Постанова № 66023720, 11.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р. Справа№ 910/22677/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Степанець О.В.

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Чала І.М., довіреність №08-03-25/51-16 від 17.05.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2017 року

у справі №910/22677/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ,

до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", м. Київ,

про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 13 200,02 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" подало до Господарського суду міста Києва позов до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 13 200,02 грн.

22.02.2017 року від представника позивача через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого вказав що при складанні позовної заяви та розрахунку ціни позов, представник позивача із загального розміру страхового відшкодування вирахував франшизу у розмірі 510,00 грн. Але в судовому засіданні було з'ясовано, що фактично франшиза відсутня. З огляду на вказане просив стягнути з відповідача 13 200, 02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2017 року у справі №910/22677/16 позовні вимоги було задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" суму страхового відшкодування у розмірі 13 200,02 грн. та судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. та видано наказ.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2017 року у справі №910/22677/16 частково та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог у розмірі 6 920,17 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не звернув увагу на те, що стягнення страхового відшкодування мало здійснюватись з урахуванням коефіцієнту зносу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2017 року у справі №910/22677/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. та призначено розгляд справи на 11.04.2017 року.

В судове засіданні 11.04.2017 року з`явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміни або скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 23.06.2014 року між ПрАТ "СК "АХА Страхування" (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування № 168140Г2/14к/мс (надалі - Договір), (а.с. 15-16), предметом якого є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП. Вигодонабувачем за договором є страхувальник.

За умовами договору, укладеного позивачем зі своїм страхувальником франшиза (безумовна) за ризиком "збитки внаслідок ДТП" складає 1% (п. 10 Договору страхування); Строк дії Договору: з 23.06.2014 року по 24.06.2015 року (п. 14 Договору страхування).

У відповідності зі ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (аналогічні приписи також містяться у п. 3 ч. 1 ст. 20 та п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про страхування").

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9455178 від 25.10.2014 року, 25.10.2014 року в м. Київ на перехресті вул. Вишгородська - Велика Кільцева Дорога сталося ДТП за участі застрахованого автомобіля марки Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме: ОСОБА_7 керуючи автомобілем марки Nissan, реєстраційний номер НОМЕР_2, проїхала на регульованому перехресті на червоний сигнал світлофора, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. (а.с. 21).

Відповідно до Довідки ВДАІ Оболонського району м. Києва, т.з. марки Toyota, НОМЕР_1 в результаті вказаної ДТП отримав механічні ушкодження (а.с. 22).

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року в адміністративній справі № 756/15102/14-п, ОСОБА_7 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. (а.с. 17).

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно із складеним позивачем страховим актом № 1.001.14.17204/VESKO32685 від 25.11.2014 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП склала 42 050, 58 грн. (а.с. 27-28).

До страхового акту № 1.001.14.17204/VESKO32685 від 25.11.2014 року позивачем здійснено розрахунок суми страхового відшкодування в розмірі 42 050, 58 грн. (а.с. 26).

На підставі заяви власника застрахованого транспортного засобу - автомобіля Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, про виплату страхового відшкодування та страхового акту № 1.001.14.17204/VESKO32685 від 25.11.2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування", виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатило на користь ТОВ "Автосаміт ЛТД" суму страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 143176 від 26.11.2014 року. (а.с. 29).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічна норма закріплена і у ст. 993 ЦК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування у сумі 42 050, 58 грн., набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Як вже зазначалось вище, відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва в адміністративній справі № 756/15102/14-п від 24.11.2014 року винною особою у скоєнні адміністративного правопорушення, визнано ОСОБА_7

Цивільна відповідальність ОСОБА_7 - власника транспортного засобу Nissan, реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована ПрАТ "НАСК "ОРАНТА" згідно із полісом АС № 5899351 строк дії якого з 08.12.2013р. по 07.12.2014 р., з лімітом за шкоду майну 50 000 грн. та франшизою 0 грн. (а.с. 57).

Позивач листом № 1688АХА/АГ від 04.09.2015 року звернувся до відповідача з проханням відшкодувати у порядку регресу шкоду, заподіяну в результаті ДТП. (а.с. 30)

Втім, відповідач частково перерахував на поточний рахунок позивача суму відшкодування в розмірі 28 850, 56 грн., з огляду на що позивач звернувся з даним позовом.

Поряд з цим, слід зазначати, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останнім страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова від 28.08.2012 р. у справі №23/279).

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно доводів відповідача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту зносу становить 34 620, 43 грн., відтак скаржник вважає обґрунтованою сумою до стягнення 5 769, 85 грн. з розрахунку 34 620, 43 грн. - 28 850, 58 грн. вже виплаченого страхового відшкодування.

Отже, відповідач посилається на відсутність підстав для стягнення з нього суми страхового відшкодування, виплаченого позивачем його страхувальнику, оскільки розрахунок цієї суми було здійснено позивачем без застосування коефіцієнту фізичного зносу, який визначено у Звіті про оцінку транспортного засобу, поданого відповідачем до суду першої інстанції. (а.с. 43-46).

Проте вказані посилання є безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

При цьому, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 42 050, 58 грн. на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземного транспорту від 23.06.2014 року №168140Г2/14к/мс, у якому відсутні умови щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Крім того, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

З приписів вказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача як страховика за договором добровільного страхування майна, дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даному випадку відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки ОСОБА_7 яка є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Водночас, Законом України "Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, власник якого застрахував свої інтереси на підставі договору добровільного страхування, а необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15: "Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Крім того, листом Верховного Суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 р., роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Тому визначення позивачем вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням умов Договору, без урахування коефіцієнту фізичного зносу є правомірним, а доводи відповідача про необхідність зменшення суми страхового відшкодування на такий коефіцієнт є безпідставними.

Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, в даному випадку відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності власника автомобіля Nissan, реєстраційний номер НОМЕР_2, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля Toyota, реєстраційний номер НОМЕР_1, при цьому, в межах суми, що перейшла до позивача в порядку регресу в зв'язку із виплатою страхового відшкодування за мінусом франшизи.

Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5899351 розмір франшизи складає 0 грн. 00 коп., розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну - 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 57).

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 13 200, 00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2017 у справі № 910/22677/16 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2017 у справі № 910/22677/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/22677/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко