Постанова № 66023684, 13.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2017 р. Справа№ 910/21759/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Шегера І.П., довіреність №17-У від 22.12.2016 року,

від відповідача - Козак І.З., довіреність №2-368 від 28.12.2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "УКТРАНСГАЗ" в особі Філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ"

на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року

у справі №910/21759/16 (суддя Чебикіна С. О.)

за позовом Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

до Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

про стягнення 53 133, 93 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Дочірнє підприємство "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подало до господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 53133,93 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/21759/16 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 7 733,46 грн. - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 29 918,17 грн. - 7% штрафу, 5 017,22 грн. - втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 2 031,67 грн. - 3% річних та 1 159,28 грн. судового збору. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "УКТРАНСГАЗ" в особі Філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/21759/16 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення, а саме визначено дату з якої нараховуються проценти.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2017 року у справі №910/21759/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКТРАНСГАЗ" в особі Філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Калатай Н.Ф., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 23.03.2017 року.

23.03.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 23.03.2017 року відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.04.2017 року.

07.04.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги до яких долучено контр-розрахунок штрафних санкцій.

В судове засідання 13.04.2017 року з`явились представники позивача та відповідача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду. Представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

23.08.2015 між Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (покупець) та Дочірнім підприємством "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (продавець) був укладений договір № ТДГ-50/1508000779 купівлі-продажу стисненого природного газу за допомогою електронних смарт-карток. (а.с. 22-25).

Відповідно до п.2.1 продавець зобов'язується передати у власність покупця товар на автомобільних газонаповнювальних компресорних станціях (АГНКС) с використанням електронних смарт-карт (ЕСК), а покупець зобов'язується прийняти у власність товар та повністю оплатити його вартість (ціну) в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що кількість товару, яку планується відпустити довіреним особам покупця складає 37,666,00 куб. м. (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят шість куб. м.).

У п. 4.1 договору передбачено, що максимальна ціна товару складає 18,00 (вісімнадцять грн. 00 коп.) у тому числі ПДВ 20% - 3,00 (три грн. 00 коп.) за 1мі, згідно цінової пропозиції продавця.

Згідно п. 4.2. договору ціна отриманої покупцем партій партії товару визначається за цінами, які діють на АГНКС в момент заправки, якщо ціни на одиницю товару на АГНКС менші або дорівнюють максимальній ціні товару, передбаченій в п. 4.1. цього договору.

У відповідності до п. 5.1. договору покупець здійснює 100% оплату заявленої ним місячної партії товару не пізніше 1 (першого) числа місяця поставки на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 5.8. договору, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі товару відпущеного за ЕСК за формою, вказаною в додатку №3, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 9.2. договору сторони обумовили, що у разі виникнення заборгованості перед продавцем, покупець сплачує продавцю, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє покупця від обов'язків по відшкодуванню збитків та виконанню зобов'язань по цьому договору.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання умов договору була здійсненна поставка товару, а відповідач розрахувався із позивачем за поставлений природний газ в повному обсязі, проте з порушенням строків, встановлених умовами договору, а тому він звернувся із даним позовом до відповідача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, пені та штрафних санкцій, відповідно до ст. 231 ГК України.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, в межах дії договору № ТДГ-50/1508000779 від 26.08.2015 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 430 622, 34 грн., про що сторонами складено акти приймання-передачі товару (стисненого природного газу) від 31.08.2015 року на суму 3 840, 84 грн.(а.с.112), від 30.09.2015 року на суму 92 384, 46 грн. (а.с.113), від 31.10.2015 року на суму 56 523,00 грн.(а.с. 114), від 30.11.2015 року на суму 44 128, 80 грн.(а.с. 115), від 31.12.2015 року на суму 43 951,74 грн.(а.с. 116), від 31.01.2016 року на суму 7 300,32 грн. (а.с. 117), від 29.02.2016 року на суму 20 974,80 грн.(а.с. 118), від 31.03.2016 року на суму 19 612,80 грн.(а.с. 119), від 30.04.2016 року на суму 40 519,50 грн. (а.с. 120), від 31.05.2016 року на суму 22 122,72 грн. (а.с. 121), від 30.06.2016 року на суму 22 794,64 грн.(а.с. 122), від 31.07.2016 року на суму 30 157,92 грн.(а.с. 123), від 31.08.2016 року на суму 26 308,80 грн.(а.с. 124) та від 30.09.2016 року на суму 26 433,00 грн.(а.с. 125).

Вказані акти містять кількість поставленого товару, вартість, вони складені в останній день місяця та підписані представниками обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб без жодних зауважень та заперечень.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідач не заперечує факт, кількість, якість та об'єм поставленого позивачем газу, відтак спору в цій частині немає.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 5.1. договору, покупець здійснює 100% оплату заявленої ним місячної партії товару не пізніше 1 (першого) числа місяця поставки на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

При цьому, сторонами погоджено, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі товару. Пунктами 7.12. та 8.1.1. договору визначений порядок складання актів приймання-передачі. Враховуючи умови договору, акти приймання-передачі оформлюються щомісячно з 5 - 15 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до ч.3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Крім того, колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано докази внесення будь-яких змін до спірного договору, в тому числі й до п.5.1 цього договору, стосовно строку оплати поставленого товару, або щодо відстрочення сплати за поставлений газ, у випадку не направлення продавцем покупцю рахунків-фактур за кожен місяць поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Укладений між сторонами правочин містить відомості щодо вартості товару, порядку розрахунків та платіжні реквізити продавця.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.

Аналогічну правову позицію висловлено Вищим господарським судом України у постановах від 24.05.2016, від 25.06.2015, від 22.12.2015 по справах № 905/2239/15, № 910/29784/14, № 925/564/15.

Як зазначалось вище, між сторонами були підписанні акти приймання-передачі, в яких чітко зазначено обсяг поставленого газу, його вартість та загальна сума, що підлягала сплаті відповідачем на користь позивача за кожен конкретний місяць.

Отже, враховуючи все вище викладене, місцевий суд правомірно дійшов висновку що строк оплати вартості поставленого газу, з урахуванням умов договору та підписаних сторонами актів приймання-передачі, настав.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2015 року (а.с. 26), станом на 30.06.2016 року(а.с. 27), станом на 31.07.2016 року (а.с. 28) та станом на 31.08.2016 року (а.с. 29), які підписані та належним чином завірені представниками сторін, відповідач за поставлений товар розраховувався з запізненням, на підтвердження чого позивач також надав суду відповідні рахунки-фактури з доказами їх отримання відповідачем. (а.с. 92-106).

Представником позивача не заперечувався та не оспорювався факт сплати в повному обсязі коштів відповідачем за поставлений газ, відповідного до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 26.08.2015 року.

В той же час, зважаючи на умови договору щодо строків внесення оплати за поставлений товар, норми чинного ЦК України, а також дати перерахування коштів відповідачем на користь позивача за товар, суд першої інстанції обґрунтовано визначився, що такі проплати відповідачем були здійснені з порушенням встановлених строків, що надає підстави до застосування до відповідача штрафних санкцій як за умовами договору так і визначених чинним законодавством.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

За умовами п. 9.2 договору №ТДГ-50/1508000779 від 26.08.2015 року у разі виникнення заборгованості перед продавцем, покупець сплачує продавцю, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за товар, на підставі п.9.2 спірного правочину, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 7 733, 46 грн.

Місцевим господарським судом задоволено до стягнення з відповідача пені на підставі п. 9.2. договору в розмірі 7 733, 46 грн.

В той же час, колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку позивача, дійшла висновку, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 3 508, 42 грн.

При здійсненні перерахунку судом апеляційної інстанції було враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п. 5.8. договору, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі товару відпущеного за ЕСК за формою, вказаною в додатку №3, що є невід`ємною частиною цього договору.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховується починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Одночасно, п. 1.9 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З огляду на зазначене, колегія суддів, прийшла до висновку, що до задоволення підлягає пеня в розмірі 3 508, 42 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно заявлених до стягнення 3 % річних в розмірі 2 041, 45 грн. колегія суддів також здійснила власний перерахунок, та з урахуванням тих же самих факторів та чинників законодавства України, прийшла до висновку, що до стягнення підлягає 3 % річних в розмірі 865, 18 грн.

Відносно інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, наступне.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача втрат від інфляційних процесів у розмірі 5 017, 22 грн., при цьому, колегія суддів також перевіривши розрахунок позивача, зауважує, що при визначенні періодів нарахування заявником було допущено ті ж самі помилки, як і при визначенні періодів нарахування пені, зокрема невірно визначено початок періоду прострочення.

Здійснивши власний перерахунок, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3 130, 94 грн. інфляційних втрат, виходячи з такого розрахунку, здійсненого по кожному акту окремо.

Щодо позовних вимог Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" стосовно стягнення пені в сумі 8 198, 24 грн. та штрафу в розмірі 30 143, 56 грн. відповідно до ст.231 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2.2 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 по справі № 3-14гс14, листі від 01.08.2014 та постанові від 19.10.2016 Вищого господарського суду України по справі № 921/1179/15-г.

Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за договором №ТДГ-50/1508000779 від 26.08.2015 року.

Пунктом 1.1 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, позовні вимоги Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про стягнення пені в сумі 8 198, 24 грн. та штрафу в розмірі 30 143, 56 грн. відповідно до ст.231 Господарського кодексу України, підлягають залишенню без задоволення.

Зауваження апелянта стосовно того, що відповідно до практики Верховного суду України, зокрема у постановах № 3-146гс14, 3-90гс14, ст. 625 ЦК України не застосовується до авансового платежу, оскільки це є не грошове зобов`язання, не приймається до уваги колегією суддів, зважаючи на те, що вони не стосуються даного предмету спору, з огляду на те, що предметом розгляду у вказаних справах було повернення авансового платежу та нарахування на нього 3% річних та інфляційних втрат, в той час як предметом спору в рамках даної справи є нарахування штрафних санкцій за несвоєчасно внесені суми оплат покупцем, не дивлячись на те, що за умовами договору такі платежі мали бути 100% авансовими.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок. Поставка газу без попередньої оплати є правом позивача і не свідчить про вчинення конклюдентних дій, які нібито призвели до фактичної зміни умов договору щодо порядку розрахунків за договором, та не звільняє від обов'язку оплатити отриманий газ (ст. ст. 538, 692, 693 ЦК України).

Наведене свідчить про те, що в даному випадку застосовується положення ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов'язання.

Так, за цією нормою виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Наведене свідчить, що поставка товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду проте, що позивачем підтверджений належними та допустимими, в розумінні ст. 33 ГПК України доказами факт прострочення відповідачем сплати коштів за договором поставки природного газу, а також доведений факт наявності у позивача підстав для нарахування відповідачу інфляційних втрат, 3% річних та пені за несвоєчасне перерахування покупцем коштів за отриманий товар.

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/21759/16 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКТРАНСГАЗ" в особі Філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/21759/16 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/21759/16 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/21759/16 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. "Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; код 30019801) на користь Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) 865 (вісімсот шістдесят п`ять гривень) 18 коп. 3% річних, 3 130 (три тисячі сто тридцять гривень) 94 коп. інфляційних втрат, 3 508 (три тисячі п`ятсот вісім гривень) 42 коп. пені та 128 (сто двадцять вісім гривень) 52 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.".

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; код 30019801) 1 301 (одну тисячу триста одну гривню) 00 коп. судового збору за апеляційний перегляд даної справи.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/21759/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Н.Ф. Калатай

М.Г. Чорногуз