Постанова № 66023881, 12.04.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р.Справа № 916/3523/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Головея В.М., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 12.04.2017:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2017

по справі № 916/3523/16

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв

до відповідача: Приватного підприємства "Артек-Союз"

про стягнення 90534,31 грн.

У судовому засіданні 12.04.2017 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв (далі також Відділ, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Артек-Союз" (далі також ПП "Артек-Союз", Підприємство, відповідач) про стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 90534,31 грн., з яких: 49670,08 грн. - пеня; 13124,72 грн. - інфляційні втрати; 4906,24 грн. - 3 % річних та 22833,27 грн. - 7% штрафу.

У правове обґрунтування позову Відділ послався на ст.ст. 526, 249, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 231 ГК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2017 по справі № 916/3523/16 (суддя Ю.М. Щавинська) позов задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства "Артек-Союз" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв пеню у розмірі 10000,00 грн., інфляційні втрати у сумі 13124,72 грн. та 3 % річних у розмірі 4759,15 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3 % річних, однак при цьому судом встановлено помилковість розрахунку Відділу суми пені та 3 % річних. Судом здійснено власний розрахунок пені, згідно якого вірною є сума 49213,54 грн. Разом з цим, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд зменшив нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені до 10000,00 грн. Також судом встановлено часткову неправильність нарахування позивачем 3% річних, що спричинено наявністю ідентичних помилок, та здійснено власний розрахунок, згідно якого стягненню підлягає 4759,15 грн. 3% річних. Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат у сумі 13124,72 грн., суд встановив правильність їх нарахування, у звязку із чим задовольнив відповідну позовну вимогу. Що стосується позовної вимоги про стягнення 7% штрафу у сумі 22833,27 грн., суд дійшов висновку про те, що положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки ця норма застосовується до негрошових зобовязань, а між сторонами виникло грошове зобовязання, тому відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 7 % штрафу.

Не погодившись з рішенням суду, КЕВ звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині зменшення розміру пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПП "Артек-Союз" на користь Відділу штрафні санкції (пеню) за невиконання Підприємством взятого на себе зобовязання щодо сплати наданих КЕВ послуг з постачання теплової енергії в сумі 49213,54 грн. При цьому, скаржник послався на те, що при винесенні рішення судом було допущено неповне зясування та недоведеність обставин справи. Так, на думку Відділу, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки відповідачем не надано доказів наявності заборгованості Міністерства оборони України перед ПП "Артек-Союз". Крім того, як вважає Відділ, суд при прийнятті рішення про зменшення нарахованого позивачем розміру пені мав врахувати наявність збитків позивача, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобовязань створило передумови для недофінансування з боку КЕВ інших важливих сфер господарювання позивача, зокрема, недостатності коштів для забезпечення теплопостачанням військових частин та військових містечок, де знаходиться особовий склад Збройних сил України, що, в свою чергу, призводить до можливості зриву боєготовності української армії.

У судовому засіданні від 12.04.2017 представник ПП "Артек-Союз" просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується долученим до матеріалів справи поштовим повідомленням з відміткою підприємства поштового звязку про вручення поштового відправлення, не зявився у час, на який було призначене засідання, а отже, не скористався своїм процесуальним правом прийняти учать у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 01.10.2014 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв (далі Сторона 1) та Приватним підприємством "Артек-Союз" (далі Сторона 2) укладено договір № 146 про надання послуг з постачання теплової енергії (КЕКВ 2271) (далі також Договір), за умовами якого Сторона 1 забезпечує Сторону 2 тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України. Місце поставки та обсяги теплової енергії згідно додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.п.2.3.2 Договору Сторона 2 зобовязується здійснювати оплату вартості за спожиту теплову енергію згідно виставлених тарифів (додаток №1).

У підпункті 2.3.3 Договору визначено, що Сторона 2 зобовязується після отримання від Сторони 1 рахункуфактури, акту виконаних робіт протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки Сторони 1.

Згідно п.п. 4.2.1 Договору за порушення термінів оплати вартості спожитої теплової енергії Сторона 2 сплачує Стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Термін позовної давності по даному договору становить 5 років (п. 7.6 Договору).

У п. 9.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 01.10.2014 до 31.12.2014.

За положенням п. 9.2 Договору даний Договір може бути пролонгований на кожний наступний календарний рік у разі укладання Стороною 2 нового Договору про закупівлю послуг з харчування з Міністерством оборони України з укладанням додаткової угоди.

Додатковими угодами до Договору від 20.03.2015 № 1, від 07.04.2015 № 2, від 18.08.2015 № 3 та від 01.01.2016 № 4 сторони неодноразово продовжували термін дії Договору. Так, згідно останньої додаткової угоди від 01.01.2016 № 4 дана додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання обома сторонами та діє до 31.03.2016.

На виконання умов Договору КЕВ надав Підприємству послуги з постачання теплової енергії в період з грудня 2015 року по березень 2016 року на загальну суму 401270,42 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками, що надані Відділом відповідачу листом від 18.05.2016 (вих. №1733) та отримано останнім 20.05.2016, про що свідчить відповідна відмітка на вказаному документі.

Проте, Підприємством в порушення взятих на себе за Договором зобовязань було лише частково сплачено вказану заборгованість у розмірі 75080,87 грн., в результаті чого у останнього станом на 27.11.2016 виникла заборгованість у розмірі 326189,55 грн., яка була сплачена повністю лише 28.11.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Несвоєчасна оплата Підприємством поставленої теплової енергії зумовила нарахування Відділом пені, 3% річних, інфляційних втрат та 7 % штрафу на підставі ч. 3 ст. 231 ГК України та звернення з даним позовом до Господарського суду Одеської області.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу послуги з постачання теплової енергії в період з грудня 2015 року по березень 2016 року на загальну суму 401270,42 грн. Однак, відповідачем в порушення взятих на себе за договором зобовязань було лише частково сплачено вказану заборгованість у розмірі 75080,87 грн., в результаті чого у останнього станом на 27.11.2016 виникла заборгованість у розмірі 326189,55 грн., яка була сплачена повністю лише 28.11.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою. Дані обставини стали підставою нарахування КЕВ 49670,08 грн. пені, 13124,72 грн. інфляційних втрат, 4906,24 грн. 3 % річних та 22833,27 грн. 7% штрафу.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок пені, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом щодо наявності у даному розрахунку помилок, допущених через невірне зазначення позивачем початку періоду нарахування пені, з урахуванням положень п.п. 2.3.3 Договору та неврахування вимог ст. 253 ЦК України. Так, початком порушення виконання зобовязань за Договором, з огляду на отримання відповідачем рахунків 20.05.2016, є 04.06.2016, а не 03.06.2016, як помилково зазначив позивач.

Крім того, у розрахунку пені позивачем також невірно вказано кінець періоду її нарахування, у звязку із неврахуванням КЕВ положень п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вищенаведене, господарським судом здійснено власний розрахунок пені, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, згідно якого розмір пені становить 49213,54 грн.

Разом з тим, місцевий господарський суд задовольнив клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій, виходячи з наступного.

За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У свою чергу, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

У підпункті 3.17.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) розяснено, що вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 ЦК України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 № 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу, пені), суд приймає до уваги майновий стан сторін та обставини справи й оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи при цьому інтереси обох сторін. Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника також має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру заявлених штрафних санкцій місцевий господарський суд врахував наступні обставини: неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, сплату відповідачем основної заборгованості, одноразового виставлення позивачем рахунків на оплату наданих послуг за значні періоди, без їх відповідного розділення для більш зручнішої їх оплати, а також наявність у Міністерства оборони України значної заборгованості перед відповідачем, та, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, зменшив штрафні санкції у вигляді пені до 10000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та зазначає при цьому, що стягнення пені не повинно перетворитися на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, оскільки це не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Крім того, судова колегія вважає, що нарахована позивачем неустойка (пеня) не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язань за Договором.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 13124,72 грн. та 3 % річних у розмірі 4906,24 грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно частини статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок інфляційних втрат у розмірі 13124,72 грн., господарський суд першої інстанції встановив правильність їх нарахування, у звязку із чим вірно задовольнив дану позовну вимогу.

Разом з тим, перевіривши розрахунок 3% річних, місцевий господарський суд встановив часткову неправильність їх нарахування, що спричинено наявністю ідентичних помилок, що і при здійсненні розрахунку пені, у звязку з чим судом зроблено власний розрахунок 3% річних, згідно якого обґрунтовано стягнуто з відповідача 4759,15 грн.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача 7 % штрафу у розмірі 22833,27 грн., колегія суддів вказує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача 7% штрафу за невиконання останнім своїх зобовязань щодо відшкодування послуг з постачання теплової енергії послався на положення ч. 2 ст. 231 ГК України, зазначивши, що згідно ст.13 Закону України „Про оборону України, статей 1,3,12,15 Закону України „Про Збройні Сили України КЕВ м. Миколаїв є державною установою, призначеною для виконання завдань, повязаних із забезпеченням оборони України, отже, фінансується виключно з державного бюджету України, і тому наявні законні підстави для нарахування 7% штрафу.

Суд апеляційної інстанції вказує на помилковість таких посилань Відділу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи вищевикладене, положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки ця норма застосовується до негрошових зобовязань, у той час як між сторонами виникло саме грошове зобовязання, оскільки правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Вказана позиція відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 903/610/13, яка згідно приписів ст. 111-28 ГПК України є обовязковою для застосування.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення 7 % штрафу.

Виходячи з положень ст.ст. 44, 49 ГПК України та п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати по сплаті судового збору вірно покладені судом на сторони пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшення пені.

Доводи скаржника про наявність у нього збитків, спричинених простроченням відповідачем виконання свого зобовязання за Договором, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки наведені позивачем обставини, що зазначені вище, не свідчать про заподіяння збитків Відділу в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України.

Що стосується посилань КЕВ на недоведеність наявності заборгованості Міністерства оборони України перед ПП "Артек-Союз", то ці посилання спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою Підприємства від 07.02.2017 (а.с. 65).

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до положень чинного законодавства та матеріалів справи, у звязку з чим підстави для скасування чи зміни даного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2017 по справі № 916/3523/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 14.04.2017.

Головуючий суддя:Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький