Ухвала суду № 66028546, 19.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/613/16-ц 19.04.2017 19.04.2017 19.04.2017

Провадження №22-ц/784/706/17

Справа №490/613/16-ц

Провадження № 22ц/784/706/17

Провадження №22ц/784/1076/17 Головуючий у 1-ї інстанції Гуденко О.А.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

ОСОБА_2

на рішення та додаткове рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 січня 2017 року і від 13 березня 2017 року

за його позовом

до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради,

Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради

про скасування розпорядження, рішення та свідоцтва про право власності, і усунення перешкод в користуванні шляхом зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про скасування розпорядження Адміністрації щодо готовності до експлуатації, а також рішення та на підставі нього виданого 4 серпня 2010 року свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4 щодо передачі у її власність вбиральні літ. «Ж», розташованої по АДРЕСА_1 Також просив про зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні належною йому власністю, розташованої по АДРЕСА_2, шляхом перенесення належної відповідачки вбиральні у інше місто у відповідності до санітарних норм.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідачка ОСОБА_4 на своєї земельної ділянки побудувала господарську будівлю вбиральні з порушенням правил добросусідства, а саме на відстані 8м від належного йому житлового будинку АДРЕСА_3 та 1м від межі між ділянками, що порушує його права як сусіднього власника.

Рішенням та додатковим рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 січня та 13 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, просить рішення та додаткове рішення суду скасувати і ухвалите нове, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт порушення його прав у зв'язку з будівництвом приміщення вбиральні попереднім власником суміжної ділянки, її введення в експлуатацію та використання, так як зазначена споруда будувалася на земельній ділянці, що була відведена для цієї мети та введена до експлуатації на підставі діючого на той час положення закону.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

При вирішенні справи судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом, з 6 березня 2014 року, належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_4, а відповідачці ОСОБА_4 з 21 січня 2010 року - житловий будинок з усіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_5

Під час оформлення ОСОБА_4 права власності у 2010 році за житловим будинком НОМЕР_1 числилася самовільно побудова у 1986 році споруда - вбиральня літ. «Ж» (а.с.47-50).

У травні 2010 року відповідачка подала до Адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради документи для введення до експлуатації самовільно побудованих спадкодавцем споруд, що узгоджені компетентними органами, з метою їх подальшого оформлення у встановленому законом порядку (а.с.39-52).

Розпорядженням Адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради №345-р від 17 травня 2010 року вбиральня літ. «Ж» та інші самовільно побудовані споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6, та належать ОСОБА_4, визнані готовими до експлуатації (а.с.40).

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради №901 від 30 липня 2010 року за ОСОБА_4 оформлено право власності на житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами, які введені до експлуатації, та розташовані по АДРЕСА_7 (а.с.52), після чого 4 серпня 2010 року замість свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 21 січня 2010 року відповідачці видане нове свідоцтво про право власності (а.с.29).

Посилання позивача ОСОБА_2 на порушення визначеними ним відповідачами порядку оформлення самочинно побудованої споруди вбиральні, суперечать положенням Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого постановою КМ України від 9 вересня 2009 року №1035, де пунктом 3 визначено перелік документів необхідних для оформлення споруд та будівель, що побудовані до прийняття зазначеного Порядку, в якому такий документ як згода суміжного землекористувача не потребується.

За пунктом 2.3.2 Санітарних правил утримання території населених місць, затверджених Головним державним санітарним лікарем СРСР від 5 серпня 1988 року за №4690-86, що діяли на час спорудження будівлі вбиральні, передбачено, що на території приватних домоволодінь відстань від дворових вбиралень до домоволодінь визначається самими домоволодільцями та може бути скорочена до 8-10м. У конфліктних ситуаціях місце розміщення вбиральні визначається представниками громадськості, адміністративних комісій місцевих Рад.

Між тим, у судових засіданнях не добуто, та позивачем і його представником суду не надано доказів щодо наявності такого конфлікту між суміжними землекористувачами як на час будівництва (у 1986 році) спірної вбиральні, так і на час її оформлення відповідачкою ( у 2010 році).

За висновком судової будівельно-технічної експертизи №125-076 від 15 листопада 2016 року спірна вбиральня літ. «Ж» знаходиться на відстані 11,5м від стіни суміжного будинку, що не суперечить вищенаведеним СанПіН 42-128-4690-88, які діяли на час будівництва, але одночасно не відповідає санітарним нормам, що діють на час розгляду справи. Разом з тим, її вплив на технічний стан споруд, що належать позивачу як суміжному власнику, та його погіршення, в процесі проведеної експертизи не встановлено (а.с.74-82).

Такі висновки судового експерта узгоджуються і з технічним висновком, складеним у 2010 році, під час оформлення вбиральні органами місцевого самоврядування (а.с.45).

Отже, обставин щодо порушення відповідачкою прав суміжного власника та землекористувача у зв'язку із належністю їй вбиральні літ. «Ж» та її розташування на відстані 0,9м поряд із межею і зовнішньою стіною сараю літ. «К», на відстані 13м від колодязю №2, та на відстані 11,5м від стіни житлового будинку, належного позивачу ОСОБА_2, у судових засіданнях ним не доведено, та належними доказами не підтверджено.

Посилання позивача на наявність порушення санітарних вимог щодо відстані розташування вбиральні від належних йому споруд як на підставу для задоволення його позову, є помилковими, оскільки ці норми регулюють порядок утримання території населених місць, а підставою для задоволення пред'явленого позову суміжного власника, в такому випадку, є доведеність наявності для нього перешкод, у зв'язку з порушенням таких норм, у здійсненні самого права власності.

За такого, суд першої інстанції вірно виходив з того, що за позовом громадянина на підставі статті 391 ЦК України може бути ухвалено рішення щодо перенесення суміжним власником споруди, тільки в разі доведеності ним відповідно до вимог частини 3 статті 10 ЦПК України самого факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб.

Щодо підстав для скасування розпорядження Адміністрації та свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення, у відповідності до статті 393 ЦК України, то такі підстави також повинні бути підтверджені не тільки відповідністю самого акту законові, а ще і наявністю порушення прав власника, які позивачем у судових засіданнях не доведені.

Тому, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, належним чином дослідивши надані докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції, застосувавши саме ті норми матеріального закону, які підлягають застосуванню в цьому випадку, дійшов справедливого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апелянта стосовно того, що судом не дана оцінка розпорядженню Адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради є безпідставними, так як такі висновки судом викладені в ухваленому ним рішенні, в якому наведені і мотиви відмови у скасуванні свідоцтва про право власності, що видане на ім'я відповідачки на цілий житловий будинок, а не вбиральню.

Щодо іншого змісту апеляційних скарг позивача ОСОБА_2, то вони не містить перелік обставин, які не були з'ясовані судом та вплинули на невірне вирішення ним справи, а їх доводи не впливають на обґрунтовані висновки суду, так як є фактичною переоцінкою доказів, які вже були досліджені та оцінені судом.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права та немає підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити, а рішення та додаткове рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 січня 2017 року і від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді