Рішення № 66032967, 12.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/930/16-ц 22-ц/774/84/К/17

Справа № 213/930/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/84/К/17 ОСОБА_1

Категорія № 48 (IV) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя в обґрунтування якого зазначила, що сторони по справі перебували у шлюбі з 22.11.1997 року до 21.06.2016 року. В 1997 році сторонами по справі була придбана двокімнатна квартира по вул. Мануїльського, 6/1, яку в 2001 році вони обміняли на 2/3 частини трикімнатної квартири за адресою вул. П.Мирного, 11/10.

На підставі наведеного позивач просила визнати за нею право на 1/3 частину квартири за адресою вул. П.Мирного, 11/10.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення її позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 за власні кошти, оскільки із розписки від 19.10.1996 року, яка складена відповідачем і його матірю, не вбачається факту, що отримані кошти відповідач витратив саме на купівлю квартири, крім того, квартира була придбана більш ніж через рік після складання розписки.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.11.1997 року між сторонами було зареєстровано шлюб (а.с.9), 29.12.1997 року на ім'я ОСОБА_3 придбано квартиру за адресою вул. Мануїльського, 6/1 за 4994 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що квартира по вул. Мануїльського, 6/1 була придбана відповідачем за його індивідуальні кошти, і тому належала відповідачу на праві приватної особистої власності. Тому суд дійшов всновку, що 2/3 квартири АДРЕСА_2, придбані за власні кошти відповідача.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Тобто на час виникнення спірних правовідносин КпШС України презюмується право спільної сумісної власності на майно, нажите подружжям за час шлюбу. Виходячи з цього, надбане за час шлюбу майно вважається спільною сумісною власністю подружжя і тому саме позивач має довести, що спірне майно було придбане ним у шлюбі за кошти, які належали йому особисто.

Згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно ч.1 ст. 61 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 63 СК України , передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до абз.2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обовязковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як вбачається з тексту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_3, укладеного 29 грудня 1997 року у період перебування у шлюбі з позивачем, в якому відсутні, застереження щодо грошових коштів за які придбалася квартира, не зазначено, що квартира придбається на кошти, що належать особисто ОСОБА_3, та не визначено правовий статусу квартири, як особистої приватної власністі ОСОБА_3

28.08.2001 року ОСОБА_3, у період шлюбу з позивачем, обміняв квартиру по вул. Мануїльського, 6/1, на 2/3 частини квартири по вул. П.Мирного, 10/11, що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.11), обмін здійснювався без доплати, квартира по Мануїльського, 6/1 була оцінена 6464 грн., а по ОСОБА_6, 10/11 була оцінена 9620 грн. Враховуючи, що обмін був на 2/3 частини квартири по ОСОБА_6, 10/11, то вартість 2/3 частини складають 6413 грн. (9620*2/3). Інша 1/3 частина квартири по вул. П.Мирного, 10/11, залишилась у власності позивача (а.с.10).

Правовідносини, які виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на підставі договору позики від 19 жовтня 1996 року, укладеного у простій письмовій формі, у вигляді розписки, відносяться саме до зобовязання сторін, що до займу та повернення грошових коштів, а не їх цільового використання, оскільки саме цільове використання грошових коштів не було оформлено сторонами належним чином, а тому твердження ОСОБА_3, що саме визначення в розписці підстав займу грошей на покупку квартири є преюдицією, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним. Крім того, відповідачем, відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, не доведеного того факту, що саме за вказані кошти ним придбано спірну квартиру.

Також, колегія вважає суттєвою ту обставину, що зайом грошей, згідно розписки, відбувся більш ніж за рік до придбання вказаної квартири, що не може свідчити про те, що саме вказані кошти були витрачені на її придбання.

При цьому висновок суду, що позивачка не брала участь в придбані нерухомого майна шляхом надання власних коштів, а тому не має права на таке майно, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідачем не доведено факту придбання квартири за особисті кошти.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи 28.08.2001 року ОСОБА_3 обміняв квартиру по вул. Мануїльського, 6/1, на 2/3 частини квартири по вул. П.Мирного, 10/11, що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (батькам позивача), обмін здійснювався без доплати. Враховуючи, що обмін був на 2/3 частини квартири по ОСОБА_6, 10/11, інша 1/3 частина квартири по вул. П.Мирного, 10/11, залишилась у власності позивача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за сторонами права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4, загальною площею загальною площею 72,4 кв.м., житловою площею 49,41 кв.м. підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, колегія суддів стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати понесені на подання позовної заяви та на подання апеляційної скарги разом у загальному розмірі 1157,52 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду відповідно до положень п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4, загальною площею 72,4 кв.м., житловою площею 49,41 кв.м.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4, загальною площею 72,4 кв.м., житловою площею 49,41 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 551 грн. 20 коп. та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 606 грн. 32 коп., а всього стягнути 1157 (одна тисяча сто пятдесят сім) грн. 52 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: