Постанова № 66045321, 14.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6750/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стеценко О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича про визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - Позивач, або ОСОБА_1) з адміністративним позовом (а.с. 3) до командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича (далі - Відповідач) про визнання неправомірними дії командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича щодо обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1 та зміни дати її початку без погодження зі ОСОБА_1

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Так, Позивач зазначив, що 02.11.2016 року він звернувся до начальника озброєння військової частини А2393 із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2016 рік терміном 45 діб в період з 07.11.2016 року, проте 03.11.2016 року Позивача було проінформовано про скорочення терміну його планової щорічної відпустки та зміну дати вибуття Позивача у дану відпустку. Таке рішення Відповідача, на думку Позивача грубо порушують вимоги законодавства України про соціальний та правовий захист військовослужбовців Збройних Сил України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок надання військовослужбовцям Збройних Сил України відпусток.

В судовому засіданні 03.03.2017 року Позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити адміністративний позов з підстав, викладених у позовній заві (а.с.3) та додаткових письмових поясненнях (а.с. 75-76, 80).

В судовому засіданні 03.03.2017 року представник Відповідача просив в задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 86-87), в яких зазначив, що при наданні відпусток військовослужбовцям командир військової частини А2393 повинен враховувати вимоги п. 17 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Так, у військовій частині А2393 майже 98 % особового складу військовослужбовців військової частини А2393 є учасниками бойових дій та на яких розповсюджуються пільги.

В свою чергу, згідно графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік, затвердженого командиром військової частини А2393, ОСОБА_1 планувалась відпустка з 10.12.2016 року, виходячи з цього, командиром військової частини А2393 написана резолюція на його рапорті про надання відпустки згідно плану-графіку відпусток на 2016 рік з 10.12.2016 року.

А відтак, на думку Відповідача, надання відпустки на підставі поданого ОСОБА_1 03.11.2016 року рапорту відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, а доводи Позивача, викладені в позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи.

На підставі викладеного, представник Відповідача вважає, що будь-яких порушень прав Позивача на відпустку Відповідачем здійснено не було, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні, призначеному на 10.04.2017 року, наполягав на задоволенні позовних вимог з раніше визначених підстав.

Відповідач в судове засідання, призначене на 10.04.2017 року, для продовження судового розгляду справи по суті не з'явився, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.

Враховуючи, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його неявка в судове засідання була визнана судом неповажною та, на підставі ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалено рішення про розгляд справи у відсутність Відповідача.

Частиною 6 ст.128 КАС України передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку Відповідача в судове засідання, відсутність потреби витребування додаткових письмових доказів, заслухати свідка чи експерта, суд, керуючись приписами ч. 6 ст. 128 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини А2393 № 41 від 01.03.2016 року, з 29.02.2016 року підполковника ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини А2393 з проходженням служби на посаді начальника служби метрології та стандартизації озброєння військової частини А2393 (а.с. 103).

Рішенням командира військової частини А2393 № 2501 від 01.03.2016 року внесено зміни до графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік, а саме: сплановано щорічну відпустку підполковника ОСОБА_1 терміном 20 діб в період з 01.08.2016 року по 20.08.2016 року та терміном 25 діб в період з 10.12.2016 року по 03.01.2017 року (а.с. 101).

21.07.2016 року ОСОБА_1 було складено рапорт на ім'я начальника озброєння військової частини А2393 щодо надання ОСОБА_1 першої частини чергової відпустки за 2016 рік терміном 20 діб з 10.08.2016 року, який було зареєстровано за вх. № 8883 01.08.2016 року (а.с. 104). Проте вказану відпустку не було реалізовано у зв'язку із вибуттям ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (м.Одеса) на стаціонарне лікування в період з 07.08.2016 року по 18.08.2016 року.

Так, відповідно до наказу командира військової частини А2393 № 157 від 07.08.2016 року ОСОБА_1, начальник служби метрології та стандартизації, вважався таким, що в період з 07.08.2106 року вибув до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (м. Одеса) на стаціонарне лікування (а.с. 105).

Відповідно до наказу командира військової частини А2393 № 165 від 18.08.2016 року ОСОБА_1, начальник служби метрології та стандартизації, вважався таким, що прибув до військової частини А2393 та приступив до виконання службових обов'язків (а.с. 106).

02.11.2016 року (а.с. 55) ОСОБА_1 звернувся до начальника озброєння військової частини А2393 із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2016 рік терміном 45 діб в період з 07.11.2016 року (а.с. 4).

Зазначений рапорт, із вказаними ОСОБА_1 терміном та строком відпустки, було погоджено та підписано начальником відділу організаційно-планового та мобілізаційно-кадрової роботи управління персоналу штабу військової частини А2393 полковником ОСОБА_3 та т.в.о. начальника управління персоналу штабу військової частини А2393 ОСОБА_4 (а.с. 4, зворотній бік).

03.11.2016 року командиром військової частини А2393 Грищенко А.М. було повідомлено ОСОБА_1 про надання йому відпустки на підставі поданого рапорту терміном 25 діб у строк з 10.12.2016 року відповідно до затвердженого графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік. При цьому, будь-яких підстав неможливості надання відпустки у строк, визначений Позивачем, а саме: строком на 45 діб з 07.11.2016 року Відповідачем зазначено не було.

04.11.2016 року ОСОБА_1 особисто отримав рапорт із візою командиром військової частини А2393 Грищенко А.М. « 25 діб у строк з 10.12.2016 року» (а.с. 59).

Не погоджуючись із вказаним діями Відповідача, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон України № 2011-XII).

Статтею 1 Закону України № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України № 2011-XIІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Зокрема, статтею 101 Закону України № 2011-XIІ передбачено право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Так, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Пунктом 180 вказаного Положення передбачено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України № 2011-XI.

Згідно з п. 186 Положення, щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця.

Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Згідно з п. 188 Положення, облік відпусток, що надаються військовослужбовцям, та постійний контроль за наданням відпусток згідно із затвердженими графіками відпусток здійснюються штабами військових частин. Накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач, ОСОБА_1, як військовослужбовець, у відповідності до вимог чинного законодавства мав право на щорічну відпустку в 2016 році строком 45 діб.

Відповідно до плану графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік щорічна відпустка ОСОБА_1 в 2016 році повинна була мати місце в період з 01.08.2016 року по 20.08.2016 року (20 діб) та в період з 10.12.2016 року по 03.01.2017 року (25 діб).

Втім, відпустка в період з 01.08.2016 року по 20.08.2016 року ОСОБА_1 не надавалась у зв'язку із вибуттям ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (м.Одеса) на стаціонарне лікування в період з 07.08.2016 року по 18.08.2016 року.

Пунктом 5 статті 101 Закону України № 2011-XI встановлено, що військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки.

Відповідно до п. 187 Положення, в разі захворювання військовослужбовця, на підставі довідки закладу охорони здоров'я, завіреної міським (районним) військовим комісаром, щорічна основна відпустка переноситься на інший період або продовжується командиром військової частини - на кількість діб хвороби військовослужбовця.

Як встановлено судом, Позивачу відпустка в період з 01.08.2016 року по 20.08.2016 року взагалі не надавалась, у зв'язку з чим підстави для застосування приписів п. 5 ст. 101 Закону України № 2011-XI щодо Позивача були відсутні.

При цьому, на думку суду, посилання Позивача на факт його не ознайомлення із графіком відпусток військової частини А2393 на 2016 рік спростовуються наявним в матеріалах справи складеним та поданим рапортом Позивача від 21.07.2016 року, в якому Позивач просив надати йому першу частину щорічної відпустки за 2016 рік терміном 20 діб з 10.08.2016 року. З поданого рапорту вбачається, що Позивачу було відомо, що його відпустка складається із двох частин, перша з яких визначена терміном 20 діб з 10.08.2016 року.

02.11.2016 року Позивач звернувся до начальника озброєння військової частини А2393 із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2016 рік терміном 45 діб в період з 07.11.2016 року.

Не зважаючи на факт погодження та підписання вказаного рапорту (терміном 45 діб в період з 07.11.2016 року) начальником відділу організаційно-планового та мобілізаційно-кадрової роботи управління персоналу штабу військової частини А2393 полковником ОСОБА_3 та т.в.о. начальника управління персоналу штабу військової частини А2393 ОСОБА_4М, Відповідачем було прийнято рішення про надання Позивачу відпустки протягом 25 діб з 10.12.2016 року, а не 45 діб з 07.11.2016 року, як просив Позивач.

При цьому, в обґрунтування правомірності прийнятого рішення та неможливості надання Позивачу щорічної відпустки строком 45 діб в період з 07.11.2017 року, Відповідач посилається на приписи п. 17 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.

Проте, обставини неможливості надання Позивачу гарантованої законом відпустки у визначений ним строк, на які посилається Відповідач в своїх письмових запереченнях та додаткових письмових поясненнях, не підтверджено жодними допустимими чи належними доказами.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що Відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив Позивачу у реалізації права на відпустку протягом календарного року строком 45 діб, право на яке закріплено за Позивачем статтею 101 Закону України № 2011-XI, чим фактично обмежив Позивача на реалізацію такого права.

Судом також встановлено, що на підставі наказу військової частини А2393 № 729 від 14.11.2016 року (а.с. 136) було проведено службове розслідування на предмет порушення порядку погодження термінів надання відпусток з боку посадових осіб управління персоналу військової частини А2393.

За результатом проведеного розслідування складено Акт службового розслідування (а.с. 137-139) та прийнято наказ № 745 від 21.11.2016 року (а.с.142), відповідно до яких встановлено винних осіб у порушенні порядку погодження термінів надання відпусток, що мали місце під час погодження відпустки Позивача на підставі поданого ним рапорту в листопаді 2016 року.

Проте, суд зазначає, що вказані обставини не приймаються судом до уваги, оскільки не є належними чи допустимими доказами неможливості надання Позивачу гарантованої законом відпустки у визначений ним строк, не були предметом дослідження під час розгляду Відповідачем поданого ОСОБА_1 рапорту та мали місце вже після прийняття Відповідачем відповідного рішення про надання Позивачу щорічної планової відпустки .

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що Відповідач вчинив неправомірними дії щодо безпідставного обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1 в 2016 році, чим фактично порушив приписи статті 2, статті 101 Закону України № 2011-XI.

В свою чергу, чинним законодавством не передбачено обов'язку командира військової частини додатково погоджувати особисто із військовослужбовцем дату початку та термін щорічної відпустки, оскільки фактичне вибуття у відпустку, як вірно зазначив Відповідач, має відбуватись у відповідності до плану графіку відпусток відповідної військової частини, затвердженого у відповідності до п. 168 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Як встановлено судом, відповідно до плану графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік друга частина щорічної відпустки ОСОБА_1 в 2016 році повинна була мати місце саме в період з 10.12.2016 року, а відтак надання Відповідачем відпустки з 10.12.2016 на підставі раніше затвердженого плану-графіку, на думку суду, не є зміною дати її початку, як помилково вважає Позивач.

Крім того, згідно з пунктом 188 Положення накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.

Суд зазначає, що звернення Позивача 03.11.2016 року із рапортом про надання щорічної відпустки з 07.11.2016 року фактично унеможливили виконання Відповідачем приписів п. 188 Положення.

Крім того, суд враховує, що перша частина чергової відпустки згідно-плану графіку в період з 01.08.2016 року по 20.08.2016 року йому не надавалась у зв'язку перебуванням Позивача на стаціонарному лікуванні, тобто не з вини Відповідача. А після прибуття до військової частини А2393, тобто з 18.08.2016 року по 03.11.2016 року, Позивач із відповідним рапортом про внесення змін до раніше затвердженого плану-графіку відпусток на 2016 рік, перенесення його відпустки у зв'язку із хворобою тощо до Відповідача не звертався.

Щодо доводів Позивача про протиправність зміни Відповідачем дати початку щорічної відпустки Позивача без погодження із ним, то суд зазначає наступне.

Положенням передбачено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням особливого періоду такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

З аналізу вказаних норм, суд зазначає, що Відповідач у зв'язку із настанням особливого періоду та неможливістю надання щорічної відпустки поза межами затвердженого плану графіку мав право запропонувати Позивача об'єднати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача в частині визнання неправомірними дії командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенка Андрія Миколайовича щодо зміни дати початку щорічної відпустки без погодження зі ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідач довів законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дії командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича щодо обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича про визнання дій неправомірними - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії командира військової частини А2393 генерал-майора Грищенко Андрія Миколайовича щодо обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.