Постанова № 66045943, 19.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2017 року письмове провадження № 826/28162/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування розпорядження №2776,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про:

- скасування розпорядження від 17.11.2015р. №2776 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»»;

- зобов'язання відповідача утриматись від застосування інших заходів впливу пов'язаних з виконанням розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про застосування заходу впливу до ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» №2776 від 17.11.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача та третя особа проти задоволення позову заперечили з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 17.11.2015р. прийнято розпорядження №2776 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», яким позивача зобов'язано до 08.12.2015р. включно усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням та у зв'язку із цим про зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" 12.07.2001 № 2664-III (далі - Закон № 2664-III).

Цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг (ч. 1 ст. 2 Закону № 2664-III).

Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону № 2664-III).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону № 2664-III державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Водночас, державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Статтею 39 Закону № 2664-III врегульовано, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

При цьому, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати, серед іншого, такі заходи впливу як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення; накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону (п. 1, 3 ч. 1 ст. 40 Закону № 2664-III).

Порядок та умови застосування заходів впливу, в контексті ч. 2 ст. 40 Закону № 2664-III встановлюються законами України та нормативно-правовими актами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Так, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.11.2012 №2319, що зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2112/22424 затверджено Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги (далі - Положення №2319).

У відповідності до п.1.1. розділу I Положення №2319 останнє визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про застосування заходів впливу та їх оскарження.

Згідно п. 1.5. розділу I Положення №2319 Нацкомфінпослуг як колегіальний орган або уповноважені особи Нацкомфінпослуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів.

Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися, зокрема, в зверненнях громадян.

Нацкомфінпослуг, уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов'язані в кожному випадку виявлення порушення законодавства про фінансові послуги вжити всіх необхідних заходів для документального закріплення факту такого порушення, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу (п. 1.6. розділу I Положення №2319).

Рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим. Рішення повинно ґрунтуватися лише на тих доказах, які були досліджені під час розгляду справи про правопорушення (п. 1.7. розділу I Положення №2319).

Нацкомфінпослуг, в контексті ч. 1, 3 п. 2.1. розділу II Положення №2319 може застосовувати такі заходи впливу зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення, накладати штрафи в розмірах, передбачених статтею 41 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як вбачається зі змісту розпорядження №2776 до Нацкомфінпослуг надійшло звернення Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання споживачів страхових послуг "Страховий захист" в інтересах ОСОБА_1 щодо невиконання Товариством зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспорту №006-0464071/01НТ від 18.09.2014 та порушення Товариством вимог законодавства про фінансові послуги.

У зверненні вказаної Громадської організації порушувалося питання щодо неприйняття рішення стосовно виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування за договором.

На аркуші 3 розпорядження № 2776 зазначено, що станом на 23.10.2015 Товариство не прийняло рішення щодо виплати страхового відшкодування або відмови у виплаті страхового відшкодування.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги законодавства у сфері фінансових послуг, а саме: ч. 2 ст. 20 Закону України "Про страхування" щодо не виконання Страховиком інших обов'язків, що передбачені договором страхування; п. 2.15 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 №40, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.09.2003 за №805/816 щодо не дотримання обов'язків Страховика, визначених статтею 20 Закону України "Про страхування".

Суд оцінюючи підстави для винесення оскаржуваного розпорядження, з урахуванням письмових позицій викладених сторонами, вважає що адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "БРОБІЗНЕС" підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, як було зазначено вище до відповідача надійшло звернення Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання споживачів страхових послуг "Страховий захист" в інтересах ОСОБА_1 щодо невиконання Товариством зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспорту №006-0464071/01НТ від 18.09.2014 та порушення Товариством вимог законодавства про фінансові послуги.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №006-0464071НТ від 18.09.2014 від 18.09.2014, за яким застраховано автомобіль НОМЕР_1 (далі - договір).

11.08.2015 стався страховий випадок, що має ознаки страхового, внаслідок чого під керуванням автомобілем ОСОБА_4, пошкоджено застрахований автомобіль згідно договору.

Про вказані обставини, до позивача звернувся ОСОБА_5 із відповідним повідомленням.

16.09.2015 за вих. №1568-11 Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "БРОКБІЗНЕС" отримано заяву щодо напрямку виплати страхового відшкодування за підписом ОСОБА_1, відповідно до якої страхове відшкодування має сплачуватися за рахунок ДП «АУДІ ЦЕНТР ПЛЮС» та копії рахунків - фактур від 31.08.2015 №0000026571 та №0000026752 на загальну суму 357 335,76 грн.

Водночас, 16.09.2015 позивачем направлено запит ДП «АУДІ ЦЕНТР ПЛЮС» щодо надання інформації для проведення ідентифікації юридичної особи.

17.09.2015 Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "БРОКБІЗНЕС" отримано довідку про дорожньо-транспортну пригоду №71812523, а 22.09.2015 отримано документи для проведення ідентифікації та верифікації ДП «АУДІ ЦЕНТР ПЛЮС».

В той же час, як стверджує позивач, ним неодноразово направлялися на адресу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7 листи з повідомленням про необхідність подання анкети-опитувальника та документів, необхідних для прийняття рішення страховиком виплати страхового відшкодування: №1575-11 від 29.09.2015, №1584-11 від 29.11.2015, №1698-11 від 13.10.20145, №1750-11 від 22.10.2015, №1759-11 від 22.10.2015, №2022-11 від 30.11.2015 та №2036-11 від 02.12.2015.

Необхідними документами, що необхідні для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, на думку Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "БРОКБІЗНЕС" є паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (або ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром), реквізити банку, в якому відкрито рахунок і номер поточного рахунку.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не було подані вищевказані документи позивач дійшов до висновку про неможливість гарантування останнім, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що клієнт ОСОБА_1 не пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями здійснюється у відповідності до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 вказаного закону визначено, що верифікація клієнта це встановлення (підтвердження) суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним, а ідентифікація це отримання суб'єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних (п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 1702-VII).

Ідентифікаційні дані для фізичної особи це відомості, зазначені у пунктах 1 частин дев'ятої і десятої, у частинах одинадцятій і дванадцятій статті 9 цього Закону (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону № 1702-VII).

Згідно з п. 1 ч. 9 ст. 9 Закону № 1702-VII суб'єкти первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації резидентів встановлюють для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, номер (та за наявності - серію) паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаним на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, реєстраційний номер облікової картки платника податків України (або ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів) або номер (та за наявності - серію) паспорта громадянина України, в якому проставлено відмітку про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків України чи номер паспорта із записом про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків України в електронному безконтактному носії.

При цьому, в контексті ч. 8 ст. 9 Закону № 1702-VII ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються до/або під час встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених цим Законом), але до проведення фінансової операції, відкриття рахунка.

В свою чергу, ділові відносини це відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 1702-VII).

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави стверджувати, що ідентифікація та верифікація здійснюється суб'єктом первинного фінансового моніторингу, зокрема при укладанні договору про надання фінансових або інших послуг.

Але, у даному випадку, оскільки Закон № 1702-VII було прийнято 14.10.2014р., тобто після укладення Договору добровільного страхування наземного транспорту №006-0464071/01НТ від 18.09.2014р., ОСОБА_1 для підтвердження факту настання страхового випадку разом з завою про виплату страхового відшкодування повинна була надати з іншими документами, паспорт або інший документ, що посвідчує особу та засвідчує місце реєстрації (проживання); довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру ЄДРФО; реквізити банку, в якому відкрито рахунок і номер поточного рахунку.

Крім того, абз. 14.1.1 п.п. 14.1 п. 14 Договору добровільного страхування наземного транспорту №006-0464071/01НТ від 18.09.2014р., який укладений між позивачем та ОСОБА_1 чітко передбачено, що при настанні будь-якої події, що може бути визнана страховим випадком Страхувальник подає: оригінал (завірену належним чином копію) Договору страхування; посвідчення водія або тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами; паспорт або інший документ, що посвідчує особу та засвідчує місце реєстрації (проживання); довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру ЄДРФО та свідоцтво про реєстрацію ТЗ (техпаспорт).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 разом з завою про виплату страхового відшкодування не було надано зазначених вище документів.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №1702-VII суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний: відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування по Договору добровільного страхування наземного транспорту №006-046407/01НТ від 18.09.2014р., про що позивачем 07.12.2015р. було прийнято відповідне рішення №2066-11.

В оскаржуваному розпорядженні Нацкомфінпослуг зазначено, що станом на 23.10.2015 Товариство не прийняло рішення щодо виплати страхового відшкодування або відмови у виплаті страхового відшкодування, та зобов'язало позивача у термін включно до 08.12.2015 р. усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень.

Судом встановлено, що позивачем було виконано оскаржуване розпорядження №2776 шляхом направлення до відповідача 07.12.2015р. рішення №2066-11 про відмову ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування по Договору добровільного страхування наземного транспорту №006-046407/01НТ від 18.09.2014р.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене розпорядження Нацкомфінпослуг №2776 від 17.11.2015р. «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»» прийнято Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто не з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги про скасування розпорядження від 17.11.2015р. №2776 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача утриматись від застосування інших заходів впливу пов'язаних з виконанням розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про застосування заходу впливу до ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» №2776 від 17.11.2015р., суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

З огляду на викладене в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1218,00грн. з бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 17.11.2015р. №2776 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій