Рішення № 66051264, 18.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2099/16-ц 22-ц/774/645/К/17

Справа № 212/2099/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/645/К/17 Тимошенко Т.І.

Категорія № 27 (ІV) Доповідач - Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Бондар Я.М.

суддів: Зубакової В.П., Барильської А.П.

секретар: Гладиш К.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку ст. 197 ч. 2 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову, зазначив що 12 липня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики у формі розписки, складеної відповідачем, за умовами якої відповідач отримав від нього гроші в сумі 90000 грн., які зобов'язався повернути на його першу вимогу, але в будь-якому разі не пізніше 06 лютого 2016 року.

В лютому 2016 року він направив на адресу відповідача вимогу про повернення боргу в повному обсязі. Поштове відправлення повернулося назад у зв'язку із закінченням терміну зберігання. На телефонні дзвінки відповідач не реагує. З огляду на викладене, враховуючи, кінцеву дату повернення позики 06 лютого 2016 року, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму позики у розмірі 90000 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 червня 2016 року позовні вимоги задоволено. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 липня 2016 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення скасовано.

Після уточнення та збільшення розміру позовних вимог у листопаді 2016 року позивач ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 90000 грн., пеню 31485,25 грн., три відсотки річних - 2146,72 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1451,20 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача суму позики у розмірі 90000грн. пеню - 31485,25 грн., 3% річних - 2146,72 грн., а також витрати зі сплати судового збору - 1451,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції передчасно ухвалив оскаржуване рішення, не врахувавши його пояснення та надані докази сплати боргових зобов'язань у розмірі 74596 грн., шляхом перерахування на картковий рахунок, відкритий на ім'я позивача та при особистих зустрічах.

Крім того, вважає, що суд в порушення вимог законодавства стгну з нього пеню за порушення зобов'язань.

Позивач ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд їх відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача ОСОБА_3 та його представника в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, в поданій 12 квітня 2017 року заві позивач просив суд провести розгляд справи за його відсутністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог і заперечень на неї колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошову позику в розмірі 90000 гривень 00 коп. зі строком повернення до 06 лютого 2016 року, що підтверджується розпискою від 12 липня 2014 року, та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, що відповідач отримав в борг грошові кошти у розмірі 90000 грн., не повернув їх, а тому, стягнув суму боргу, пеню та 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Спір між сторонами виник з приводу виконання боргових зобов'язань за розпискою.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочених суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Факт укладення договору позики та отримання в борг грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 підтверджується письмовою розпискою від 12.07.2014 року, копія якої долучена позивачем до матеріалів справи та не заперечується ним.

Укладений договір позики є реальним, зміст розписки підтверджує зобов'язання позичальника повернути грошові кошти, справжня правова природа правовідносин сторін відповідає обставинам позики. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах № 6-79цс14 від 2 липня 2014 року та № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року.

Отже, встановивши, що між сторонами укладено договір позики, в підтвердження чого в матеріалах справи наявна письмова розписка про це, яка містить зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 у визначений строк до 06 лютого 2016 року визначену суму грошей - 90000 грн., й враховуючи відсутність належних та допустимих доказів повернення коштів боржником колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, дійшов правильного висновку про наявність у відповідача невиконаного зобов'язання з повернення суми боргу.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на повернення коштів позивачу, який на його думку підтверджується перепискою між сторонами розміщеною у програмному забезпеченні «Viber», колегія судів не може прийняти до уваги, оскільки докази про передачу коштів в рахунок повернення та виконання боргових зобов'язань за розпискою від 12 липня 2014 року не містить.

При цьому, доводи відповідача про те, що він частково сплатив розмір позики у сумі 74596 грн., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки доказів, у відповідності до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, в підтвердження наведених доводів суду апеляційної інстанції не надано.

Не виявлено колегією суддів й порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині оцінки доказів, на що посилається в апеляційній скарзі відповідач.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31485,25 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторі у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

У даній справі, яка переглядається, розпискою не встановлено розміру пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у зв'язку із чим, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з боржника пені у розмірі подвійної ставки НБУ є помилковим.

Тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2на користь ОСОБА_3 пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 31485,25 грн., підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в їх задоволенні.

Оскільки судом апеляційної інстанції ухвалюється нове рішення, тому розподіл судових витрат, визначений судом першої інстанції в ухваленому ним рішенні в частині стягнення судового збору з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, як це передбачено в ч.5 ст. 88 ЦПК України, підлягає зміні із його зменшенням з 1451,20 грн. до 1081,62 грн., що є пропорційним задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309 , 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2016 рокув частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пені у розмірі 31485,25 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_3 в їх задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2016 рокув частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутої компенсації судових витрат зі сплати судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 1451,20 грн. до 1081,62 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова