Ухвала суду № 66015346, 11.04.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/859/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Колода Л. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Карпенко О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКарпенко О. В.суддівБабенка В. М., Нерушак Л. В. при секретаріСиниці Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними,

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, який підтримав апеляційну скаргу; представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_8, який просив апеляційну скаргу відхилити, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що 30 липня 2007 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір приєднання - договір споживчого кредиту № DNАВАК00100017, за яким відповідач передає позивачеві кредит в сумі 14 321,21 доларів США, а позивач зобов'язаний сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць на залишкову суму кредиту (п. 7.1. договору). За умовами вказаного договору у разі порушення позивачем будь-яких зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3., 7.5. вказаного договору, останній має сплатити відповідачеві пеню в розмірі 0,15% за кожен день прострочення - 54% річних від простроченого зобов'язання (0,15% х 365 днів).

В зв'язку із кризовою ситуацією, що склалася в економіці у 2008 році, вказує позивачка, вона виявилася неспроможною сплачувати щомісячно еквівалент 174,78 доларів США (п. 7.1. договору).

Виходячи з цього, зазначає ОСОБА_6, з метою створення сприятливих умов для виконання нею, як позичальником зобов'язань за кредитним договором від 30.07.2007 року, 25 листопада 2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, за якою було зменшено відсотки, пунктом 1.5. змінено неустойку за порушення позичальника (позивача). Так, виходячи із умов даної додаткової угоди, відповідальність наступає у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту, пеню зменшено до 0,06% за кожен день прострочення - 21,9% річних від простроченого зобов'язання (0,06% х 365 днів) та додатково введено штраф у розмірі 6 319,91 доларів США.

В подальшому, з метою сприяння позичальникові, вказує позивачка, сторонами 12 лютого 2015 року було укладено додаткову угоду № 1, за якою було збільшено пеню до 1,14% за кожен день прострочення - 416,1% річних від простроченого зобов'язання (1,14% х 365 днів) та збільшено штраф до 6 320,95 доларів США.

Вважаючи наведені вище положення договору споживчого кредиту недійсними, оскільки вони є такими, що суперечать вимогам закону і є явно несправедливими для сторони позичальника, ОСОБА_6 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із даним позовом та просила постановити судове рішення, яким визнати недійсними: - пункт 4.1. договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30 липня 2007 року; - підпункти 1.5.2. та 1.5.3. пункту 1.5. Додаткової угоди від 25 листопада 2013 року до договору споживчого кредиту № № DNАВАК00100017 від 30 липня 2007 року; - підпункти 1.5.2. та 1.5.3. пункту 1.5. Додаткової угоди від 12 лютого 2015 року до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30 липня 2007 року; - підпункт 1.5.4. пункту 1.5. Додаткової угоди від 25 листопада 2013 року до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30 липня 2007 року; - підпункт 1.5.4. пункту 1.5. Додаткової угоди від 12 лютого 2015 року до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30 липня 2007 року. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2017 року у позові ОСОБА_6 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що винесене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають істотне значення для справи та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає відхиленню, виходячи із наступного.

Згідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 30 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір споживчого кредиту № DNАВАК00100017, за умовами якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передав позивачці кредитні кошти в сумі 14 321,21 доларів США, а позивачка, у свою чергу, зобов'язалася сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць на залишкову суму кредиту (п. 7.1. договору). За умовами вказаного договору у разі порушення позивачем будь-яких зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3., 7.5. вказаного договору, останній має сплатити відповідачеві пеню в розмірі 0,15% за кожен день прострочення - 54% річних від простроченого зобов'язання (0,15% х 365 днів). (а.с. 8-9)

В зв'язку із неспроможністю позичальника ОСОБА_6 сплачувати щомісячно еквівалент 174,78 доларів США, 25 листопада 2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, за якою було зменшено відсотки, а пунктом 1.5. змінено неустойку за порушення позичальника (позивача) та додатково введено штраф у розмірі 6 319,91 доларів США.

В подальшому, між сторонами 12 лютого 2015 року було укладено додаткову угоду № 1, за якою було збільшено пеню до 1,14% за кожен день прострочення - 416,1% річних від простроченого зобов'язання (1,14% х 365 днів) та збільшено розмір штрафу до 6 320,95 доларів США. (а.с. 11)

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що ОСОБА_6, підписавши кредитний договір із додатковими угодами до нього, підтвердила, що з умовами договору ознайомлена та повністю згідна, а наявності передбачених законом підстав для визнання окремих положень кредитного договору недійсними, ОСОБА_6 не наведено.

Перевіряючи обґрунтованість та вмотивованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих представниками сторін по справі, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для його зміни чи скасування.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином правочин може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, при укладенні договору кредиту сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх істотних умов даного договору.

Позивачка ОСОБА_6 була ознайомлена та повністю погодилася із умовами укладеного договору, про що свідчить її власноручний підпис в кредитному договорі. В подальшому, ОСОБА_6 вчиняла юридично значимі дії, спрямовані на виконання умов кредитного договору.

Підписавши відповідно 25 листопада 2013 року та 12 лютого 2015 року додаткові угоди до кредитного договору від 30.07.2007 року позивачка погодилася в добровільному порядку на часткову зміну окремих положень даного договору, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що посилання ОСОБА_6 на нав'язування їй банком явно несправедливих для неї умов договору кредиту є нічим неаргументованими.

Крім того, як вбачається із наявних матеріалів справи, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2016 року (а.с. 26-28), залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року (а.с.29-31), з відповідачки ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № DNABAK00100017 від 30 липня 2007 року станом на 23 липня 2015 року, а саме, пеню в розмірі 1047,15 дол. США, штраф в розмірі 3160,48 дол. США, а всього 4207,63 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 липня 2016 року становить 104379,42 грн.

Судами при вирішенні позову щодо стягнення із ОСОБА_6 на користь банку заборгованості за кредитним договором, було враховано ту обставину, що оскільки отриманий у 2007 році кредит ОСОБА_6 в повному об'ємі не повернула, зі сторони кредитора вчинялися заходи, спрямовані на пролонгацію строку повернення кредитних коштів, зменшення існуючої заборгованості на 6319,91 дол. США, а саме: відсотки 3593,42 долари США та пеню в розмірі 2726,49 дол. США, зміну розміру відсотків з 0,92% на місяць по основному договору, до 0,12% на місяць за умовами Додаткових угод від 25 листопада 2013 року та від 12 лютого 2015 року, то за таких обставин посилання ОСОБА_6 на ту обставину, що кредитний договір не відповідає вимогам закону «Про захист прав споживачів» - є безпідставними. Оскільки зі сторони Банку договором та додатковими угодами до нього були передбачені достатні гарантії для ОСОБА_6 як споживача фінансових послуг та не вчинялися по відношенню до неї дискримінаційні дії, а, навпаки, вживалися заходи, спрямовані на врегулювання питання по поверненню кредитних коштів з уступками на користь споживача, яка систематично як сторона договору взятих на себе в добровільному порядку зобов'язань не виконувала.

Тому, за таких обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що не є також дискримінаційними для ОСОБА_6 умови договору про застосування санкцій в разі його невиконання у вигляді стягнення пені та штрафу, які передбачені ст.549 ЦК України та на які до того ж свідомо і без будь-якого тиску погодилася сама позивачка.

Крім того, суд зазначив, що з боку ОСОБА_6 не було надано також і будь-яких об'єктивних доказів, які б свідчили про нікчемність цього правочину.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ , в яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.

В порушення вимог статті 60 ЦПК України, яка покладає обов'язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, із сторони ОСОБА_6 на адресу суду не було надано будь-яких об'єктивних доказів про наявність підстав щодо визнання окремих положень кредитного договору недійсними, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових передумов для задоволення позову.

Інші доводи, викладені ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, правильності висновків суду не спростовують та на законність рішення суду не впливають.

Підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними - відхилити, зазначене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :