Ухвала суду № 66011220, 11.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2725/17

Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Сегеди С.М.

Кононенко Н.А.

при секретарі Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (надалі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») про захист прав споживача та визнання договору недійснимза апеляційною скаргою представника Кептє С.В. (в інтересах ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») на рішення Болградського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року,

встановила:

ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив визнати договір № 003572 фінансового лізингу від 15 грудня 2016 року укладеного між ним позивачем ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» - недійсним, стягнути з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь позивача ОСОБА_3 користь грошові кошти в сумі 70 800 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилався на те, що 15 січня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу №003572.

Відповідно до умов якого, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу транспортний засіб автомобіль марки Geely LC Crss вартістю 118 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування йому, позивачу в строк та на умовах, передбачених договором.

На виконання умов договору позивач здійснив платежі на користь відповідача.

Комісію за передачу предмету лізингу він мав намір сплатити безпосередньо перед передачею предмета лізингу, однак ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» не здійснила жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов'язань за договором, а саме не передало йому позивачу предмет лізингу у користування.

У подальшому позивач звернувся з письмовою вимогою до відповідача про передачу йому предмету лізингу.

У відповідь ОСОБА_3 отримав листа про те, що виявлено відсутність у продавця вказаного позивачем предмета лізингу.

ОСОБА_3 вважав, що зміст договору фінансового лізингу містить несправедливі умови, оскільки встановлює жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність лізингодавця, не даючи право споживачу вимагати дострокового розірвання договору. Умови передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і дають відповідачу право не повертати суми комісії за організацію договору у разі дострокового розірвання договору споживачем, а тому відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» наявні підстави для визнання умов договору несправедливими.

В судовому засіданні:

- позивач не прибув. Подав заяву про підтримання позовних вимог, та розгляд справи у його відсутність (а.с. 55);

- представник позивача підтримала доводи, викладені в позовній заяві, наполягала на задоволенні у повному обсязі (а.с. 20-21);

- відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення та просив розгляд справи провести у його відсутність (а.с. 32-47).

Рішенням Болградського районного суду Одеської області позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та визнання договору недійсним - задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»: вул. Кутузова, №18/7, к.613, м.Київ-133, 01601, код ЄДРПОУ 38865527, МФО 300711 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області від 22.12.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 кошти у розмірі 11.800 гривен - комісію за організацію, 59 000 гривен - авансовий платіж.

Всього стягнуто 70 800 гривен.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь держави судові витрати в розмірі 1 358 гривен.

В апеляційній скарзі представник Кептє С.В. (в інтересах ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») просить рішення Болградського районного суду Одеської області скасувати повністю, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Задовольняючи вищевказані позови суд першої інстанції, на підставі матеріалів даної справи, ст.ст 220, 227, 806 ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», правильно виходив з наступного.

15 січня 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та позивачем ОСОБА_3 укладено договір №003572 фінансового лізингу з додатками (а.с. 09-17).

За умовами договору лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі предмет лізингу визначений у п. 3.1 цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 3.1 договору предметом лізингу є автомобіль Geely LG Gross (а.с. 09 зворотна сторінка).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувача протягом строку, який становить не більш ніж 50 (п'ятдесят) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

16 січня 2016 року ОСОБА_3 сплатив 11 800 гривен комісії за організацію, що підтверджується квитанцією № N181N42934 (а.с. 19 зворотна сторінка).

23 лютого 2016 року позивачем сплачено авансовий платіж 59 000 гривен, квитанція № N181N50834 (а.с. 19).

На виконання умов договору, а саме п. 5.1 після сплати комісії за організацію та авансового платежу, ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» повинна була в строк до 12 квітня 2016 року передати позивачу автомобіль Geely LG Gross, що є предметом лізингу.

Після спливу терміну виконання зобов'язання щодо передачі автомобілю, позивач звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» з письмовою вимогою про передачу йому предмету лізингу.

На своє звернення ОСОБА_3 отримав відповідь № 590 від 19 квітня 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про відсутність у продавця визначеного договором предмету лізингу.

В цьому листі відповідач посилався на вимоги п. 3.4 договору, що залежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, сам предмет лізингу повинен бути замінений на інший предмет лізингу в обов'язковому порядку. Умови такої заміни, та проведення додаткових розрахунків, вказується у відповідній додатковій угоді до даного договору.

Тобто, відповідач просив виконати позивача свої зобов'язання згідно умов договору та замінити предмет лізингу, направивши відповідну заяву на адресу лізингодавця, для подальшого складання додаткової угоди до даного договору (а.с. 18).

Згідно з додатком №1, №3 до договору фінансового лізингу № 003572 вартість предмета лізингу становить 118 000 гривен; авансовий платіж 59 000 гривен; комісія за організацію 11 800.00 гривен (10 %) (а.с. 15, 16).

16 січня 2016 року позивач здійснив оплату комісії за організацію в розмірі 11800 гривен з призначенням платежу за послуги згідно з договором фінансового лізингу (а.с. 19 зворотна сторінка), 23 лютого 2016 року сплатив авансовий платіж 59000 гривен (а.с. 19).

14 квітня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «ЛК «Еталон» з вимогою про передачу предмету лізингу (а.с. 15 зворотна сторінка).

19 квітня 2016 року на адресу позивача ОСОБА_3 відповідач ТОВ «ЛК «Еталон» повідомлення про необхідність позивачу виконати свої зобов'язання згідно умов договору та зміни предмету лізингу, направивши відповідну заяву на адресу лізингодавця, для подальшого складання додаткової угоди до даного договору (а.с. 18).

01 листопада 2016 року позивач звернувся з заявою до відповідача про розірвання договору лізингу від 15 січня 2016 року № 003571 фінансового лізингу (а.с. 62), яка була отримана відповідачем 08 листопада 2016 року (а.с. 63).

Проте, станом на 12 грудня 2016 року відповідь на ім'я позивача від відповідача не надходила.

Відповідно до п. 2.1 укладеного договору фінансового лізингу (надалі договір) визначено, комісія за організацію одноразова плата лізингоодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення даного договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних отриманих від офіційних дилерів по всі Україні, супроводження договору протягом всього строку його дії та відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані з його виконанням ( у тому числі не зазначені в цьому договорі, але що можуть виникнути у лізингодавця в процесі його виконання).

Пунктом 12.1 договору передбачено, що у випадку не надання лізингодавцем лізингоодержувачу предмета лізингу, визначеного в специфікації (додаток 3 до цього договору) у термін, що перевищує 30 календарних днів, від строку, вказаного в п. 5.1 цього договору, лізингоодержувач має право відмовитись від даного договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. В такому випадку лізингоодержувачу повертаються всі перераховані ним кошти та додатково сплачується штраф у розмірі 10% від вартості предмету лізингу.

Згідно до пункту 12.12 договору фінансового лізингу у випадку його розірвання лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу.

У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

При цьому, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно з пунктом 12.12 договору фінансового лізингу № 003572 у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу.

У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

При цьому в разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем для відповідності відсоткового розміру авансового платежу фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу в момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору).

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (пункти 4.3-4.4 договору).

На підставі вищевикладеного, районний суд правомірно вказав, що оспорюваний пункт 12.12 договору фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору 20 % від сплаченої суми авансових платежів.

Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.11 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що у лізингової компанії «Еталон» на час укладення спірного договору ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб була відсутня (а.с.60), що відповідно до статті 227 ЦК України є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

На підставі зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов до мотивованого висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника Кептє С.В. (в інтересах ТОВ «Лізингова компанія «Еталон»- відхилити. Рішення Болградського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та визнання договору недійсним -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області С.П. Гайворонський

С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко