Рішення № 66023275, 10.04.2017, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2017 року Справа № 913/174/17

Провадження №6/913/174/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоcтройінвест»,

м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 653 508 грн. 50 коп.

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Захарова Е.А.

У засіданні брали участь:

від позивача представник не прибув;

від відповідача представник не прибув.

ВСТАНОВИВ:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № АМК-1378-2015-пст від 22.12.2015, в сумі 653 508 грн. 50 коп., в тому числі: основний борг в сумі 553 862 грн. 22 коп., 3% річних в сумі 17 385 грн. 96 коп., інфляційні нарахування в сумі 82 260 грн. 32 коп., а також про стягнення судових витрат в тому числі: судовий збір 9 802 грн. 64 коп., послуги правової допомоги адвоката 6 100 грн.00 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2017, здана до суду 27.03.2017).

Сторони не скористалися правом на участь в судовому засіданні та не забезпечили явку повноважних представників, але це не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Позивачем до суду надані пояснення від 29.03.2017, за якими останній заперечує проти доводів відповідача щодо надання останньому відстрочки виконання рішення у справі.

Також позивачем наведено доводи, що обґрунтування вимог про стягнення витрат з оплати послуг адвоката.

Надані позивачем пояснення долучені до матеріалів справи.

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 24.03.2017 (без урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог) зазначає, що дійсно між сторонами був укладений договір № АМК-1378-2015-пст на поставку продукції.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукції на загальну суму 5 694 822,19 грн. Крім цього відповідачем вказано, що перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних, з якими останній погоджується. Разом з цим, відповідач заперечує проти відшкодування витрат з правової допомоги, посилаючись на їх недоведеність та вказує, що в обґрунтування цих вимог, позивачем надані договір 44/1 від 21.02.2014 про надання правової допомоги та платіжне доручення №183 від 02.02.2017, з призначенням платежу: за надання правової допомоги відповідно до додатку №1/6 до договору №44/1 від 21.02.2014.

Відповідно до вказаного додатку, зміст правової допомоги включає в себе захист та представництво інтересів клієнта з питань стягнення дебіторської заборгованості за договорами поставки товару, укладеними з ПАТ Алчевський металургійний комбінат.

В той же час, між позивачем та відповідачем укладений не тільки спірний договір, а ще й договори: №АМК-1378-2015-пст від 22.12.2015, №АМК-2176-2013-пст від 18.10.2013 та №АМК-660-2015-пст від 14.07.2015.

При цьому, надані позивачем документи не можуть бути належними доказами здійснених витрат, оскільки договір №44/1 від 21.02.2014 не підтверджує оплату послуг надання правової допомоги саме за договором №АМК-1378-2015-пст від 22.12.2015, який є предметом розгляду по вказаній справі.

Також, відповідачем подано клопотання про відстрочку виконання рішення №026-12/3 від 24.03.2017, в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України, з додатковими доказами, за яким останній просить суд відстрочити виконання рішення суду до 31 травня 2017 року.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що останній зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території Луганської області, де здійснюється антитерористична операція, відповідно до Указу Президента України №405/2014 від 14.04.2014, яким введено в дію Рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України".

Факт ведення бойових дій/силових заходів в рамках АТО на окремих ділянках Донецької та Луганської областей, а також відсутність з 28.07.2014 на цих територіях фактичного контролю української влади, підтверджується листом СБ України від 15.08.2014 №16/3977.

Також, відповідач зазначає, що основні потужності та виробничі фонди відповідача розташовані у м. Алчевськ Луганської області, та залізничною станцією, яка примикає до комбінату є станція Комунарськ Донецької залізниці.

Так, 03.06.2016 ОСОБА_1 акціонерним товариством "Українська залізниця" була введена конвенція №ЦЦО-12/131 на заборону прийому до перевезення завантажених і порожніх вагонів з усіх країн СНД і Балтії у напрямі залізничних станцій Донецького і Луганського напрямів.

Крім того,12.02.2017 була введена конвенція №ЦДЗО/0000074 на заборону прийому до перевезення завантажених і порожніх вагонів з усіх країн СНД і Балтії у напрямі залізничних станцій Донецького і Луганського напрямів, в тому числі на станцію Комунарськ.

Разом з цим, за інформацією ПАТ "Українська залізниця" з 25.01.2017 рух поїздів на ділянці Шепілове - Світланове відсутній через втручання в роботу залізничного транспорту сторонніх осіб.

В той же час, 13.02.2017 у зв'язку з неможливістю здійснення вантажних перевезень через блокування залізничних колій, відповідач був вимушений здійснити "гарячу" консервацію основних виробничих фондів підприємства, що підтверджується наказом №109 від 13.02.2017.

Окрім цього, відповідач зазначає, що значне коливання курсу долару США та євро у відношенні до національної валюти, в сукупності з вищевикладеними обставинами, призвело до затримки у розрахунках за відвантажену продукцію іноземними споживачами.

Крім того, відповідачем за 2016 рік було отримано збитки у розмірі 10 568 344 грн., що підтверджується даними звіту про фінансові результати за формою №2, також підприємство має заборгованість з оплати праці, яка становить 70 042 грн., що також підтверджується даними звіту про фінансові результати за формою №2.

Враховуючи викладене, відповідач звертається до суду із заявою про відстрочення виконання рішення.

Позивач за поясненнями від 29.03.2017 проти надання відповідачу відстрочки виконання рішення заперечує та зазначає, що відповідачем зобовязання не виконуються з 09.02.20167. При цьому, позивач залишає за собою право, тимчасово, у тому числі до 31.05.2017 утриматись від звернення за примусовим виконанням рішення у даній справі.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

22.12.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Енергостройінвест» (постачальник, позивач) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Алчевський металургійний комбінат» (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №АМК-1378-2015-пст, за умовами якого постачальник зобовязався передати у власність покупця продукцію згідно специфікацій (які є невід'ємною частиною договору), а покупець зобовязався прийняти і оплатити продукцію, відповідно до умов договору.

Згідно п. 3.2 загальна сума договору складається з суми усіх специфікацій до договору.

Згідно п. 3.4 вартість кожної партії продукції зазначена в рахунку-фактурі на відповідну партію.

Згідно п. 45.1 договору покупець оплачує продукцію в порядку зазначеному у специфікації.

За доводами позивача, ним, на виконання вказаного договору, відповідно до специфікації №1 від 20.01.2016 постачався відповідачу товар: за видатковою накладною № ТД-0000118 від 27.01.2016 на суму 4 463 026,80 грн. та за видатковою накладною № РН-000006 від 01.02.2016 на суму 1 231 795,39 грн.

Відповідачем відповідна продукція була отримана але в повному обсязі не оплачена.

Так, згідно п. 3 Специфікації №1 від 20.01.2016 оплата продукції проводиться покупцем на наступних умовах 50% передплата, 25% за добу до моменту поставки на склад покупця (Костянтинівка); 25% відстрочка 5 банківських днів з моменту поставки.

Відповідачем оплата за поставлений товар здійснена частково, у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 553 862,23 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.

Окрім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 17 385,96 грн. та інфляційні нарахування в сумі 82 260,32 грн., а також витрати з оплати судового збору та на оплату правової допомоги адвоката.

В обґрунтування вимог за позовом позивач також посилається на норми ст. ст. 525, 530, 655, 625, 692, 712 ЦК України та інші.

Відповідач за відзивом на позовну заяву заперечив проти витрат з оплати правової допомоги.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, 22.12.2015 між сторонами у справі був підписаний договір поставки № АМК-1378-2015-пст за умовами якого позивач зобовязався поставити, а відповідач - прийняти та оплати відповідну продукцію.

Згідно п. 11.1 договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2016 року.

20.01.2016 між сторонами була підписана специфікація №1 до договору на поставку товару на загальну суму 5 801 934,84 грн.

Згідно п. 3 специфікації оплата продукції, поставляємої за специфікацією здійснюється покупцем на наступних умовах: - 50%; - передплата, 25% за добу до моменту поставки на склад покупця, 25% - відстрочка 5 банківських днів з моменту поставки.

Згідно п. 4 період поставки січень 2016 року.

Згідно п.5 умови поставки - склад м. Константинівка.

З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2016 позивачем складено та надано відповідачу рахунок на оплату № ТД-1000012 на суму 5 694 822,20 грн.

Згідно видаткової накладної № ТД-0000118 від 27.01.2016 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 4 463 026,80 грн., згідно видаткової накладної № РН-000006 від 01.02.2016 поставлено товар на суму 1 231 795,39 грн.

В той же час, позивачем складено рахунок-коригування № ТД-1000661 від 11.03.2016 до рахунку № ТД-1000012 за яким зазначено про зміну ціни в сторону зменшення: «-249 036,89 грн.»

Також, між сторонами був підписаний акт коригування № ТД-0000552 від 11.03.2016 до видаткових накладних №ТД-0000118 від 26.01.2016 та №ТД-0000204 від 01.02.1016, відповідно до якого сторони зменшили ціну на 249 036,80 грн.

З метою уточнення розміру оплати за поставлений товар, відповідачем направлено позивачу лист від 20.01.2016 за № 03-149 за яким зазначено, що підприємством здійснена оплата по договору АМК-1378-2015-пст від 22.12.2015 в сумі 5 160 000,00 згідно платіжного доручення № 306 від 15.01.2016.

Також відповідач просив позивача зарахувати вказані кошти за рахунками ТД-003150 від 15.12.15 в сумі 643 076,92 грн. (договір № АМК-660-2015-пст від 14.07.2015), ТД-1000012 від 20.01.2016 в розмірі 4 516 923,08 (договір № АМК-1378-2015-пст від 22.12.2015).

Крім цього, згідно виписок за рахунком позивача в період 21.03 - 14.06.16 вбачається, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором було оплачено ще 75 000,00 грн., у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 553 862,23 грн.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки та купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу ( ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

Тобто, зобовязання з оплати отриманого товару у відповідача виникло з моменту прийняття цього товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, а також Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

В даному випадку, позивач поставив відповідачу певний товар, який останній отримав, але в повному обсязі не оплатив, у звязку з чим утворилась заборгованість в сумі 553 862 грн. 23 коп.

Відповідач доказів повної оплати отриманої продукції не надав.

Наведеними вище обставинами та матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивача до суду, у останнього виникло право вимоги з відповідача суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 553 862 грн. 23 коп.

Вказана вище сума заборгованості підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 553 862 грн. 23 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 11.03.2016 по 27.03.2017 р. в сумі 17 385 грн. та інфляційних нарахувань за період березень 2016 року лютий 2017 року в сумі 82 260,32 грн. слід зазначити наступне.

Сплата інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відповідно до ст. 625 ЦК України не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у звязку із простроченням оплати поставленого товару у позивача виникло право нарахування 3% річних та інфляційних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що загальний розмір 3% річних становить 20 548,86 грн., а саме:

-09.02.16-22.03.16 на суму боргу 928 862,23 грн. 3 197,72 грн.,

-22.03.16-23.03.16 на суму боргу 828 862,23 грн. 67,94 грн.,

-23.03.16-24.03.16 на суму боргу 728 862,23 грн. 59,74 грн.,

-24.03.16-14.06.16 на суму боргу 628 862,22 грн. 4 226,78 грн.,

-14.06.16-27.03.17 на суму боргу 553 862,23 грн. 12 994,68 грн..

Оскільки позивачем до стягнення заявлені 3% річних в сумі 17 385,96 грн., суд погоджується із заявленою позивачем сумою та задовольняє вимоги позивача щодо 3% річних в сумі 17 385,96 грн. При цьому, слід зауважити, що позивачем розрахунок ціни позову (з урахуванням заяви про збільшення) був здійснений саме з урахування розміру 3% річних 17 385,96 грн. і вказаний розмір був врахований при сплаті судового збору.

За таких обставин, позовні вимоги в частині 3% річних слід задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 17 385,96 грн.

Відповідно до вимог абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що загальний розмір інфляційних нарахувань за період березень 2016 року лютий 2017 року становить 79 603,91 грн., а саме:

- березень травень 2016 року на суму боргу 628 862,23 грн. 29176,28 грн.,

- червень 2016 року лютий 2017 року на суму боргу 553 862,23 грн. 50 427,63 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних слід задовольнити частково в сумі 79 603,91 грн., в решті вимог відмовити.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 553 862 грн. 23 коп., 3% річних в сумі 17 385 грн. 96 коп., інфляційні нарахування в сумі 79 603 грн. 91 коп., а всього 650 852 грн. 10 коп.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати з оплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог, а саме в сумі 9 762 грн. 79 коп.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката слід зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи, 21.02.2014 між ТОВ «Торговий дім «Енергостройінвест» і адвокатським бюро «ОСОБА_2П.» був укладений договір про надання правової допомоги №44/1.

За умовами вказаного договору клієнт доручив, а бюро зобовязалося надати клієнту правову допомогу згідно з додатком №1 до договору.

01.02.1017 сторонами договору було підписано додаток №1/6 до договору за яким сторони визначили, що змістом правової допомоги є захист та представництво прав і інтересів клієнта з питань стягнення дебіторської заборгованості за договорами поставки товару укладеними з ПАТ «Алчевський металургійний комбінат».

В той же час, в п. 7.1 договору про надання правової допомоги визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 з можливістю його автоматичної пролонгації на 1 рік, якщо інше не буде передбачено додатковою угодою.

Додатковою угодою від 25.07.2014 сторони внесли зміни в п. 7.1 договору та визначили, що: «Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014. з автоматичною пролонгацією його строком на кожний наступний рік, якщо інше не буде передбачено додатковою угодою сторін.».

Згідно п. 4.1 договору за результатами надання правової допомоги бюро надає клієнту акт про надання послуг. Згідно калькуляції винагороди бюро, загальна сума становить 5 400 грн.

Згідно платіжного доручення №183 від 02.02.2017 позивач перерахував бюро кошти за надання правової допомоги в сумі 5 400,00 грн., а згідно платіжного доручення № 432 від 20.03.2017 ще 700,00 грн.

гідно калькуляції: витрати на відрядження 2400,00 грн., консультації 200,00 грн., підготовка позовної заяви з розрахунком 1 600,00 грн. забезпечення представництва 2 засідання 1 200,00 грн.

Також сторонами була узгоджена калькуляція на суму 700,00 грн., з яких підготовка розрахунку до позовної заяви 400,00 грн., підготовка заяви про збільшення розміру позовних вимог 300,00 грн.

Також, 27.03.2017 між позивачем та бюро були підписані акти про надання послуг правової допомоги на загальну суму 6 100,00 грн.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які повязані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, повязаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, повязані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обовязковою.

Згідно п. 6.3 вказаної постанови зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Виходячи з наведеного вище вбачається, що судові витрати мають бути фактично понесеними на час вирішення справи та документально підтвердженими.

Згідно ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Відповідно до ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно калькуляції від 01.02.2017 доданої до договору про надання правової допомоги: витрати на відрядження 2400,00 грн., консультації 200,00 грн., підготовка позовної заяви з розрахунком 1 600,00 грн. забезпечення представництва 2 засідання 1 200,00 грн., згідно калькуляції від 16.03.2017 підготовка розрахунку до позовної заяви 400,00 грн., підготовка заяви про збільшення розміру позовних вимог 300,00 грн.

Наведене свідчить, що фактично без виконання робіт, до прийняття позову до провадження позивачем сплачено бюро 3600,00 грн. (витрати на відрядження, представництво в суді) і це є його правом, але не є обовязковим щодо відшкодування відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 1, 15, 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Як було наведено вище, сторонами був узгоджений розмір послуг адвокатського бюро, але вказана сума є необґрунтованою та завищеною, про що, в тому числі, свідчать і акти приймання-передачі від 27.03.2017, де зазначена вартість послуг адвоката при підготовці позовної заяви та наступних представництв інтересів позивача в суді. Так, справа призначалася до розгляду в судових засіданнях тричі і явка сторін не була визнана обовязковою. Представник позивача був присутній в судових засіданнях від 13.03.2017, 27.03.2017 за власним бажанням.

В той же час, відкладення розгляду справи в судовому засіданні 13.03.207 відбулося у звязку з тим, що позивачем не було надано суду належних доказів в підтвердження факту надання послуг адвокатським бюро ОСОБА_3, і такі докази були надані лише за письмовим обґрунтуванням від 27.03.2017. (а саме: акти виконаних робіт, оригінали договору та додатків до нього, додаткова угода до договору, тощо).

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва ОСОБА_2 про право на заняття адвокатською діяльністю № 0954 виданого на підставі рішення Дніпровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 14.09.2000 року.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Так, у вказаному рішенні зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої ст. 44 ГПК України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті ст. 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, довіреність на представництво інтересів позивача в суді видано позивачем - ТОВ «ТД Енергостройінвест» за підписом директора ОСОБА_4, особі, що не є адвокатом ОСОБА_5 (згідно довідки від 10.03.2017 працює на посаді юрисконсульта адвокатського бюро «ОСОБА_2П.»).

Вказаний вище договір про надання правової допомоги є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Тобто, в даному випадку договір на правову допомогу є волевиявленням сторін, що його уклали, і в даному випадку позивач погодився із наданими йому послугами та їх вартістю, і це є його правом.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом ( ст.. 43 ГПК України).

Виходячи з наведених вище обставин, суд вважає, що витрати на забезпечення представництва інтересів позивача в судовому засіданні та витрати на відрядження є необґрунтованими.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що розмір сплаченої вартості адвокатських послуг є неспіврозмірним та явно завищеним, а тому зважаючи на обсяг зібраних доказів, що зумовлюють визначення предмету та підстав даного позову, якість наданих розрахунків та інше, суд вважає за розумну необхідність зменшити розмір судових витрат в частині оплати правової допомоги до 1000,00 грн.

Щодо заяви відповідача №026-12/3 від 24.03.2017 про надання відстрочки виконання рішення у справі до 31 травня 2017 року слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, господарський суд на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити виконання рішення.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Відповідно до п.7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, тощо.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, вищезазначена правова норма зазначає, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, внаслідок чого, саме субєкт господарювання несе тягар несприятливих наслідків від такої діяльності.

Зазначені відповідачем обставини не є винятковими в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за наявності яких можливе надання розстрочки виконання рішення. Кім цього, відповідачем не визначено, які саме обставини можуть змінити до 31 травня 2017 та надати останньому можливість виконати рішення судуд.

В той же час, позивач за поясненнями зазначив про можливість незастосування заходів примусового виконання рішення до визначеного відповідачем строку.

Виходячи з наведеного, суд не погоджується з доводами відповідача за відповідною заявою та залишає її без задоволення, у звязку з чим в наданні відповідачу відстрочки виконання рішення слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул.. Вілєсова, буд. 20 «а», код ЄДР 05441447, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергостройінвест», м. Київ, пр. Московський, 16, оф. 12, код ЄДР 38799405, борг в сумі 553 862 грн. 23 коп., 3% річних в сумі 17 385 грн. 96 коп., інфляційні нарахування в сумі 79 603 грн. 91 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 9 762 грн. 79 коп., витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 18.04.2017

Суддя Т.А. Василенко