Ухвала суду № 66027048, 18.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2017 р. Справа № 500/3285/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бурнусус О.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Шеметенко Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов'язання призначити пенсію за віком, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов'язання призначити пенсію за віком.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 червня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області № 59 від 03.07.2015 року про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пенсію за віком з дати звернення із завою про призначення пенсії, а саме з 25.11.2014 р.

Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 29 червня 2016 року по справі № 500/3285/16-а та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що до квітня 1999 р. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали за адресою: АДРЕСА_1, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

18.07.2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком.

Листами № 20890/К-11 від 09.08.2010 р. та № 20242/К-11 від 04.08.2010 р. Пенсійний фонд України повідомив, що триває робота щодо підготовки нормативно - правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду.

19.01.2014 року Позивачі повторно звернулися до Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком.

Листами № 1016/К-11 та № 1017/К-11 від 07.02.2014 року Пенсійний фонд України повідомив, що на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект закону про ратифікацію угоди між Україною та державою Ізраїль.

25.11.2014 року представник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_6 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області із заявами про призначення пенсій за віком та необхідними для призначення пенсій оригіналами та копіями документів.

02.12.2014 року Листом управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області № 181/А-01 повідомлено, що міжнародний договір з державою Ізраїль на даний час не укладено, тому призначити пенсію за віком немає законних підстав. Крім того зазначено, що відсутній документ про проживання на території м. Ізмаїла або Ізмаїльського району.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.04.2015 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області задоволено частково, зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області розглянути заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 25 листопада 2014 року про призначення пенсії з прийняттям відповідного рішення.

Ухвалою апеляційного адміністративного суду Одеської області від 09.06.2015 року постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.04.2015 року залишено без змін.

25.11.2015 р. постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження № 49466590 за виконавчим листом № 500/8284/14-а, виданим Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 30.06.2015 р. про зобовязання управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області розглянути заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 25.11.2014 року про призначення пенсії з прийняття відповідного рішення.

03.07.2015 року Рішенням № 59 управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області в призначенні пенсії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовило, оскільки в наданих позивачами документах, а саме копії паспорту для виїзду за кордон є відмітка про постійне місце проживання в Ізраїлі, але відсутні документи про проживання на території м. Ізмаїл або Ізмаїльського району.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 22.12.2015 року виконавче провадження № 49466590 закінчено. В листі № 09.1-17891/В-8 від 22.12.2015 р. начальника відділу примусового виконання рішень зазначено, що вимоги виконавчого документа виконано та винесено відповідне рішення про відмову у призначенні пенсії.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 22.12.2015 року про закінчення виконавчого провадження відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2016 року залишено без змін.

На підставі рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року за № 25-рп, щодо відповідності Конституції України положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІУ, було визнано неконституційним положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 вказаного Закону, де зазначалось, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, державою гарантовано право людини отримувати пенсію з метою забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є громадянинами України, а тому, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Конституційний суд України у рішенні від 7 жовтня 2009р. № 1-32/2009 зазначив, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.

Аналізуючи зміст зазначених положень законодавства та правову позицію Конституційного суду України, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо неможливісті призначення пенсії позивачу лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі Одеської області № 59 від 03.07.2015 року про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в призначенні пенсії за віком та зобов'язати Ізмаїльське обєднане управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити та виплачувати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пенсію за віком з дати звернення із завою про призначення пенсії, а саме з 25.11.2014 р.

Доводи апеляційної скарги майже дублюють заперечення на позов (а.с. 23) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, - залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 червня 2016 року по справі № 500/3285/16-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя Л.П. Шеметенко