Рішення № 66023048, 10.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2017Справа №910/2059/17

За позовом Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту

продукції і послуг військового та спеціального призначення

«Укрспецекспорт»Державної госпрозрахункової зовнішньоторговельної

та інвестиційної фірми «Укрінмаш»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

в/ч А0829 Міністерства Оборони України

про стягнення 2 499 984, 36 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Гребеннюкова Ю.С. - по дов. №220/470/д від 26.12.2016р.

від відповідача: Медецька А.О. - по дов. №27/11-6Д від 06.01.2017р.

від третьої особи: не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна Міністерства оборони України (далі - позивач) до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - ДГЗІФ "Укрінмаш" (далі - відповідач) про стягнення 2 499 984,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 було порушено провадження у справі № 910/2059/17, розгляд справи призначено на 13.03.2017.

13.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

13.03.2017 представники сторін в судове засідання з'явились , суд перейшов до розгляду справи по суті, але представником позивача було заявлено клопотання про оголошення перерви для надання часу для підготовки пояснень.

В судовому засіданні 13.03.2017 оголошено перерву на 29.03.2017 відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

28.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та повідомлення про відсутність аналогічного спору, розрахунок між сторонами за період з моменту виникнення договірних відносин.

29.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва, від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи.

29.03.2017 представник позивача в судове засідання не з'явився вимоги ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження від 13.02.2017 виконав.

В судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Військову частину А0829 Міністерства оборони України.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Розглянувши у судовому засіданні 29.03.2017 клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вищезазначеного клопотання з підстав викладених в ньому, оскільки вирішення з даного спору може вплинути на права та обов'язки Військової частини А0829 Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є необхідність витребування нових доказів.

Враховуючи залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та для підготовки пояснень з приводу позовних вимог, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 10.04.2017р.

В судовому засіданні 10.04.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконання відповідачем умов договору комісії про відчуження та реалізацію військового майна на зовнішньому ринку №270/7/36-08Р від 16.05.2008р. в частині оплати вартості неповернутих спец виробів.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив посилаючись на те, що спец вироби відповідачем не були реалізовані, а 23.06.2008р. повернуті військовій частині А0829 МО України.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився. Письмових пояснень від третьої особи на адресу суду не надходило.

В судовому засіданні 10.04.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

16.05.2008 Міністерство оборони України (далі - позивач) та дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (далі - відповідач) уклали договір комісії № 270/7/36-08 Р про відчуження та реалізацію військового майна на зовнішньому ринку (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач доручив відповідачу, а останній взяв на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору та вчинити від свого імені в інтересах позивача контракт з покупцем для реалізації на зовнішньому ринку на умовах CIF -морський порт Момбаса, виробів згідно зі Специфікацією Спецвиробів, які передаються позивачем відповідачу для реалізації. При цьому реалізація Спецвиробів проводиться серед покупців, які відповідно до національного законодавства країни реєстр рації можуть набувати права власності на Спецвироби, що відповідно до цивільного законодавства вилучені чи обмежені в цивільному обороті.

Загальна сума даного договору (п. 4.1), за якою позивач передає для реалізації майно, встановлена сторонами в розмірі 10459893, 25 грн. і включає залишкову вартість Спецвиробів та витрати комітента пов»язані з підготовкою Спецвиробів до передачі.

Пунктом 5.6 договору сторони передбачили, що кошти, які отримані відповідачем за реалізовані покупцю Спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених витрат, понесених відповідачем при організації реалізації покупцю Спецвиробів протягом п'яти днів з дати зарахування коштів на рахунок відповідача перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок позивача у Державному казначействі України.

У випадках, коли від покупця на рахунок відповідача надходить попередня оплата за майно, то кошти позивачу перераховуються відповідачем протягом п'яти робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі майна від відповідача до покупця.

Пунктом 5.5 договору встановлено обов'язок відповідача повідомити позивача про отримання коштів (частини коштів) від покупця упродовж 3 робочих днів з дати проведення фінансової операції.

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 23.06.2008 позивач передав відповідачу для реалізації 15 000 штук 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36.

23.06.2008р. відповідач передав Військовій частині А 0829 Спецвироби 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36 в кількості 15 000 штук на зберігання відповідно до Договору зберігання №78 від 23.06.2008р.

02.09.2008р. Військова частина передала відповідачу Спецвироби 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36 в кількості 8 991 штук та 8788 шт. підривники В -429 Е у кількості 8 788 шт., що перебували на зберігання у військовій частині.

02.03.2009р. між відповідачем та представником Міністерства оборони Кенії підписаний акт прийому - передачі виробів, відповідно до якого відповідач передав Спецвироби 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36 в кількості 8 991 штук та 125 мм постріли для Д-81 індексу ВБК -10 в кількості 5000 од.

20.02.2013р. відповідач передав військовій частині А1319 Спецвироби 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36 в кількості 172 щд..

Відповідно до платіжного доручення №3812 від 06.10.2008р. відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 3 378738,76 грн. від реалізації Спецвиробів.

Оскільки відповідачем не повернуті Спецвироби 125 мм в кількості 6009 од., позивач просить стягнути з відповідача 2 499 984, 36 грн. кошти. Які не надійшли на рахунок позивача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір № 270/7/36-08 Р від 16.05.2008 є договором комісії, а тому до нього має застосовуватись законодавство, що регулює даний вид договорів.

За приписами ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до статті 1018 ЦК майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

За змістом частини 1 статті 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі акту прийому-передачі майна від 23.06.2008 позивач передав відповідачу для реалізації 15 000 штук 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36.

23.06.2008р. відповідач передав Військовій частині А 0829 Спецвироби 125 мм до Д-81 постріли інд. ВОФ 36 в кількості 15 000 штук на зберігання відповідно до Договору зберігання №78 від 23.06.2008р. та для проведення передпродажної підготовки.

Підготовку до передачі Комісіонеру Спецвиробів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, виконує Комітент із залученням військової частини А0829 МОУ (м. Лозова, Харківської обл.) (п. 1.3 Договору).

Комітент в порушенні умов Договору передав Комісіонеру, після проведення передпродажної підготовки, Спецвироби ЛИШЕ у кількості 8 991 одиниць, незважаючи на повністю отримані кошти для виконання передпродажної підготовки.

Відповідач на виконання доручення позивача, передбаченого умовами Договору, реалізував Покупцю Спецвироби у кількості 8 788 одиниць, що підтверджується Актом прийому-передачі Виробів від відповідача до Покупця від 02.03.2009.

Відповідача перерахував позивачу грошові кошти в сумі 3 391 636,00 грн. що підтверджується платіжним дорученням від 06.10.08 № 3812. Інші Спецвироби у кількості 172 одиниці повернуті Комітенту, а 31 одиниця була використана при проведенні демонстрації вогневих можливостей танку Т-72Б, що не оспорюється позивачем та не є предметом спору.

Спецвироби у кількості 6 009 одиниць залишилися на зберіганні у військової частини А0829 МОУ.

Листом від 27.01.2009 № 27/3-885, відповідач звернувся до позивача з проханням передати Спецвироби для їх реалізації на зовнішньому ринку, але позивач не відреагував на звернення відповідача щодо передачі недопоставлених за Договором Спецвиробів з інших місць зберігання, що призвело до зриву виконання зовнішньоекономічного контракту.

Відповідно до пункту 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 № 1225 (далі - Положення), Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

Військове майно, яке передано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності для проведення ремонту, освоєння ремонту, розроблення, модернізації, виробництва, дослідження технічного стану, спеціальних перевірок і зберігання, обліковується у військових частинах, за якими воно закріплене. Передача та повернення зазначеного військового майна здійснюються на підставі договорів (контрактів) про виконання відповідних робіт у порядку, встановленому Міноборони.

Пунктом шостим Положення встановлено, що облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності.

Обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним (п. 7 Положення).

Облік військового майна ведеться шляхом запису (відображення) в книгах (картках) обліку, інших матеріальних носіях інформації (далі - облікові документи) даних про кількість, якісний (технічний) стан, облікові та заводські номери, вартість (ціну) військового майна, а також про його рух, втрату та нестачу (п.9 Положення).

Втрачене або знищене військове майно та його нестача, а також майно, яке обліковується за обліково-номерними, якісними (технічними) показниками і набуло непридатного стану раніше установленого терміну його служби, носіння (використання), вироблення технічного ресурсу (далі - втрачене військове майно), якщо згідно із законодавством заподіяна шкода повністю або частково відноситься на рахунок держави за неможливості відшкодування його повної або часткової вартості за рахунок винних осіб, списується за інспекторськими посвідченнями.

Відповідно до п. 31 Положення, перерозподіл військового майна у Збройних Силах між військовими частинами, які формуються, переформовуються або розформовуються, а також в інших випадках відповідно до потреб Збройних Сил провадиться Міністерством оборони України.

Враховуючи вищевикладене судом при розгляді справи встановлено, що позивач не передав відповідачу комісію Спецвироби у кількості 6 009 одиниць для їх реалізації на зовнішньому ринку.

Відповідно до ч. З ст. 1016 Цивільного кодексу України, комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента.

Отже, відповідно до правової природи договору комісії від 16.05.2008 № 270/7/36- 08Р-3/76-Д про відчуження та реалізацію військового майна на зовнішньому ринку відповідач як комісіонер є посередником між комітентом та покупцем, а зобов'язанням комісіонера за даним договором є укладення контракту з покупцем-нерезидентом на експортну поставку виробів.

З урахуванням існування належних доказів того, що Спецвироби не були реалізовані відповідачем, а зберігаються у військовій частині А0829 Міністерства оборони України, суд дійшов висновку про відсутність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.