Ухвала суду № 66006254, 12.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1535/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та Атестаційної комісії № 1 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (треті особи Національна поліція України та Апеляційна атестаційна комісія Південного регіону № 3) про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі ГУ Національної поліції в Миколаївській області) та Атестаційної комісії № 1 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі Атестаційна комісія № 1). З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати протокол Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 29 червня 2016 року № 140 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого управління кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, зі служби в поліції;

- поновити позивача на службі в поліції на посаді оперуповноваженого управління кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області з 29 червня 2016 року;

- стягнути з ГУ Національної поліції в Миколаївській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 червня 2016 року, включаючи середню заробітну плату за один місяць, що підлягає негайному виконанню, та витрати на правову допомогу у розмірі 2200 грн. (а. с. 77-78, 154-155).

В обґрунтування позову зазначалось, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2006 року. Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року № 3 о/с позивача було призначено на службу в поліції з присвоєнням йому спеціального звання капітан поліції. 1 лютого 2016 року ГУ Національної поліції в Миколаївській області видано наказ № 52 «Про організацію проведення атестування особового складу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області», яким було призначено атестування поліцейських ГУ Національної поліції в Миколаївській області та створено атестаційні комісії. В лютому 2016 року позивач пройшов тестування на знання законодавчої бази та на загальні здібності, на підставі яких отримав загальну оцінку « 61». 3 березня 2016 року ОСОБА_1 пройшов співбесіду, за результатами якої Атестаційною комісією № 1 складений висновок, згідно якого позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Рішення названої комісії залишено без змін Апеляційною атестаційною комісією Південного регіону № 3. Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 29 червня 2016 року № 140 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію». На думку позивача, названий наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії № 1 ГУ Національної поліції в Миколаївській області, оформлене протоколом від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 29 червня 2016 року № 140 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого управління кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, зі служби в поліції. Поновлено позивача на названій посаді з 29 червня 2016 року. Стягнуто з ГУ Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 11331 грн. 61 коп.. Стягнуто з ГУ Національної поліції в Миколаївській області на користь позивача заробітну плату за один місяць в сумі 5074 грн.. Присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Національної поліції в Миколаївській області сплачений судовий збір згідно квитанції від 7 листопада 2016 року № 56308 в сумі 551 грн. 20 коп.. Присуджено на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2200 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Національної поліції в Миколаївській області. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ГУ Національної поліції в Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме неправильно застосовано норми Закону України «Про Національну поліцію» та норми Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що згідно висновку Атестаційної комісії № 1, який залишено без змін Апеляційною атестаційною комісією № 3, позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню з поліції за службовою невідповідністю. Крім того, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року повинні бути залишені судом без розгляду, оскільки заяву з названими вимогами позивачем подано лише 3 листопада 2016 року. Вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу також задоволенню не підлягають, оскільки суду не були надані оформленні у встановленому законодавством порядку документи, які б свідчили про названі витрати. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з залишенням без розгляду вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення Атестаційної комісії № 1, а також з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2006 року.

Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року № 3 о/с позивача було призначено на службу в поліції оперуповноваженим кримінальної поліції з присвоєнням йому спеціального звання капітан поліції.

1 лютого 2016 року ГУ Національної поліції в Миколаївській області видано наказ № 52 «Про організацію проведення атестування особового складу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області», яким було призначено атестування поліцейських ГУ Національної поліції в Миколаївській області та створено атестаційні комісії.

В лютому 2016 року позивач пройшов тестування на знання законодавчої бази та на загальні здібності, на підставі яких отримав загальну оцінку « 61».

3 березня 2016 року ОСОБА_1 пройшов співбесіду, за результатами якої Атестаційною комісією № 1 складений висновок, згідно якого позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Рішення названої комісії залишено без змін Апеляційною атестаційною комісією Південного регіону № 3.

Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 29 червня 2016 року № 140 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б вказували на невідповідність позивача займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби, а тому звільнення останнього зі служби в поліції за службовою невідповідністю не може бути визнане правомірним.

Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» названого Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Згідно ч. 1 ст. 58 Закону призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Як встановлено матеріалами справи, наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року № 3 о/с позивача було призначено на службу в поліції оперуповноваженим кримінальної поліції з присвоєнням йому спеціального звання капітан поліції (а. с. 32).

Таким чином, ГУ Національної поліції в Миколаївській області при призначенні позивача на службу в поліції на вказану посаду фактично визнало ОСОБА_1 таким, що відповідає вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію». При цьому названий наказ від 7 листопада 2015 року № 3 о/с не містить умов про проведення конкурсу та тимчасовість призначення позивача на посаду.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Частиною 2 названої статті Закону визначено, що атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України, що передбачено ч. 5 названої статті Закону.

Інструкцію про порядок проведення атестування поліцейських затверджено наказом МВС України від 17 листопада 2015 року № 1465 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за № 1445/27890) (далі Інструкція № 1465).

Згідно п. 3 Розділу I названої Інструкції атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Таким чином, наведені положення Інструкції повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому названий перелік підстав для проведення атестування поліцейських є вичерпним.

Відповідно до ч. 4 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Згідно пп. 2 п. 1 розділу IV названої вище Інструкції організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають, серед іншого, складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Аналізуючи наведену норму Закону у взаємозв'язку з вказаними вище положеннями щодо підстав атестування поліцейських, суд приходить до висновку, що у відповідному наказі керівника органу поліції щодо заходів із підготовки та проведення атестування повинно бути визначено: прізвище, ім'я та по батькові поліцейського (поліцейських), які підлягають атестуванню; необхідність та підстава атестування щодо кожного поліцейського, який включений до списку поліцейських, які підлягають атестуванню. При цьому прийняття рішення про проведення атестації відносно конкретного поліцейського та, власне, проведення атестації може мати місце виключно у випадках, передбачених Законом, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Таким чином, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені ч. 2 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію».

Проте, ГУ Національної поліції в Миколаївській області не наведено передбачених ч. 2 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для проведення атестації ОСОБА_1, а саме, не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що позивач мав бути призначений на посаду без проведення конкурсу, або щодо нього виявлено ознаки службової невідповідності за станом здоров'я чи у зв'язку із невиконанням службових обов'язків.

Натомість, матеріали справи містять атестаційний лист від 8 лютого 2016 року, складений начальником Управління кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, згідно якого за час проходження служби в поліції капітан поліції ОСОБА_1 зарекомендував себе позитивно, як сумлінний співробітник, який володіє організаторськими здібностями та вольовими якостями. Має високу теоретичну підготовку та практичний досвід роботи в оперативних підрозділах. Здатний працювати в екстремальних умовах, розуміє та правильно вирішує поставлені перед правоохоронними органами завдання в справі боротьби зі злочинністю та зміцнення правопорядку. За характером спокійний, врівноважений, тактовний, здатний контролювати власні емоції. У стройовому відношенні підтягнутий, фізично розвинений добре. Табельною зброєю та прийомами рукопашного бою володіє, здатний стійко переносити психофізичні навантаження та труднощі по службі. Державну та службову таємницю зберігати вміє. При цьому, за висновком прямого керівника, а саме заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, позивач займаній посаді відповідає (а. с. 127-128).

За таких даних, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем було протиправно включено позивача до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Відповідно до п. 10 розділу IV Інструкції № 1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування. За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест) та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2016 року позивач пройшов тестування на знання законодавчої бази та на загальні здібності, за результатами яких отримав 61 бал (а. с. 129).

Згідно п. 15 розділу IV Інструкції атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків:

1) займаній посаді відповідає;

2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;

3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;

4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Пунктами 20 та 21 розділу IV Інструкції визначено, що усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу.

Атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження) (п. 16 розділу IV Інструкції).

Таким чином, висновок атестаційної комісії про відповідність чи не відповідність поліцейського займаній посаді приймається за результатами розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, у тому числі: результатів тестування за професійним тестом та тестом на загальні здібності та навички; атестаційного листа; матеріалів співбесіди; документів, що надійшли на запити атестаційної комісії; результатів тестування на поліграфі та матеріалів особової справи поліцейського, з яких можна встановити повноту виконання функціональних обов'язків, показники службової діяльності, наявність заохочень та дисциплінарних стягнень.

Матеріалами справи встановлено, що в березні 2016 року ОСОБА_1 пройшов співбесіду, за результатами якої Атестаційною комісією № 1 складений висновок, згідно якого позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Рішення названої комісії залишено без змін Апеляційною атестаційною комісією № 3 (а. с. 137, 139).

В рішенні Атестаційної комісії № 1, що міститься в протоколі від 3 березня 2016 року, зазначено, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. В рішенні Апеляційної атестаційної комісії № 3, що міститься в протоколі від 14 березня 2016 року, якою залишено без змін назване рішення Атестаційної комісії № 1, вказано, що позивач продемонстрував наднизький рівень теоретичних та практичних знань законодавчих та нормативно-правових актів, що регулює діяльність на займаній посаді. При цьому комісіями не вказано: з яких саме підстав комісії дійшли таких висновків, якими конкретними критеріями вони керувалися, приймаючи такі рішення, з яких підстав членами атестаційних комісій не були взяті до уваги відомості, зазначені в атестаційному листі позивача, результати його тестування на знання законодавчої бази та на загальні здібності і навички, а також яким критеріям не відповідає названий поліцейський (а. с. 137, 139).

За таких даних, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення названих атестаційних комісій, оформлені протоколами від 3 березня 2016 року та від 14 березня 2016 року, прийняті без врахування критеріїв, визначених в п. 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, тобто без врахування професійних якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки позивача. При цьому вказані рішення не містять мотивів їх прийняття та не підтверджуються належними доказами.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 та ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Аналогічний обов'язок Національної поліції України та її посадових й службових осіб щодо застосування положень Конвенції у своїй діяльності встановлений нормами ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію».

Оскільки негативні рішення атестаційних комісій тягнуть за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, такі рішення, незалежно від форми їх оформлення (протокол, окремий акт тощо), повинні бути мотивованими, детальними і повними, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на їх прийняття.

Так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), за результатами оцінки усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.

Разом з цим, названий Закон не надає визначення терміну «службова невідповідність». При цьому, виходячи з вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського, та загального розуміння понять, можна дійти висновку, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість.

Таким чином, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Оскільки метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку із службовою невідповідністю, в контексті норм Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських звільнення через службову невідповідність може мати місце лише в крайньому випадку у разі неможливості подальшого залишення поліцейського на службі в поліції.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що ГУ Національної поліції в Миколаївській області не доведено неможливості залишення позивача на службі в поліції та необхідності застосування до нього крайнього заходу у вигляді звільнення через службову невідповідність, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б вказували на невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, наприклад акта відповідного службового розслідування, документів, що характеризують позивача з негативної сторони або вказують на його низький професійний рівень.

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування наказу відповідача від 29 червня 2016 року № 140 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність, а також поновлення позивача на посаді оперуповноваженого управління кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, є правильним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 названої статті Кодексу встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі викладеного та наведених вище норм законодавства, у зв'язку з тим, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді оперуповноваженого кримінальної поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, із стягненням на його користь з ГУ Національної поліції в Миколаївській області заробітної плати за час вимушеного прогулу. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано допустив до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що відповідно до протоколів співбесід Атестаційної комісії № 1 та Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону № 3 позивач продемонстрував наднизький рівень теоретичних та практичних знань законодавчих та нормативно-правових актів, що регулює діяльність на займаній посаді, оскільки такі висновки атестаційних комісій не підтверджені жодними доказами, які б свідчили про обґрунтованість цих висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 1 ст. 97 Кодексу суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Частиною 1 ст. 87 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 названої статті Кодексу встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем для забезпечення представництва його інтересів було укладено із адвокатом Тимошиним В.В. договір від 6 липня 2016 року № 0706/16-2, згідно підпунктам п. 3.1 та 3.2 п. 3 якого сплата за послуги адвоката за вивчення проблематики спору та відпрацювання способу та тактики виконання доручення становить 1500 грн. та за участь в судових засіданнях 850 грн. за кожен судодень (а. с. 79).

Матеріалами справи також встановлено, що згідно довідок про сплату від 6 липня 2016 року за № № 0706/16-8 та 0706/16-9 позивач за надання адвокатської допомоги здійснив оплату адвокатських послуг відповідно до названих умов договору № 0706/16-2 (а. с. 80, 81).

Назване також підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 27 липня 2016 року № 0727/16-2 до вказаного договору про надання правової допомоги (а. с. 82).

При цьому розмір вказаних витрат не перевищує розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, визначений ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

За таких даних, висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2200 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Національної поліції в Миколаївській області, також є правильним.

Разом з цим, при розгляді по суті позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування протоколу Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720, судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно частинам 1 та 2 ст. 99 названого Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 названої статті Кодексу визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

На підставі частин 1 та 2 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що 3 листопада 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати протиправним та скасувати протокол Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720.

Матеріалами справи також встановлено, що про рішення (висновок) Атестаційної комісії № 1, оформлене протоколом від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720, ОСОБА_1 дізнався 9 березня 2016 року, про що свідчить особистий підпис позивача в атестаційному листі та оскарження ним названого рішення Атестаційної комісії № 1 до Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону № 3 (а. с. 129, 22-23).

За таких обставин, звернення позивача до суду 3 листопада 2016 року з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування протоколу Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720 відбулося з порушенням встановленого ч. 3 ст. 99 КАС України процесуального строку.

При цьому, в порушення наведених вище положень ст. 100 КАС України, судом першої інстанції не прийнято процесуального рішення про поновлення позивачу строку звернення до суду з названими вимогами.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 203 КАС України приходить до висновку про скасування постанови суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування протоколу Атестаційної комісії № 1 від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720, із залишенням цих позовних вимог без розгляду.

В той же час, враховуючи, що в іншій частині позовних вимог судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає оскаржену постанову окружного адміністративного суду у вказаній частині без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування протоколу Атестаційної комісії № 1 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 3 березня 2016 року ОП № 15.00004317.0021720 скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 18 квітня 2017 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко