Рішення № 66061739, 19.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/2032/15-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/990/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 26 19.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Кулішенка В.О.,

за участю секретаря : Волошина В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

у с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 7 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № К-4364233, відповідно до якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 830 000,00 грн. для придбання нерухомості зі сплатою 18,49 % річних за користування кредитом якщо умови договору виконуються належним чином та 23,49 % річних у разі невиконання будь-якого із зобов'язань, з кінцевим терміном повернення до 7 листопада 2033 року включно.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між сторонами укладено іпотечний договір, згідно якого відповідач передала в іпотеку банку належні їй на праві власності садовий будинок площею 333,4 кв.м з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташовується будинок, площею 0,07 га для колективного садівництва.

Оскільки позичальником порушено умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та процентів за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, станом на 31 липня 2015 року у неї існує заборгованість в загальному розмірі 1 415 454,24 грн. в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».

Заочним рішенням Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № К-4364233 від 7 листопада 2013 року, яка станом на 31 липня 2015 року складає 1 415 454,24 грн., з яких: 823 083,34 грн. - заборгованість за кредитом, 189 332,68 грн. - заборгованість по сплаті відсотків, 399 752,58 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 1 259,78 грн. - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу кредиту, 2 052,86 грн. - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по процентам, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 7 листопада 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3772, шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» на нерухоме майно, яке належить на праві власності за ОСОБА_2, а саме: садовий будинок загальною площею 333,4 кв.м, що складається із садового будинку, на технічному плані позначено літерою «А» - цегла, колодязь № 1 - з/бетонні кільця, вигрібна яма № 2 - залізобетонні кільця, ворота № 3, огорожа № 4, огорожа № 5 - металевий профіль в залізобетонних стовпах, розташований по АДРЕСА_1, вартістю 1 469 675,00 грн., та земельну ділянку площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для колективного садівництва з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану в с. Луб'янка Бородянського району Київської області СТ «Медик», вартістю 119 912,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 21 231,81 грн.

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити рішення про відмову у задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, є позасудовим способом врегулювання, а тому задоволенню не підлягають.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 7 листопада 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № К-4364233, відповідно до якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 830 000,00 грн. для придбання нерухомості зі сплатою 18,49 % річних за користування кредитом якщо умови договору виконуються належним чином та 23,49 % річних у разі невиконання будь-якого із зобов'язань, з кінцевим терміном повернення до 7 листопада 2033 року включно.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 7 листопада 2013 року між сторонами укладено іпотечний договір, згідно якого відповідач передала в іпотеку банку належні їй на праві власності садовий будинок площею 333,4 кв.м з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташовується будинок, площею 0,07 га для колективного садівництва.

У п. 2.3.5. іпотечного договору сторони погодили, що загальна заставна вартість предмету іпотеки складає 1 362 810,00 грн., втім згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «ЕК «Професіонал» станом на 14 січня 2015 року загальна ринкова вартість цього майна складає 1 589 587,00 грн.

Пред'являючи позов, ПАТ «Дельта Банк» посилалося на те, що в результаті неналежного виконання умов кредитного договору станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 415 454,24 грн., яку позичальник, який являється одночасно майновим поручителем, незважаючи на письмову вимогу, не погасила.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконала взятих на себе договірних зобов'язань, які забезпечені іпотекою, у зв'язку з чим ПАТ «Дельта Банк» набуло право звернути стягнення на садовий будинок та земельну ділянку, як це передбачено умовами іпотечного договору (розділом 7), шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яку не врахував суд першої інстанції, при вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Зі змісту умов іпотечного договору вбачається, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі (п. 7.1).

Згідно із п. 7.2 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Пунктом 7.3 передбачено право іпотекодержателя обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, в п. 7.4 сторони домовились про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного позову, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а позивачем не надано будь-яких доказів про те, що він позбавлений можливості з вини відповідача реалізувати своє право.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, наявні у справі докази не дослідив та не надав їм належну оцінку, в результаті чого помилково ухвалив заочне рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в запереченнях на апеляційну скаргу доводи про наявність правових підстав, передбачених ст. ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку», для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки спростовуються умовами іпотечного договору, положеннями вищевказаних норм матеріального права та зазначеним правовим висновком Верховного Суду України, який має враховуватися судами згідно зі ст. 360-7 ЦПК України.

Посилання позивача під час апеляційного розгляду справи на постанову Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13 є безпідставним, враховуючи останню правову позицію Верховного Суду України із цього питання, викладену у постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, в якій зазначено, що аналіз положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»). У справі, яка переглядалася, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Доводи позивача щодо постанови Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 також є безпідставними, враховуючи зазначену в ній правову позицію про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначення Верховним Судом України в мотивувальній частині вищевказаної постанови висновку про те, що, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд вірно вирішив спір по суті та ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, не впливає на неправильність висновку суду першої інстанції у даній справі, адже зазначена постанова містить висновок про те, що суди при цьому неправильно застосували ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», а згідно з вимогами ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, зокрема, є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч. 1 ст. 309 ЦПК України). Таким чином, у цій справі неправильно застосовано ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», тому відсутні підстави для залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Виходячи з наведеного заочне рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц. Кашперська

Ю.М. Кулішенко