Ухвала суду № 66024194, 12.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2017 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_2 В решті вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Справа №758/10772/16-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/3529/2017Головуючий у суді першої інстанції: М.О. ШаховнінаДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачНе погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову в частині визначення місця проживання дитини з батьком, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції не встановивши жодних виняткових обставин у розумінні принципу статті 6 Декларації прав дитини визначив місце проживання малолітньої дитини з батьком, розлучивши її з матір'ю. Висновки суду щодо прихильності дитини лише до батька суперечать матеріалам справи, суд не врахував, що дитина завжди знаходиться з батьком, який здійснює на неї психологічний вплив, перешкоджає їй бачитися з дочкою, а тому помилково визначив за доцільне місце проживання їхньої дочки з батьком.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав апеляційну скаргу подав і ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права в цій частині рішення, просить рішення суду в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в цій частині.

Обґрунтував тим, що суд спотворив покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, на підставі чого дійшов помилково висновку про те, що мати дитини не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманні дочки. Відмовляючи у позбавленні батьківських прав суд не взяв до уваги ті обставини, що мати дитини фактично з народження не спілкувалася з дочкою, не виявляла інтересу до дитини, до її внутрішнього світу, не створювала умов для отримання нею освіти, не приймала та не приймає участі в її утриманні. Зазначив, що суд спотворив і його свідчення, зазначивши що він забороняє на сьогоднішній день спілкуватися матері з дочкою. Таких свідчень він не надав, навпаки зазначив, що донька сама відмовляється бачитися з матір'ю, а він сприяє таким зустрічам. Також вважає безпідставною відмову суду у допиті заявлених ним свідків.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримала свою подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечувала, посилаючись на те, що відсутні підстави для позбавлення її батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_8.

Відповідач та третя особа в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Від служби у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника, просить ухвалити рішення в інтересах малолітньої дитини відповідно до висновку органу опіки та піклування.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання датоване 04.04.2017 року про перенесення судового засідання до вирішення клопотання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі та об'єднання розгляду апеляційних скарг позивача та відповідача в одному провадженні. Колегія суддів вважала такі причини неповажними, оскільки ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2017 року ОСОБА_2 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за його скаргою на рішення суду та призначено справу до розгляду. Судова повістка - повідомлення про призначення справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення суду до розгляду, яка направлялася відповідачу на зазначену ним адресу, повернулася без вручення адресату за закінченням терміну зберігання.

Колегія суддів, за таких обставин, вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та представника третьої особи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, оскільки неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю та задовольняючи при цьому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції виходив виключно з інтересів дитини, врахувавши тривалий час проживання дитини саме з батьком, висновок психологічного обстеження дитини, прихильність дитини до батька на сьогоднішній день та важливість збереження для дитини звичної обстановки. При цьому суд зазначив, що залишення дитини з батьком не позбавляє позивача права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, зокрема встановив, що не було доведено той факт, що мати дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дочки, не доведено і того, що спілкування матері з дочкою у подальшому може призвести до порушень прав та інтересів малолітньої дитини.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та цілком підтверджуються зібраними по справі доказами, встановленими обставинами справи, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 23 липня 2005 року по 24 лютого 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що донька сторін проживає разом з батьком за адресою - АДРЕСА_1, з вересня 2013 року по взаємній згоді батьків.

Як вбачається, розпорядженням Подільської РДА в м. Києві від 10.09.2015 року №576 встановлено ОСОБА_1 час спілкування зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: кожної суботи з 12.00 год. до 18.00 год., інші будні, святкові та канікулярні дні матір проводитиме час з донькою, враховуючи бажання малолітньої ОСОБА_3 (а.с. 11).

Відповідно до акту від 04 серпня 2016 року службою у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_4. та встановлено, що для виховання та розвитку дитини створені умови - окрема кімната, ліжко для сну, місце для відпочинку, іграшки, санітарно - гігієнічний стан відповідає нормі, квартира облаштована меблями та побутовою технікою, сучасний ремонт.

Відповідно до акту від 19 вересня 2016 року службою у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_3, та встановлено, що малолітня ОСОБА_3 має окрему кімнату, ліжко для сну, фортепіано, диван для відпочинку, телевізор, письмовий стіл, шафу для одягу, іграшки. Дитина забезпечена всім необхідним для розвитку.

Судом встановлено, що батьки малолітньої ОСОБА_3 характеризуються позитивно, працюють та отримують дохід. Згідно характеристики з місця роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно.

Відповідно до висновку від 18 жовтня 2016 року № 106-6446 Подільська районна у м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 (а.с. 70-71).

Відповідно до висновків психологічного обстеження малолітньої ОСОБА_3, виданих Міським центром дитини від 18.08.2015 року № 098 та 06.07.2016 року № 51 вбачається, що дитина має виявлений емоційний зв'язок з батьком, він для неї є центром захисту, безпеки, спокою, стабільності та комфорту. У ставленні до матері дівчинка відчуває амбівалентні почуття, з одного тривогу, напруження через поведінку матері «Когда мама плохая, она злится и очень кричит», з іншого боку вона бажає материнської ласки та тепла, постійно зображує її у діагностичних матеріалах, бажає з нею спілкуватись (а.с. 68-69, 73-75).

Так, дійсно Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

У силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з вимогами ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Нормою ст.141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім᾽ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

З огляду на зазначені норми закону та враховуючи фактичні обставини справи, судом обґрунтовано встановлено, що батьком здійснюється належний догляд за дитиною, він турбується про неї та забезпечує належний розвиток і виховання. Обставин, за яких дочка ОСОБА_8 не могла б проживати разом з батьком судом не встановлено.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо недоцільності зміни місця проживання дитини, оскільки вже склався сталий порядок її проживання з батьком та зміна такої звичної обстановки може призвести до психоемоційного порушення стану дитини такого віку. Судом достеменно було встановлено, що малолітня ОСОБА_3 на даний час проживає у належних умовах, отримує належне піклування та догляд, а тому врахував прив'язаність дитини до батька, її вік та потреби у повсякденному житті.

Зазначене знайшло своє відображення у висновку від 18 жовтня 2016 року № 106-6446 Подільської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, у висновках психологічного обстеження малолітньої ОСОБА_3, виданих Міським центром дитини від 18.08.2015 року № 098 та 06.07.2016 року № 51.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею оцінюються колегію суддів критично та відхиляються, з огляду на наступне.

Так, статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Якщо, той з батьків з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (ч.ч. 1, 2 ст. 159 СК України).

Відповідно до частин 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Положенням п. 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року, у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.

Пунктом 74 Порядку передбачено, що під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Аналіз зазначених норм дає можливість визначити, що законодавством встановлено чіткий правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: рішення про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, приймається органом опіки та піклування на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. І лише у випадку вчинення перешкод того із батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. При цьому обов'язковою є участь в судовому розгляді органу опіки та піклування і подання ним до суду відповідного письмового висновку про способи участі одного з батьків у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

У випадку встановлення судом перешкод з боку того з батьків з ким проживає дитина, тому з батьків, який проживає окремо, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В той же час, для законного та обґрунтованого вирішення спору про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, та встановити чим підтверджені доводи позивача про вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, та з'ясувати чи ухиляється відповідач від виконання прийнятого органом опіки та піклування рішення щодо встановлення способу спілкування позивача з дитиною та чи відповідаєвказане рішення інтересам дитини.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Як вбачається, судом досліджено усі надані сторонами характеристики, висновки спеціалістів, висновок органу опіки та піклування, розпорядження про визначення способу та порядку спілкування дочки з матір'ю, що детально викладено у мотивувальній частині рішення. При цьому судом взято до уваги і покази свідків, які були допитані у судовому засіданні.

Отже, суд ухвалюючи рішення керувався виключно інтересами дитини. При цьому суд законно зазначив, що у разі зміни обставин, пов'язаних із віком дитини при наявності спору між батьками, як мати дитини так і батько не позбавленні можливості звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини.

Посилання щодо невідповідності цих доказів та показань свідків, які були взяті судом до уваги при ухваленні рішення не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки є безпідставними.

ОСОБА_1 зазначає у апеляційній скарзі про те, що не існує виключних обставин для розлучення її з донькою. Колегія суддів погоджується з таким доводом апеляційної скарги, але зазначене не має для даної справи будь - якого правового значення, оскільки суд не відбирає у матері дитину. В даному випадку матір, за власним волевиявленням, три роки тому пішла з сім'ї і залишила дитину проживати з батьком. Тобто, протягом трьох років малолітня ОСОБА_3 проживає з батьком, він займається її вихованням та утриманням, мати проживає окремо. За висновками психологів, дитина має виявлений емоційний зв'язок з батьком, він для неї є центром захисту, безпеки, спокою, стабільності та комфорту, саме тому суд залишив дитину проживати з батьком у привичних для неї умовах та виключно в інтересах дитини.

Твердження ОСОБА_2 щодо наявності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з наступних підстав.

Так, положеннями ст. 164 СК України визначено підстави з яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.

Як вбачається, ОСОБА_2 не надав суду беззаперечних доказів наявності підстав у розумінні ст. 164 СК України, які б передували позбавленню ОСОБА_1 батьківських прав. Не довів того, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дочки. Разом з тим, ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що спілкування дочки з матір'ю може призвести до порушення прав та інтересів дитини. Таких доказів не було подано ним і до суду апеляційної інстанції.

Твердження ОСОБА_2 щодо спотворення судом показів свідків, які були допитані у судовому засіданні, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин справи.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив правовідносин, які склалися між сторонами, повно та всебічно розглянув справу на підставі наданих сторонами у справі доказів, дослідив усі встановлені факти, належність та допустимість кожного доказу окремо та дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, визначивши місце проживання малолітньої дитини разом з батьком, та відмовивши ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Твердження позивача та відповідача про незаконність ухваленого судом рішення в частині оскарження, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вони посилаються у своїх апеляційних скаргах - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційних скарг також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: