про внесення змін до кредитного договору 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, а саме: Договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 14 квітня 2009 року; Договір про внесення змін № 2 до кредитного договору від 29 грудня 2010 року; Договір про внесення змін № 3 до кредитного договору від 06 серпня 2012 року, відповідно до умов яких вносились зміни до умов договору за погодженням сторін щодо процентної ставки, способів погашення кредиту та процентів, порядку нарахування, сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту.

23 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ПАТ «ВТБ Банк» уклали Договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, згідно умов п. 1 якого сторони внесли зміни до умов кредитного договору.

Згідно умов п. 1 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року сторони погодили та виклали в наступній редакції п. 1.1. кредитного договору: «банк зобовязується надати позичальнику грошові кошти, в порядку та на умовах, зазначених в цьому договорі, а позичальник зобовязується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути банку кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі, на умовах та у строки, що встановлені цим договором».

Згідно п. 3.3.1 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком за процентною ставкою у розмірі 14 % річних, з урахуванням можливості автоматичного її перегляду згідно з відповідними підпунктами п. 3.3 кредитного договору, Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні кредитного договору встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватись шляхом укладення договору про внесення змін до кредитного договору у випадку і у порядку, встановленому п. 5.2.7 кредитного договору.

Відповідно до умов п. 3.3.2 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору у випадку невиконання та/або незабезпечення виконання позичальником зобовязань, визначених п. 5.3.2. та/або п. 5.3.3. цього договору, розмір процентів згідно п. 3.3.1 автоматично підвищується на 5 % річних з третього робочого дня невиконання та/або незабезпечення виконання позичальником хоча б одного із зобовязань, передбачених п. 5.3.2. та або п. 5.3.3. цього договору.

Відповідно до умов п. 3.4 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору сторонами погоджено спосіб повернення кредиту та процентів - щомісячно, відповідно до Графіку повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг. Ануїтетні платежі регулярні рівні щомісячні платежі, що направляються на виконання зобовязань по цьому договору, а саме суми кредиту і процентів, які розраховуються таким чином, що в кінці строку договору за умовами виконання зобовязання позичальником заборгованість повністю погашається.

Згідно умов п. 3.8 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він перед укладанням цього договору письмово ознайомлений з інформацією про особу і місцезнаходження банку, про умови кредитування та умови договорів забезпечення, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), повязаних з одержанням кредиту, оформленням цього договору, оформленням договорів забезпечення та фінансовими зобовязаннями, повязаними зі страхуванням. Позичальник цим підтверджує свою згоду із зазначеними діючими умовами.

Згідно умов п. п. 4.1, 4.2. 4.4. договору про внесення змін № 4 до кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному в п. 3.3. цього договору або у розмірі, який змінений у відповідності з вимогами п. 3.3. та п. 5.2.7 цього договору. Проценти за користування кредитом за поточний місяць нараховуються двічі на місяць: 7 числа та в останній робочий день кожного місяця. Період, за який сплачуються відсотки з 8 числа (включно) попереднього місяця по 7 число (включно) поточного місяця. При розрахунку процентів за кількість днів у році приймається 360 днів.

Відповідно до умов п. 4.11 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобовязань позичальника за цим договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги баку у наступній черговості: у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у другу чергу сплачуються строкові проценти за користування кредитом та комісійна винагорода (за їх наявності); у третю чергу сплачується прострочена заборгованість за кредитом (за їх наявності); у четверту чергу сплачується строкова заборгованість за кредитом; у пяту чергу сплачуються витрати банку, повязані з одержанням виконання за борговими зобовязаннями за кредитним договором та зверненням стягнення на предмет забезпечення (за їх наявності); у шосту чергу сплачується пеня за прострочення сплати процентів та комісійної винагороди (за їх наявності); у сьому чергу сплачується пеня за прострочення повернення кредиту (за її наявності); у восьму чергу сплачуються передбачені цим договором штрафи (за їх наявності)

Відповідно до умов п. 7.1 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобовязань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору, позичальник зобовязаний сплатити на користь банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1 % від суми прострочених зобовязань.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов п. 1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобовязань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №14.24/08-КД від 02 липня 2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього (в тому числі, що збільшують основне зобовязання).

Відповідно до п. 4 договору поруки у разі невиконання зобовязань за кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

В рахунок виконання зобовязань за кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_2 02 липня 2008 року був укладений іпотечний договір № 14.24/08-ДІ.

Відповідно до умов п. 1.1. договору іпотеки предметом цього договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 1.3 цього договору для забезпечення виконання зобовязань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісій, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього.

Згідно умов п. 1.2. договору іпотеки згідно з кредитним договором іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у сумі 70000 доларів США зі строком повернення до 30 червня 2028 року та сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних.

Відповідно до умов п. 1.3. кредитного договору іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку квартиру № 90 по вул. Південна в буд. 15 в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, яка складається з 1 жилої кімнати, загальною площею 48,30 кв.м., жилою площею 21,0 кв.м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в Державному реєстрі право чинів 02 липня 2008 року за № 2995082.

Відповідно до умов п. 4.1 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитними договорами у повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, неустойки, процентів та інших платежів, витрат, повязаних з предявленням вимоги і звернення стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобовязання та/або цього договору іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «ВТБ Банк» виконав свої зобовязання перед ОСОБА_2, надавши їй кредит у розмірі 70 00 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявкою на видачу готівки № RT/614/1/41 від 02 липня 2008 року. Однак, позичальник ОСОБА_2 в порушення взятих на себе зобовязань за кредитним договором, неналежним чином сплачувала заборгованість за кредитом та відсотками, у звязку з чим на початку 2015 року в неї виникла заборгованість по кредитному договору в загальному розмірі 72024,87 доларів США, що в еквіваленті становить станом на 16 жовтня 2015 року - 1562263,94 коп..

Звертаючись з первісним позовом до суду, позивач ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним кредитний договір № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, який вона укладала з ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», оскільки, на її думку, банк ввів її в оману при укладенні спірного кредитного договору, оскільки навмисне приховав сукупну вартість кредиту та всіх супутніх послуг, а також реальну відсоткову ставку по кредиту. Позивач стверджувала, що під час укладення кредитного договору банк приховав від неї, як позичальника, повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказавши при цьому занижені значення показників суттєвих умов договору, тим самим ввівши її, як позичальника, в оману при укладенні кредитного договору.

За клопотанням позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 по справі було призначено судово-економічну експертизу.

На виконання вимог ухвали суду про проведення судово-економічної експертизи від 06 квітня 2016 року судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_5 надано висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1932 від 10 жовтня 2016 року.

У своєму висновку за результатами проведеної судово-економічної експертизи судовий експерт вказав, що згідно наявних матеріалів вбачається: Додаток «детальний розпис сукупної (загальної) вартості кредиту» до кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року не відображає повної інформації стосовно витрат позичальника та не узгоджується з даними наданих взаємоповязувальних документів (в тому числі з умовами кредитного договору та договорів страхування). Крім того, у додатку до кредитного договору наведені суперечливі та неузгоджені дані щодо строків погашення місячних платежів. За результатами експертизи в межах наявних матеріалів, оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року в повній мірі не узгоджується з «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». За даними п. 1.1. кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року процентна ставка на момент укладення договору становить 14,00 %. Згідно Додатку «Детальний розпис сукупної (загальної) вартості кредиту» абсолютне подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року не визначена. За результатами експертизи, розрахунково встановлено, виходячи з наданих документів та керуючись умовами, викладеними на момент укладення кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року: реальна процентна ставка на момент укладання кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року складає 17,20 % та є вищою від процентної ставки, зазначеної в умовах договору 14 %; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року складає 110168,17 доларів США.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта немає наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 суду пояснила, що в січні 2015 році вона дізналась про те, що банк збільшив відсоткову ставку і з того часу вона припинила сплачувати кредит. ОСОБА_2 стверджувала, що вона не надавала своєї згоди банку на підвищення відсоткової ставки. На умови банку про збільшення відсоткової ставки вона не погоджувалась і не підписувала з банком договору про збільшення відсоткової ставки. На запитання суду чи підписувала вона договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року ОСОБА_2 підтвердила, що вона підписувала вказаний договір, оскільки вона змушена була його підписати, тому що між нею і банком на той час вже було укладено кредитний договір № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року. Договір про внесення змін № 4 від 23 жовтня 2014 року вона підписувала, однак заперечувала проти збільшення банком відсоткової ставки. Банк усно повідомляв її про умови кредитування. Своїми діями банк ввів її в оману при підписанні первісного кредитного договору, в якому вона погодила з банком відсоткову ставку в розмірі 14 % (як фіксовану ставку).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов п. 3.8 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року підписанням цього договору позичальник ОСОБА_2 підтверджує, що вона, як позичальник, перед укладанням цього договору письмово ознайомлена з інформацією про особу і місцезнаходження банку, про умови кредитування та умови договорів забезпечення, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі), з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), повязаних з одержанням кредиту, оформленням цього договору, оформленням договорів забезпечення та фінансовими зобовязаннями, повязаними зі страхуванням. Позичальник цим підтверджує свою згоду із зазначеними діючими умовами.

Як вбачається з умов кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року сторонами було погоджено, що проценти за користування кредитом встановлено на рівні 14 відсотків.

У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, відповідно до умов яких сторони погодили та внесли зміни до кредитного договору, у тому числі сторони погодили та внесли зміни, що стосувалися нарахування та сплати процентів.

Слід зазначити, що існує різниця між реальною і номінальною ставкою. Номінальна ставка це ставка, яка вказується в договорі, і на базі якої нараховуються проценти, а реальна (ефективна) ставка це загальна сума платежів, що розраховуються як сукупний показник, який включає в себе сумарний борг, номінальну процентну ставку, страхові платежі, супутні послуги по обслуговуванню кредиту.

Укладаючи кредитний договір, позичальник ОСОБА_2 та кредитор ПАТ «ВТБ» погодили істотні умови кредитного договору, та погодили, що за кредитним договором №14.24/08-КД від 02 липня 2008 року встановлено процентну ставку в розмірі 14 %, яка діяла з моменту укладення кредитного договору. Згідно додаткових угод, які укладались між кредитором та позичальником, вносились зміни до процентної ставки кредитування. Так, в п. 3.3.1 додаткової угоди № 4 до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються банком за процентною ставкою у розмірі 14 % річних, з урахуванням можливості автоматичного її перегляду згідно з відповідними підпунктами п. 3.3 кредитного договору. Сторони за взаємною згодою досягли згоди при укладенні кредитного договору, і встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися шляхом укладення договору про внесення змін до кредитного договору у випадку і у порядку, встановленому п. 5.2.7 кредитного договору. Відповідно до п. 3.3.2 додаткової угоди № 4 сторони погодили, що в разі невиконання позичальником зобовязань, визначених п. 5.3.2 та/або п. 5.3.3 цього договору, розмір процентів згідно п. 3.3.1 автоматично підвищується на 5 % річних.

Висновок експерта не спростовує, що номінальна ставка складає 14 % . В матеріалах справи міститься Графік повернення і сплати процентів та розрахунок і вартості супутніх послуг до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, з якими позичальник ОСОБА_2 була ознайомлена, що підтверджується її підписом, який міститься в Графіку повернення кредиту, і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг до кредитного договору № 14.24/08-Кд від 02 липня 2008 року (а.с. 92).

З викладеного вбачається, що доводи позивача ОСОБА_2, що вона як позичальник, дізналась про порушення банком її прав щодо підвищення процентної ставки лише в січні 2015 року, не підтверджується матеріалами справи. Про інформування позичальника про умови кредитування свідчать укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «ВТБ Банк» договори про внесення змін до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, які укладались між сторонами 14 квітня 2009 року, 29 грудня 2010 року, 06 серпня 2012 року, 23 жовтня 2014 року.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 зазначила, що банк ПАТ «ВТБ Банк» ввів її в оману, оскільки при укладені спірного кредитного договору банк приховав від неї повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту.

ОСОБА_2 зазначає, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України банк ввів її в оману, яка, на її думку, полягає в тому, що банк приховав реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, що призвело до здорожчання кредиту.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи кредитний договір, сторона з'ясовує, на яких умовах договір укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватись на вимогу однієї зі сторін.

За правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Як вбачається з матеріалів та підтверджено наданими в судовому засіданні поясненнями сторін, позивач ОСОБА_2 добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір.

Доводи позивача ОСОБА_2 про те, що банк ввів її в оману, надаючи їй споживчий кредит з відсотковою ставкою 14 %, а в подальшому збільшив її розмір, не повідомивши її про реальну відсоткову ставку і про здорожчення кредиту в цілому, суд вважає безпідставними, оскільки позивач не надав суду переконливих та безспірних доказів в обґрунтування заявлених вимог.

На підтвердження того, що позивач ОСОБА_2 була належним чином ознайомлена з програмою кредитування ПАТ «ВТБ Банк» на час укладання спірного кредитного договору, надано графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг до кредитного договору № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, які були погоджені та підписані ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що вона дійсно підписувала Графік повернення кредиту і сплату процентів, однак зазначила, що вона змушена була їх підписати, бо це було однією з умов банку.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до вимог ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Щодо вимог позивача про визнання договорів іпотеки та поруки недійсними, які були укладені на виконання позивачем зобовязань за кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, то суд відмовляє у задоволенні даних вимог, як похідних від основного договору-кредитного договору, який судом не визнано недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що станом на 16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року у розмірі 72024 доларів США, що в еквіваленті становить 1562263 грн. 94 коп., яка складається з: поточної заборгованості за кредитом 60554, 82 доларів США, що в еквіваленті становить 1313471,47 коп.; заборгованості за простроченим кредитом 658,87 доларів США, що в еквіваленті становить 14291,30 грн., три відсотки річних 9,51 доларів США, що в еквіваленті складає 206 грн. 22 коп.; суми простроченої заборгованості за процентами 7359,04 доларів США, що в еквіваленті становить 159622,13 коп.; 3% річних 71,86 доларів США, що в еквіваленті становить 1558,62 грн.; нарахована пеня у звязку з несвоєчасною сплатою процентів, кредиту у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення платежу 989,93 доларів США, що в еквіваленті становить 21472,16 грн..

Розрахунок був здійсненний банком станом на 16 жовтня 2015 року, згідно якого вбачається, що згідно офіційного курсу валют НБУ встановлено, що 100 доларів США в еквіваленті до національної валюти гривні було зафіксовано на рівні 2169,0618 грн..

У звязку з порушенням умов кредитного договору 27 серпня 2015 року на адресу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 банк направляв досудові вимоги за № 5589/1-2.26 від 02 липня 2015 року та за № 7264/1-2.53 від 27 серпня 2015 року про погашення існуючої суми боргу, яка складається з 67506,9 доларів США. Однак вказані вимоги банку ні позичальником, ні його поручителем виконані не були.

Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Позивач за зустрічним позовом виконав свої зобовязання по договору, надавши кредит, проте ні відповідач, ні його поручителі у встановлені строки борг не повертають та не сплачують відсотки за користування кредитом.

Оскільки відповідачі не виконують взятих на себе за договором зобовязань, суд вважає, що позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що судом першої інстанції не враховано приписи пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року не спростовують висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання кредитного позову недійсним.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що судом першої інстанції не врахована правова позиція Верховного суду України викладена у Постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 (щодо перевірки судами дотримання виконання банком Постанови НБУ від 10 травня 2007 року №168) та від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15 (щодо самостійного припинення судом поруки), оскільки відповідач предявив позов про стягнення боргу з поручителя ОСОБА_3 лише в грудні 2015 року, а сплата чергового платежу не відбулася в січні 2015 року, тобто порушено встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк предявлення вимоги до поручителя, є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно зясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

ОСОБА_6