Постанова № 66046258, 13.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/581/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арісірій Р.О.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Олійника А.Д.,

представника третьої особи Ступак Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури м. Києва, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернулася до суду з позовом до прокуратури м. Києва, третя особа - Генеральна прокуратура України, у якій просила: визнати дії прокуратури міста Києва щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури протиправними, скасувати рішення конкурсної комісії та скасувати наказ прокуратури міста Києва про звільнення позивача з роботи; зобов'язати прокуратуру міста Києва поновити позивача на посаді; стягнути з прокуратури міста Києва на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом; стягнути з прокуратури міста Києва моральну шкоду в сумі 100000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із таким рішенням не погодилася, у поданій нею апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, при цьому вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 призначена на посаду прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва наказом прокурора міста Києва № 1414к від 14.06.2013.

28.09.2015 листом № 11-2330 вих15 прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_2 попереджено про звільнення на підставі ст.12, п.1-1 Перехідних положень та п.1Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у зв'язку з припиненням з 15.12.2015 функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворенням у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" у разі не проходження або неуспішного проходження тестування на заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

Позивач ознайомлена з попередженням 13.10.2015.

Згідно з рейтинговим списком позивач за результатами тестування зайняла 49 місце з кількістю балів 63,7.

Наказом в.о. прокурора міста Києва від 14.12.2015 № 4555к позивача звільнено з посади прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва у зв'язку із змінами в організації праці та виробництва згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 14.12.2015. Підставами прийняття наказу зазначено названий рейтинговий список, наказ Генерального прокурора України № 98ш від 23.09.2015, попередження про звільнення.

Згідно з Актом від 11.01.2016 ОСОБА_2 11.01.2016 в приміщенні канцелярії відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва отримала свою трудову книжку, про що здійснено запис в книзі обліку трудових книжок.

Водночас позивач стверджує, що трудової книжки вона не отримувала у зв'язку з тим, що хворіла, а з наказом про звільнення відмовилася ознайомлюватися, оскільки з ним не згодна.

Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернулася з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що викладені у позовній заяві доводи не знайшли свого підтвердження під час вирішення спору.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку із набранням чинності 15 липня 2015 року Закону України «Про Прокуратуру», зокрема, статей 7, 12 та пункту 1 розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про Прокуратуру», з 15 грудня 2015 року припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, перелік і територіальна юрисдикція яких визначається в додатку до цього Закону.

Із прийняттям нового Закону України «Про прокуратуру» також була змінена система органів прокуратури України.

20.07.2015 Генеральною прокуратурою України видано Наказ № 98 "Про затвердження Порядків проведення тестування та чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах", відповідно до якого затверджено Порядок тестування та Порядок проведення чотирирівневого конкурсу, затверджено перелік питань.

Відповідно до Порядку проведення тестування передбачено, зокрема, що тестові завдання затверджуються наказом Генеральної прокуратури України та оприлюднюються не пізніше ніж за 14 днів до дати проведення тестування (п.3.3 Порядку), а кожен кандидат після проходження професійного тесту ознайомлюється з кількістю набраних ним балів та переходить на наступний етап - тестування на загальні здібності, з результатами якого також ознайомлюється (п.п. 3.11, 3.14 Порядку).

Відповідно до розділу VIII Порядку проходження тестування результати тестування можуть бути предметом оскарження. Скарга повинна бути обґрунтованою та подаватись кандидатом особисто у письмовій формі секретарю робочої групи, зокрема, в день ознайомлення кандидата з результатами (п.п..1, 8.4 Порядку).

В разі необхідності зміни кількості набраних балів за результатом розгляду скарги про відповідне рішення обов'язково зазначається у протоколі, а зміна відображається у відомості тестування (п.8.6 Порядку).

28.08.2015 наказом № 167 Генеральної прокуратури України були внесені зміни до наказу Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 № 98 у додатки № 1 та № 4 Порядку проведення тестування.

21.08.2015 наказом № 157 Генеральної прокуратури України були затверджені тестові завдання на знання законодавчої бази (професійний тест).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позиції позивача у частині її незгоди з тим, що відповідач провів тестування на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, оскільки, як правильно звернув увагу місцевий адміністративний суд, згідно з розділом ІІІ Порядку проведення тестування організацію проведення тестування покладено не на відповідача, а на структурний підрозділ Генеральної прокуратури України, який відповідає за реформування органів прокуратури в частині необхідності оприлюднення інформації про проведення тестування (п.3.2); Генеральну прокуратуру України - в частині затвердження тестових завдань (п.3.3); на кадровий підрозділ відповідної регіональної прокуратури - в частині опрацювання заяви, анкети та документів кандидата, створення реєстру кандидатів для кожної місцевої прокуратури та передачі їх до відповідного регіонального центру (п.3.4); та на робочу групу відповідного регіону. Тобто, судом встановлено, що відповідач не вчиняв дій щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Також суд небезпідставно звернув увагу на те, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала на недоліки Порядку проходження тестування, на Систему програмного забезпечення тестування, які були впровадженні за рішенням Генеральної прокуратури України, однак будь-яких дій в частині їх оскарження не вчинила.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання дій прокуратури міста Києва щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури протиправними та скасування рішення конкурсної комісії.

Оцінюючи правомірність прийнятого прокуратурою міста Києва наказу про звільнення позивача, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з такого.

У розглядуваному випадку розірвання трудового договору відбулося з ініціативи власника, з підстав, передбачених пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, про що зазначено в оскаржуваному наказі.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Аналізуючи наведені правові норми, Верховний Суд України у своїй постанові від 1 квітня 2015 року у справі 6-40цс15 дійшов висновку про те, що, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Крім того, Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

В силу положень першої частини статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, наведені висновки Верховного Суду України є обов'язковими для відповідача, як суб'єкта владних повноважень, який застосовує у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму закону.

У межах спірних правовідносин судом встановлено, що у розглядуваному випадку дійсно мали місце зміни у організації виробництва і праці, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

13.10.2015 позивача було попереджено про наступне звільнення з 14.10.2014 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці у разі непроходження або неуспішного проходження нею тестування.

Водночас, колегія суддів встановила, що протягом періоду, починаючи з моменту попередження про наступне звільнення і до часу звільнення будь-яка робота працівнику власником запропонована не була.

Також, в силу імперативних приписів ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

З цього приводу Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що правила про недопустимість звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Інструкції "Про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян" затверджену наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 № 1005/6196, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно з наявною у матеріалах справи відповіддю Директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва" позивач перебувала на амбулаторному лікуванні у лікаря загальної практики амбулаторії № 6 філії № 1 закладу ОСОБА_7 з 14.12.2015 по 23.12.2015, що підтверджено виданим їй листком непрацездатності серії АГЧ №686916 на період з 14.12.2015 по 23.12.2015.

Відповідач вказує на те, що названий листок непрацездатності йому не надавався.

Водночас, позивач стверджує, що надавала листок непрацездатності керівнику на той момент Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_8.

Допитаний апеляційним судом у якості свідка ОСОБА_8 з цього приводу зазначив, що не пам'ятає, чи подавала ОСОБА_2 йому листки непрацездатності у день звільнення. Також зазначив, що у разі хвороби, працівник прокуратури подає лише листок непрацездатності, будь-яких інших документів (як то рапорт, заява чи ін.) працівник не подає, він у свою чергу, їх візує ставить печатку та направляє далі.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень

Відповідачем не доведено тих обставин, що позивачем листок непрацездатності йому не подавався.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року у даній справі було зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Святошинського району міста Києва надати відомості про те, кому, з яких причин та на який період видавався листок непрацездатності серії АГЧ № 686916.

На виконання вимог ухвали листом від 10.01.2017 № 44 зазначеним закладом охорони здоров'я було повідомлено про те, що Листок непрацездатності серії АГЧ № 686916 був виданий ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на період з 14.12.2015 по 23.12.2015 з приводу: діагноз: Церебральний судинний криз (від 13.12.2015) в судинах вертебробазилярного басейну з вестибулопатією, церебрастенічним синдромом. Вегето-судинна дистонія за гіпотонічним типом. Екстрасистолічна аритмія.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджується, що у період з 14.12.2015 по 23.12.2015 ОСОБА_2 перебувала у стані тимчасової непрацездатності, що виключало можливість її звільнення з ініціативи власника у зазначений період.

Надана відповідачем копія табеля обліку використання робочого часу за грудень 2015 року, відповідно до якої позивач значилася як така, що перебувала на роботі 14.12.2015 не спростовує обставин її тимчасової непрацездатності у цей день.

Отже, у межах спірних правовідносин апеляційним судом встановлено, що при прийнятті наказу про звільнення ОСОБА_2, відповідачем було грубо порушено наведені вимоги законодавства, якими установлено гарантії для працівника у разі його звільнення з ініціативи власника.

Фактично серед закріплених Законом гарантій, відповідачем дотримано лише вимогу щодо попередження працівника за два місяці про наступне звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, що, очевидно, є недостатнім для визнання його рішення законним, а звільнення - правомірним.

З урахуванням наведеного, апеляційним судом встановлено, що звільнення позивача відбулося із порушенням частини 3 статті 40 КЗпП, а також за неналежного виконання власником вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України, а тому рішення про звільнення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлення статтями 105 та 162 КАС способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП при розгляді вимог про поновлення на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеним у постанові від 4 листопада 2014 року у справі 21-426а14

Статтею 235 КЗпП передбачено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені судом під час перегляду справи в апеляційному порядку порушення відповідачем вимог чинного законодавства при звільненні позивача із займаною посади, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні правові підстави для задоволення вимог позивача у частині визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення, поновлення на попередній роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає зверненню до негайного виконання.

Поряд із цим, вимоги про поновлення позивача у Київській місцевій прокуратурі № 8 не можуть бути задоволені судом, як органом, який розглядає трудовий спір, з огляду на імперативні положення статті 235 КЗпП, оскільки позивача було неправомірно звільнено з прокуратури Святошинського району міста Києва, при цьому на роботу до Київської місцевої прокуратури № 8 вона не зараховувалася, а тому така вимога є передчасною.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача є помилковим. Вирішуючи спір, суд прийняв рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова - скасуванню.

Визначаючи розмір заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі за текстом - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про заробітну плату ОСОБА_2 за останні два місяці перед звільненням, позивачем відпрацьовано: 12 робочих днів у жовтні 2015 року та 21 - у листопаді 2015 року, загалом - 33 робочі дні. За цей період позивачеві нараховано та виплачено заробітну плату у розмірі - 3986,31 грн. у жовтні 2015 року та 21 робочий день у листопаді 2015 року.

Отже середньоденний заробіток позивача становить: (10371,88+3986,31) : (12+21) = 435,09 (грн..).

Колегією суддів встановлено, що час вимушеного прогулу позивача з дня звільнення 14.12.2015 по день прийняття рішення у справі - 13.04.2017 становить 334 робочі дні (в тому числі 14 у 2015 році, 249 - у 2016 та 71 - у 2017 році).

З урахуванням викладеного, сума, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу складає: 435,09 х 334 = 145 320,06 грн., відповідно, сума стягнення за один місяць становить 13210 грн. 90 коп.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури м. Києва, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури міста Києва від 14.12.2015 № 4555к.

Поновити ОСОБА_2 на посаді прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва з 14.12.2015.

Стягнути з Прокуратури міста Києва (ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2015 по 13.04.2017 у сумі 145320 (сто сорок п'ять тисяч триста двадцять) гривень 6 копійок без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 13210 грн. 90 коп. (тринадцять тисяч двісті десять гривень дев'яносто копійок) підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 18 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.