Рішення № 66022825, 11.04.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 р.

Справа № 909/222/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інверт", вул. Вузька, 19, м.Полтава, 36022

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул.Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543

про стягнення заборгованості в сумі 10979,73 грн.

за участю:

від позивача: не з"явились,

від відповідача: не з"явились,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інверт" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" заборгованості в сумі 10979,73 грн.. в тому числі 6700 грн. основного боргу, 3112,06 грн. пені, 273,13 грн. - 3% річних та 894,54 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 24.02.17р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.03.17р. Ухвалою суду від 21.03.17р. розгляд справи відкладено на 11.04.17р.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, явка представника ухвалами суду від 24.02.17 та 21.03.17 обов"язковою не визнавалась. В обгрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на перевезення вантажу №2014-081 від 29.07.14 щодо оплати вартості наданих послуг.

Відповідач в судове засідання повторно не з"явився, направив суду заяву про застосування строку позовної давності за вх.№6175/17 від 10.04.17, в якій зазначив, що укладений між сторонами договір за своєю природою є договором перевезення, тому просив застосувати скорочений (шестимісячний) термін позовної давності та відмовити в позові.

Щодо вказаної заяви суд зазначає, що договір перевезення, на відміну від договору транспортного експедирування, є трьохстороннім договором (Відправник, Перевізник, Одержувач) (постанова Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. у справі № 11/237).

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями Глави 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов’язаних з перевезенням, не поширюються.

У даному випадку, на правовідносини, які виникли між Перевізником та Замовником за Договором №2014-081 на перевезення вантажу від 29.07.14, незалежно від того, як правочин поіменували сторони, поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності щодо пропуску позивачем шестимісячного строку позовної давності встановленої ч.5 ст.315 ГК України щодо основного боргу є необґрунтованою.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

У відповідності до п.3.14 зазначеної постанови Пленуму ВГСУ нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо її явку судом визнано обов'язковою, може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Беручи до уваги той факт, що неявка в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не є перешкодою для вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи суд зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору на перевезення вантажу №2014-081 від 29.07.14 позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 6700 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №737 від 30.07.15, відомістю про вантаж актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ІН-0000278 від 30.07.15 (а.с.32,33,35).

Пунктом 4.1.9. Договору передбачено, що відповідач зобов"язаний вчасно сплачувати позивачу вартість транспортних послуг. Рахунок-фактура повинна бути сплачена відповідачем протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання відповідачем належним чином оформлених оригіналів: рахунку-фактури, податкової, товарно-транспортної видаткової накладних (п.5.4. договору). Однак відповідач не оплатив вартість наданих послуг, чим порушив умови укладеного договору.

В силу ст. ст.11, 202, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст.15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо стягнення 6700 грн. заборгованості за надані послуги є обґрунтована та така, що підлягає задоволенню.

Також обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення 273,13 грн. - 3% річних та 894,54 грн. інфляційних, оскільки ч.2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування інфляційних та 3% річних.

Щодо стягнення 3112,06 грн. пені, нарахованої за період прострочки з 24.09.15 по 31.01.17. суд зазначає наступне.

Приписами ст.ст.546,549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Пунктом 6.3.2 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за надані послуги відповідач зобов"язується сплатити позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, чого позивачем в даному випадку не було дотримано.

Однак враховуючи той факт, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності на підставі ст.258 ЦК України (позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), в стягненні пені належить відмовити.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено наслідки спливу позовної давності, відповідно до п.3 якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, до стягнення підлягають 6700 грн. основного боргу, 273,13 грн. - 3% річних та 894,54 грн. інфляційних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 1146,5 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 179, 193, 230, 232 ГК України, ст.ст.258, 267, 509, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 34, 43, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інверт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення заборгованості в сумі 10979,73 грн. - задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код 32149452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інверт" (вул. Вузька, 19, м.Полтава, 36022, код 30668247) - 6700 (шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 273 (двісті сімдесят три) грн. 13 коп. - 3% річних, 894 (вісімсот дев"яносто чотири) грн. 54 коп. інфляційних та 1146 (одну тисячу сто сорок шість) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В стягненні 3112,06 грн. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

повне рішення складено 18.04.17

Суддя Цюх Г. З.