Ухвала суду № 66026942, 12.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 472/1136/15-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Кучерявенко С.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Димерлія О.О., Коваля М.П.,

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

представника апелянта ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Веселинівського районного споживчого товариства на постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом Веселинівського районного споживчого товариства до Веселинівської селищної ради, треті особи орган опіки та піклування Веселинівської районної державної адміністрації, відділ Державної виконавчої служби Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області про визнання недійсним рішення про відмовлену у наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2015 року Веселинівське районне споживче товариство звернулось до Веселинівського районного суду Миколаївської області з адміністративним позовом до Веселинівської селищної ради, треті особи орган опіки та піклування Веселинівської районної державної адміністрації, відділ Державної виконавчої служби Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області, в якому просило суд визнати недійсним рішення Веселинівської селищної ради № 67 від 30 липня 2015 року «Про розгляд листа відділу Державної виконавчої служби Веселинівського районного управління юстиції», яким відмовлено у наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна - ? житлової квартири АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2 та в якій зареєстрована та проживає неповнолітня особа ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою від 21 березня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Веселинівський районний суд Миколаївської області відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановою суду, Веселинівське районне споживче товариство подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки неповнолітня особа, яка проживає в квартирі АДРЕСА_1, не має статусу члена сім'ї власника жилого будинку відповідно до приписів ст. 165 ЖК, ст. 405 ЦК України. Крім цього апелянт зазначає, що боржник ОСОБА_4 фактично не проживає у зазначеній квартирі, а тому і неповнолітня особа не має права там проживати. Окрім іншого апелянт зазначає, що неповнолітня особа ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає за іншою адресою разом з матір'ю.

Веселинівська селищна рада надала письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що рішенням господарського суду Миколаївської області за позовом Веселинівського РСТ до ФОП ОСОБА_2 стягнуто з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати в сумі 53866,20 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1609 грн. 50 коп. (а.с.4-5). Виконавчий документ за цим рішенням суду пред'явлено для примусового виконання до відділу ДВС Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.01.2013 р. (а.с.6, 7).

Також суд першої інстанції встановив, що на виконанні перебуває наказ №5016/3420/2011(7/157), виданий 23.12.2011 р. господарським судом Миколаївської області про стягнення ФОП ОСОБА_2 на користь Веселинівського РСТ неустойки у розмірі 40633,20 грн., держмита 409,33 грн. та витрат на ІТЗ в сумі 236,00 грн., та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 33041232 від 18.06.2012 р. (а.с. 7).

Встановив суд першої інстанції також і те, що відділ ДВС Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області звернувся до Веселинівської селищної ради з листом про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна -3/4 частини житлової квартири № 1, по вул. Київська, 1, смт. Веселинове, власник якої є ОСОБА_2, та в якій проживає її неповнолітній онук ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Рішенням від 30.07.2015 р. за №67 виконавчий комітет Веселинівської селищної ради відмовив в наданні дозволу (а.с.11).

З посиланням на приписи ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 11, ст. 71 КАС України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91N789-XII, ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскарженого рішення відповідач керувався чинними нормативно - правовими актами виключно в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, з метою недопущення втрати права дитини на користування житлом, яке гарантоване їй законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до матеріалів справи (а.с. 193) відділ ДВС Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області 02.07.2015 року звернувся до голови Веселинівської селищної ради з листом про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна - ? частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який вмотивований тим, що відповідно до будинкової книги за даною адресою проживає та зареєстрований онук боржниці ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, разом з матір'ю ОСОБА_5 (зареєстрована за даною адресою 19.06.2015 р.) підтверджений матеріалами справи (а.с. 13-14). Також відповідно до матеріалів справи мати неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 114).

Рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради № 67 від 30.07.2015 року відділу ДВС Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області відмовлено в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна - ? частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Правомірність зазначеного рішення є предметом спору в цій справі.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

В статті 47 Конституції України закріплено право кожного на житло та зазначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Також в статті 52 Конституції України зазначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

А статті 64 Конституції України закріплює положення за яким конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Також апеляційний суд зазначає, що Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Зокрема частиною 2 статті 18 зазначеного Закону встановлено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Сторонами у справі не оспорюється той факт, що неповнолітній ОСОБА_3 доводиться онуком ОСОБА_4

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що боржник ОСОБА_4 фактично не проживає у АДРЕСА_1 внаслідок чого неповнолітня особа не має права там проживати.

При цьому апеляційний суд зазначає, що повного і чіткого правового визначення поняття члена сім'ї, так як і сім'ї, в чинному законодавстві України немає, проте аналіз чинного законодавства, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») та статей 257, 258 Сімейного кодексу України дозволяє дійти висновку, що онук по відношенню до баби є членом сім'ї, оскільки ці особи пов'язані сімейними правами і обов'язками.

Доводи апелянта про те, що неповнолітня особа ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає за іншою адресою разом з матір'ю, у житловому приміщенні, яке належить на праві власності рідному братові неповнолітнього ОСОБА_6 (а.с. 113), належними та допустимими доказами не підтвердженні, а тому апеляційним судом відхиляються.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо відсутності реєстрації неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1, оскільки мати неповнолітнього зареєстрована саме за цією адресою, а протилежного апелянтом не доведено. Крім цього, частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для скасування оскарженого рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 3, 9, 19, 22, 47, 52, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Веселинівського районного споживчого товариства залишити без задоволення.

Постанову Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 13.04.2017 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя О.О.Димерлій

суддя М.П.Коваль