Постанова № 66023889, 12.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа № 906/1059/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Саган І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 28.11.2016 року у справі № 906/1059/16 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 17 169,26 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні від 12.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

КП "Житомиртеплокомуненерго" звернулось до суду першої інстанції з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 17169,26 грн. з яких: 12981,51 грн. - основного боргу, 17169,26 грн. - пені, 419,39 грн. - 3% річних, 2032,01 грн. - інфляційних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.11.2016 року зазначений позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача - 12981,51 грн. боргу; - 1736,35 грн. пені; - 419,39 грн. 3% річних; - 2032,01 грн. інфляційних нарахувань; - 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відповідне рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення, на думку скаржника, ухвалене за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання представники сторін не з'явились. Від скаржника на адресу суду надійшло рекомендоване повідомлення про невручення поштового відправлення, а саме ухвали суду від 28.03.2017 року про відкладення розгляду справи на 12.04.2017 року, з поміткою "За закінченням терміну зберігання". З такою ж поміткою до суду повернулось повідомлення про відправлення ухвали від 14.02.2017 року, однак, як вбачається із наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштових відправлень ухвал суду від 20.12.2016 року та 24.01.2017 року, зазначені ухвали були отримані скаржником особисто, що свідчить про обізнаність скаржника про здійснення апеляційного провадження у справі № 906/1059/16.

Відповідно до підпункту 3.9.1 пункту 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом зазначеної ст. 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на це колегією суддів констатується, що обов'язок суду з направлення ухвал на адресу скаржника виконано, а негативні процесуальні наслідки через неотримання останнім власної кореспонденції покладаються на нього.

Перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 01.07.2010 року між позивачем та відповідачем укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води №46, згідно п.1.1 якого позивач як виконавець зобов'язався своєчасно надавати відповідачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що тарифи на послуги на дату укладення останнього становлять: з централізованого опалення: 12,36 грн. за один кв. метр приведеної опалювальної площі при відсутності приладів обліку теплової енергії. Розмір щомісячної плати за надані послуги згідно з нормативами (нормами) споживання на момент укладення договору становить 868,94 грн., у тому числі за централізоване опалення 12,36 грн. за 1 кв. метр та додатково з пунктом 3.5 цього договору при відсутності приладів обліку теплової енергії. Тарифи на послуги може бути змінено в порядку, визначеному чинним законодавством України, про що споживачу повідомляється в засобах масової інформації Розмір щомісячної плати коригується відповідно до зміни тарифів. Згідно п.3.1 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць, оплату споживач здійснює до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Відповідно до п. 3.3 договору всі платежі за надані послуги, що вносяться споживачем на поточний рахунок виконавця, погашають заборгованість попереднього періоду, при її наявності, незалежно від призначення платежу, вказаного в платіжному документі. Пунктом 3.6 договору сторонами передбачено, що не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач повинен отримати рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці. Неотримання споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому договору.

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений останнім строк.

Судами встановлено, що за період з листопада 2014 року по березень 2016 року позивач надав відповідачу послуги та виставив для їх оплати відповідні рахунки.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості наданих послуг не виконав, у результаті чого, у нього станом на день подачі позову утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12981,51 грн. Зазначений факт підтверджується поданими позивачем до матеріалів справи відповідними розрахунками, довідками № 3944/16 від 08.11.2016 року, № 3992/16 від 28.11.2016 року та ін.

Враховуючи зазначений факт, КП "Житомиртеплокомуненерго" звернулось до суду першої інстанції з позовом про стягнення вищезазначеної заборгованості з ФОП ОСОБА_1, який господарський суд Житомирської області рішенням від 28.11.2016 року задовольнив.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача, зазначені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

В силу ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст. 525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ст. 530 ГПК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами та зазначено вище, 01.07.2010 року сторонами укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води №46.

Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Заборгованість відповідача повністю підтверджена позивачем наданими в матеріали справи належними доказами, а відтак, судом першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 12981,51 грн. задоволені підставно та законно.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (штраф, пеня). Частиною 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В суді першої інстанції позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1736,35 грн. пені, зазначену вимогу господарський суд Житомирської області задовольнив. Перевіривши підставність задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про законність та обґрунтованість такого задоволення.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 419,39 грн. 3% річних, 2032,01 грн. інфляційних нарахувань, які суд першої інстанції визнав обґрунтованими та задовольнив вимогу про їх стягнення. Колегія суддів, перевіривши правильність задоволення судом першої інстанції такої вимоги, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції керувався нормами закону та підставно задовольнив вимоги позивача в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за період з листопада 2014 року по липень 2016 року нарахування було відмінним від погодженого сторонами у договорі, а посилання суду першої інстанції на п. 2.2 договору, згідно якого тарифи на послуги може бути змінено в порядку, визначеному законом, про що споживачу повідомляється в засобах масової інформації, а розмір щомісячної плати коригується відповідно до зміни тарифів, на думку скаржника є хибним.

Такі твердження скаржника не приймаються апеляційним судом, оскільки відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10.09.2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлює тарифи теплопостачальним організаціям на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, які офіційно оприлюднюються на її сайті. Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 4.2 укладеного між сторонами договору, споживач зобов'язаний оплачувати фактично надані послуги з часу їх отримання не зважаючи на відсутність укладеного договору. Відтак, посилання скаржника на ст. 188 ГК України та п. 10. 7 договору спростовуються вищезазначеним.

Скаржник, на підтвердження доводів апеляційної скарги також вказує про те, що позивачем було порушено ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо права споживача на отримання якісних та своєчасних послуг. На підтвердження зазначених доводів, скаржник посилається на акти-претензії додані до апеляційної скарги.

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з поштового повідомлення про вручення ухвали господарського суду Житомирської області про порушення провадження у справі від 28.10.2016 року та призначення розгляду справи на 08.11.2016 року, зазначену ухвалу було отримано особисто відповідачем, про що свідчить відповідний підпис останнього на повідомленні. Ухвалою суду першої інстанції від 08.11.2016 року розгляд справи було відкладено на 28.11.2016 року у зв'язку із неявкою відповідача в судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали від 28.10.2016 року, проте, поштове повідомлення про відправлення зазначеної ухвали відповідачу повернулось суду з поміткою "за закінченням терміну зберігання", що, як зазначено вище, вважається належним доказом повідомлення судом сторін про дату розгляду справи. Зазначені процесуальні документи були направлені судом першої інстанції за адресою, яка вказана у наявному в матеріалах справи Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_2 Крім того, судом першої інстанції з метою реалізації процесуальних прав відповідача, в тому числі було направлено ухвалу від 08.11.2016 року на фактичну адресу відповідача, яка зазначена в договорі № 46 про надання послуг з центрального опалення на постачання води від 01.07.2016 року, а саме: АДРЕСА_1. Однак, не зважаючи на належне повідомлення відповідача судом першої інстанції про дати судових засідань та зобов'язання судом ФОП ОСОБА_1 надати суду відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, остання таким правом не скористалась, а зокрема і правом подачі до суду першої інстанції актів-претензій, на які вона посилається у апеляційній скарзі. Причин неможливості їх подання до суду першої інстанції скаржник не обґрунтувала, що в силу ст. 101 ГПК України є наслідком неприйняття зазначених доказів судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 28.11.2016 року у справі № 906/1059/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Савченко Г.І.