Постанова № 66004215, 12.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа № 922/83/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№886Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017 року по справі №922/83/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківської області

про стягнення 68061,13 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Постман" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Порше Лізінг Україна" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00008809 від 14.10.2013 у розмірі 19937,68 грн., збитки у розмірі 39492,44 грн., пеню в сумі 1003,20 грн., 3% річних у розмірі 1066,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6561,40 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017 року по справі №922/83/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00008809 від 14.10.2013 у розмірі 19937,68 грн., пеню в сумі 997,65 грн., 3% річних в розмірі 1066,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 6561,40 грн. та 428,45 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 39492,44 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.04.2017 року.

У судове засідання, яке відбулось 03.04.2017 року, представники сторін не зявились, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" і його представником (т.2 , а.с. 17-18) та повернутою на адресу суду копією ухвали з поштовим відправлення у зв'язку з не запитом (т.2, а.с.19-22).

07.04.2017 року на адресу суду від представника позивача електронною поштою надійшло клопотання, в якому він просить суд провести судове засідання по справі без участі представника позивача. (вх.№3978).

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства, зважаючи на наступне.

14 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00008267, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZEX048669; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 19790,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5937,00 дол. США; обсяг фінансування еквівалент 13853,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент 2968,50 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 330,98 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 25.10.2013.

Відповідно до п. 4.1. ОСОБА_1 Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей ОСОБА_1 та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому ОСОБА_1).

За змістом п. 6.1 ОСОБА_1, відповідач зобовязався, для експлуатації обєкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі Графіку).

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем порушені свої зобов'язання за Договором, у звязку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 19937,68 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати ОСОБА_1/відмовитись від ОСОБА_1 і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 ОСОБА_1 обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення обєкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 ОСОБА_1, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 ОСОБА_1, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 ОСОБА_1 сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

16.04.2015 відповідачу було направлено Вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення обєкта лізингу та про відмову від договору № 00008809 від 14.10.2013, яка була повернута на адресу позивача разом з довідкою пошти - "за відмовою адресата від одержання".

Таким чином, враховуючи визначене у ОСОБА_1 право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 ОСОБА_1), суд вбачає, що договір № 00008809 від 14.10.2013 розірваним з 30.04.2015.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 19937,68 грн. не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховані:

- інфляційні втрати у сумі 6561,40 грн. та 3% річних у сумі 1066,41 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання, в порядку ст. 625 ЦК України;

- збитки в сумі 39492,44 грн., в порядку п. 8.6 ОСОБА_1;

- пеню у розмірі 1003,20 грн.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг, відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на момент розгляду справи, відповідач 19937,68 грн. заборгованості (несплата щомісячних лізингових платежів за період з січня 2015 р. по квітень 2015 року) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

За таких обставин, відповідач правомірно визнаний судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, заперечень проти позову, свого розрахунку щодо розміру заборгованості чи доказів її сплати суду не надав, не міститься таких і в матеріалах справи, вимога позивача про стягнення 19937,68 грн. заборгованості за лізинговими платежами, правомірно визнана судом першої інстанції обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1066,41 грн. та інфляційні втрати в сумі 6561,40 грн., нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності договору про фінансовий лізинг та вимогам чинного законодавства, дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6561,40 грн. та 3% річних в сумі 1066,41 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 1003,20 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008809 від 14.10.2013 пеню у розмірі 1003,20 грн. за загальний період нарахування з 16.01.2015 по 16.10.2015 щодо кожного простроченого лізингового платежу окремо.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Крім того, стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00008809 від 14.10.2013) у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Як зазначено судом першої інстанції, що вказаний погоджений сторонами у Договорі про фінансовий лізинг № 00008809 спосіб нарахування пені (10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу) не змінює механізм нарахування пені, визначений у ст. 549 Цивільного кодексу України, та, при цьому, чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо нарахування пені у відсотках річних.

При цьому, судом встановлено, що розмір пені, нарахований способом, який погоджено сторонами у п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наданий позивачем розрахунок пені, є невірним, з огляду на таке.

Так, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що умовами п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00008809) сторони не встановили іншого періоду нарахування пені, аніж той, який визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), з огляду на що здійснення позивачем нарахування пені у термін більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим.

Так, умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені за кожен день затримки є вказівкою на механізм нарахування пені, а умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені до моменту повної виплати платежу не є строком, з огляду на визначення строку (терміну) в ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України (зокрема, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, погодження сторонами дії договору до повного припинення зобов'язань боржника - не є строком дії договору).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, місцевий суд вірно встановив, що останнім було перевищено строк на який може бути нарахована пеня (182) дні, та розмір вказаних штрафних санкцій який підлягає задоволенню судом становить 997,65 грн.

У зв'язку з чим, в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення 5,55 грн. пені слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_1 та припиненням ОСОБА_1 позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень ст. 22 ЦК України збитки в розмірі 39492,44 грн., а саме:

- реальні збитки, які складаються з вилучення Об'єкта лізингу, послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви у даній справі. При цьому позивач просить компенсувати дані збитки з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ.

- упущена вигода, що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкту лізингу.

Правомірним є також висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 39492,44 грн. з огляду на наступне.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судами встановлено, що сторони передбачили, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені ОСОБА_1 штрафні санкції (п. 8.6 ОСОБА_1), та, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу (п. 12.10 ОСОБА_1).

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, останній був вимушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "Тріпл Сі", ТОВ "Юридична фірма Вернер" для забезпечення свого права.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за ОСОБА_1.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за ОСОБА_1) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків з урахуванням ПДВ є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29.12.2015 р. у справі № 911/1623/15.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 39492,44 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які, на думку позивача, складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкта лізингу, однак позивач жодного розрахунку даної вимоги до суду не надав.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків.

За таких обставин, твердження, викладені позивачем в своїй апеляційній скарзі, не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017 року по справі №922/83/17 без змін.

Керуючись ст. ст. 33-34 ,43, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017 року по справі №922/83/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13.04.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.