Ухвала суду № 66046234, 18.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-19370/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 26 липня 2011 року № 0003901740, № 0003891740, № 0003881740 та № 0003871740.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року ухвалу суду апеляційної інстанції від 16 серпня 2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 26 липня 2011 року № 0003901740, № 0003881740, № 0003871740 повністю та № 0003891740 в частині визначення грошового зобов'язання у розмірі 241 400,00 грн., позов в іншій частині залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07 липня 2011 року № 1217/17-40/НОМЕР_5 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено наступні порушення:

- п.п. 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (далі - Положення №637), що полягали у не оприбуткуванні готівкових коштів у день їх надходження у повній сумі їх фактичних надходжень за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року в загальній сумі 106358,01 грн., в т.ч.: 53735,22 грн. за 2009 рік та в сумі 52622,79 грн. за 2010 рік;

- п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95 ВР «Про застосування реєстратора розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР), що полягало в незабезпеченні зберігання контрольних стрічок в кількості 1 430 шт., в т.ч.: 700 шт. за 2009 рік та 730 шт. за 2010 рік;

- п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22 травня 2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889 ІV), що полягали в неутриманні та несплаті податку з оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати, нарахованого позивачем як податковим агентом на користь найманих працівників;

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет №13-92), п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягали у не включенні до складу валового доходу всієї суми виручки, отриманої за 2009-2010 роки, що призвело до заниження оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності.

За результатами перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року: № 0003901740 про застосування штрафних санкцій на суму 531 790,05 грн.; № 0003891740 про застосування штрафних санкцій на суму 243 100,00 грн.; № 0003881740 про застосування штрафних санкцій на суму 3 165,74 грн.; № 0003971740 про застосування штрафних санкцій на суму 14 318,86 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.6. Положення №637 (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 жовтня 2000 року № 614 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2001 року за №106/5297 (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій), визначено, що використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає, зокрема щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків.

Під «оприбуткуванням готівки» у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО розуміється своєчасне (у день одержання готівкових коштів) здійснення обліку таких коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, отже не здійснення відповідних записів у книзі обліку розрахункових операцій згідно із Z-звітом у день одержання готівкових коштів у порядку, встановленому законодавством, не може вважатися «оприбуткуванням готівки».

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. При цьому не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, який неодноразово висловився з цього питання, зокрема в постановах від 02 квітня 2013 року у справі № 21-76а13 позовом ДП «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до ДПІ у м. Ялті Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, від 02 квітня 2013 року у справі № 21-439а13 позовом ПП «Регіон-Юг» до ДПІ у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, від 12 листопада 2013 року у справі № 21-370а13 за позовом ТОВ «Ресурс-Сервіс» до ДПА в Київській області, Васильківської ОДПІ Київської області (про визнання дій неправомірними та скасування рішення.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до вимог ст. 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) готівки передбачена відповідальність у вигляді штрафу в п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.

В акті перевірки вказано про використання документів, складених довіреною особою позивача ОСОБА_4, перелік документів наведений в додатку до акту перевірки.

Проте, зазначений додаток в матеріалах справи відсутній, як відсутні й докази з боку позивача - фіскальні звітні чеки та банківські виписки, які підтверджували оплату за товар або послуги за 2009 та 2010 роки. Позивачем до суду першої інстанції було надано книгу обліку доходів та витрат за 2010 рік та виписки АТ «ОТП Банк» за період з 22 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, з яких вбачається внесення в банк торгової виручки, сплата позивачем за патенти, оренду, внески тощо.

Отже з наданих суду документів не вбачається за можливе встановити докази щодо суми не оприбуткування, а отже не вбачається за можливе перевірити правильність розрахунку штрафних санкцій.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що до позивача застосовані штрафні санкції за порушення, які податковий орган вважає вчинені у період з 01 січня 2009 року по 31 грудень 2010 року.

Якщо ці порушення були дійсно вчиненими позивачем, то саме у цей період у позивача виник обов'язок нести відповідальність за вчинені порушення.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України).

Вказана норма була чинною до моменту прийняття Податкового кодексу України, тобто до 01 січня 2011 року.

Отже, відповідач зобов'язаний був при застосуванні до суб'єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 11 березня 1996 року № 173/96, виходити зі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 250 Господарського кодексу України.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем порушено строк притягнення позивача до відповідальності, відповідно, податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року № 0003901740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 531 790,05 грн. за порушення вимог п. 2.6. Положення №637 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Стосовно застосування до позивача за податковим повідомленням-рішенням від 26 липня 2011 року № 0003891740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243 100 грн. за порушення вимог п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону №265/95 ВР колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи встановлено, що до позивача застосовано фінансові санкції згідно з п. 5 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представники позивача зазначали, що контрольні стрічки було викрадено. Це підтверджується довідкою, виданою Печерським районним управлінням головного управління МВС України в м. Києві, в якій вказано, що в період часу з 17:00 год. 09 жовтня 2010 року до 01:20 год. 10 жовтня 2010 року невстановлена слідством особа, шляхом пошкодження замка вхідних дверей, проникла в квартиру АДРЕСА_1, звідки таємно викрали майно, яке належить громадянину ОСОБА_2, а саме: грошові кошти та частину бухгалтерської документації (контрольні стрічки та чеки з касових апаратів) які на момент викрадення знаходились у спортивній сумці чорно-синього кольору. Дана заява зареєстрована в ЖРЗПЗ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві №9210 від 10 жовтня 2010 року. За даним фактом 10 жовтня 2010 року слідчим відділом Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу №06-12692 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Проте, доказів наявності кримінального провадження суду не пред'явлено. Доказів повідомлення податкового органу під час перевірки про зазначені обставини також відсутні.

Пункт 10 ч. ст. 3 Закону № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов'язував суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) за рішенням відповідних органів доходів і зборів до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), у разі незабезпечення зберігання створеної в електронній формі контрольної стрічки застосовуються фінансові санкції в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, згідно практики Верховного Суду України (справа №21-428а13) таке порушення є триваючим.

Контролюючий орган за вчинення такого порушення як не зберігання контрольних стрічок протягом встановленого терміну може застосувати лише одну фінансову санкцію в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків не зберігання зазначених стрічок, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції.

Отже, нарахування штрафних санкцій за незабезпечення зберігання контрольної стрічки протягом трьох років орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки випадків не збережених контрольних стрічок.

Вказані вище обставини свідчать, що податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року № 0003891740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243 100 грн. підлягає скасуванню в частині 241 400,00 грн., оскільки штрафна санкція підлягає стягненню у розмірі 1 700 грн.

Стосовно визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26 липня 2011 року № 0003881740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3 265, 74 грн. у зв'язку з порушенням вимог п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), що полягали в неутриманні та несплаті податку з оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати, нарахованого позивачем як податковим агентом на користь найманих працівників, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач застосував штраф у розмірі 25 % від суми нарахованого податкового зобов'язання відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України.

Разом з тим, на переконання позивача, податковим органом не було враховано соціальну пільгу.

Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону №889-ІV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору

Згідно з п. 7.1. ст. 7 Закону №889-ІV ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у п. 7.2-7.4 цієї статті.

Відповідно до п.п. 8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону №889-ІV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних п. ст. 7 цього Закону.

Згідно з п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону №889-ІV встановлено для податкових агентів обов'язок своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 травня 2009 року по 31 грудня 2010 року позивач здійснював підприємницьку діяльність з використанням праці найманих працівників (ОСОБА_5 та ОСОБА_2.) на підставі трудових договорів, зареєстрованих в Центрі зайнятості.

Пунктом 6.5.1. ст. 6 Закону №889-ІV передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

З урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

6.1.1. у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку тощо.

Враховуючи наведене, підлягає застосуванню соціальна пільга у розмірі 50% однієї мінімальної заробітної плати, а тому донарахування ПДФО та нарахування штрафу є неправомірним.

Вказані вище обставини свідчать про протиправність податкового повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року № 0003881740 щодо нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3 265,74 грн., в т.ч.: 2 532,59 грн. основного платежу та 633,15 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стосовно визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26 липня 2011 року № 0003881740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 14 318,86 грн. у зв'язку з порушенням вимог ст. 13 Декрету №13-92, п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону №889-ІV, що полягали у не включенні до складу валового доходу всієї суми виручки, отриманої за 2009 - 2010 роки, що призвело до заниження оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки відповідачем встановлено заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 95 459, 55 грн., в т.ч. за 2009 рік - на 51686,00 грн. та за 2010 рік - на 43 773, 55 грн., що призвело до заниження зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 14 318,86 грн., в т.ч. за 2009 рік - 7 752,91 грн., за 2010 рік - 6 565,96 грн. При обрахунку відповідачем застосовано ставку податку у розмірі 15% (згідно з п.7.1. ст. 7 Закону № 889-ІV).

Позивач вказує на невідповідність висновків податкового органу, оскільки відповідно до декларації про доходи у 2009 році сума валового доходу позивача склала 155 014,59 грн. та у 2010 році - 277 826,45 грн. Всього 432 841,04 грн.

Разом з тим, з акту перевірки не вбачається на підставі яких документів податковим органом встановлено заниження доходу, з боку позивача суду пред'явлено декларації та книгу обліку доходів та витрат за 2010 рік.

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 Декрету визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про не віднесення позивачем до складу валових доходів виручки, зроблені в результаті порівняння показників графи «сума виручки від реалізації товарів» в звітах про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства з показниками графи «сума розрахунків за звітний місяць» в звітах з використання реєстраторів розрахункових операцій.

Разом з тим, з декларацій про доходи позивача та книги обліку доходів та витрат за 2010 рік підтверджуються дані, наведені позивачем у декларації про доходи за 2010 рік. Доказів зворотного суду не пред'явлено, а тому суд враховує позицію позивача щодо фактично задекларованої ним сум доходів як у 2009 року, так й у 2010 році.

Вказані вище обставини також підтверджують відсутність правових підстав для донарахування податку з доходів фізичних осіб, а тому податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року № 0003871740 щодо донарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14 318,86 грн. підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, в порядку передбаченому ст. ст. 88, 94 КАС України колегія суддів зазначає.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року задоволено клопотання апелянта та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану постанову до моменту постановляння рішення по справі.

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 070 грн. 20 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Керуючись ст. ст. 41, 88, 94, 160, ч. 4 ст. 196, ст. ст. 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову - Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39513550, адреса: вул. Верховинна, 9, м. Київ, 03115) на користь Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, р/р 31215256700001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 2 070 (дві тисячі сімдесят) грн. 20 (двадцять) коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 19 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.