Рішення № 66003337, 11.04.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.04.2017 Справа № 905/536/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства “БЕРТІ”, м. Бердянськ Запорізької області

до відповідача: Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області

про: стягнення основного боргу в сумі 1264400,00грн., пені – 102827,37грн., інфляційних нарахувань – 212973,45грн., 3% річних – 33255,45грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 11.04.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «БЕРТІ», м. Бердянськ Запорізької області, звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове Донецької області, про стягнення основного боргу в сумі 1264400,00грн., пені – 102827,37грн., інфляційних нарахувань – 212973,45грн., 3% річних – 33255,45грн.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», ст. ст. 526, 530, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: розрахунок 3% річних, інфляційних нарахувань, пені; договір поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р., специфікацію, видаткову накладну №РН-0000264 від 07.04.2016р., довіреність №214 від 06.04.2016р., товарно-транспортну накладну №54 від 07.04.2016р., виписку з банківського рахунку, акт звірки взаємних розрахунків від 03.03.2017р., лист ПрАТ “БЕРТІ” №629 від 23.05.2016р., претензію-вимогу №147 від 20.01.2017р., правоустановчі документи.

28.03.2017р. на електрону адресу суду (а 03.04.2017р. на поштову адресу) від відповідача надійшов відзив №20-194 від 28.03.2017р. на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на порушення позивачем умов договору, визначених у п. 4.1., 5.1., 6.4.2., що позбавило відповідача можливості виконати вимоги ст.265 ГК України в частині оплати товару.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: акт приймання-передачі товару від 07.04.2016р., акт звірки взаємних розрахунків від 30.06.2016р., витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження відповідача, акт звірки взаємних розрахунків від 03.03.2017р.; 10.04.2017р. від позивача надійшли пояснення №881 б/д на заперечення відповідача, в яких позивач зазначив, зокрема, що 14.03.2016р. надійшов лист №18/352, в якому зазначалось, що позивач визнаний переможцем тендерних торгів з проханням якнайшвидше поставити товар. У вказаних запереченнях позивач також зазначив, що з боку керівництва відповідача неодноразово по телефону, електронною поштою, в приватній розмові позивачу були пред’явлені вимоги найшвидше поставити на їхнє підприємство конвеєрні стрічки, посилаючись на те, що після поставки товару кошти будуть виділені негайно і сплачені продавцю. Крім того, надав податкову накладну, лист №18/352 від 14.03.2016р.

Представник позивача в судове засідання 11.04.2017р. не з’явився, надав до суду клопотання №880 від 07.04.2017р. про проведення судового засідання за його відсутністю.

Представник відповідача в судове засідання 11.04.2017р. не з’явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи на пізнішу дату, обґрунтовуючи його запізнім надходженням ухвали суду від 29.03.2017р. про призначення розгляду справи на 11.04.2017р., важким фінансовим станом та відсутністю можливості здійснення фінансування витрат на відрядження. Доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин не надав.

11.04.2017р. від відповідача на адресу суду надійшло клопотання №20-224 від 10.04.2017р. про відкладення розгляду справи та клопотання №20-222 від 10.04.2017р. про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції на весь період розгляду справи.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови). При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, в даному судовому засіданні. Враховуючи викладене відхиленню також підлягає клопотання про участь відповідача у наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №Т1/24-2016 (далі договір), згідно п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов’язався у 2016р. передати у власність покупця товар, зазначений у специфікації, а покупець – прийняти та оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: стрічка конвеєрна – 4000м.

Згідно п. 1.4. обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Ціна договору становить 6948000,00грн. з ПДВ, у тому числі податок на додану вартість – 1158000,00грн. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін та у випадку зменшення обсягів закупівлі товару залежно від реального фінансування видатків (п.п. 3.1., 3.2. договору).

За умовами п. 4.1. договору розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника у наступному порядку:

50% - попередня оплата вартості відповідного товару;

50% - в термін 10 календарних днів з дня підписання акту прийому-передачі товару.

У розділі 5 договору визначені умови поставки, зокрема:

п.5.1. – постачання узгодженої партії товару здійснюється в міру необхідності, згідно з заявкою покупця. Строк (термін) поставки товару 30 робочих днів з моменту отримання постачальником замовлення, отримання 50% попередньої оплати вартості відповідного товару;

п. 5.3. – постачання товару здійснюється автотранспортом постачальника та за рахунок його коштів;

п. 5.4. – датою поставки товару покупцю вважається дата, яка вказана на товаросупроводжувальних документах, наданих покупцю постачальником.

Відповідно до п.п. 6.1.1. договору покупець зобов’язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі прийняти і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п.п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.

Сторонами була підписана специфікація до договору, в якій сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині виконання зобов’язань сторонами – до повного та належного їх виконання (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору позивач поставив продукцію відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000264 від 07.04.2016р. на суму 2264400,00грн. та актом приймання-передачі товару від 07.04.2016р.

Продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №214 від 06.04.2016р.

За умовами п. 6.4.2 договору постачальник має право на дострокову поставку товару за письмовим погодженням з покупцем.

Відповідачем була виписана довіреність на отримання від позивача цінностей за Договором №Т1/24-2016 від 01.04.216р., що свідчить про наявність письмового погодження на дострокову поставку товару.

Відповідач отримав продукцію, але у визначений у договорі строк за неї в повному обсязі не сплатив, своїх договірних зобов'язань перед позивачем не виконав, чим порушив умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем з метою досудового врегулювання спору направлені на адресу відповідача вимога №629 від 23.05.2016р. та претензія-вимога №147 від 20.01.2017р. про сплату вартості поставленого товару в сумі 1264000,00грн.

Відповідачем вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в договорі порядок оплати, за яким покупець зобов'язаний сплатити суму за продукцію - 50% - попередня оплата вартості відповідного товару; 50% - в термін 10 календарних днів з дня підписання акту прийому-передачі товару.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковою накладною №РН-0000264 від 07.04.2016р. продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати у розмірі 2264000,00грн.

Відповідач здійснив часткову оплату продукції, перерахувавши 14.04.2016р. на рахунок позивача 1000000,00грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку. Решта суми в розмірі 1264000,00грн. залишилась несплаченою.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки №Т1/24-2016 від 01.04.2016р. за вищевказаною видатковою накладною.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2264000,00грн.

Відповідач свої зобов’язання з оплати поставленого товару за вказаною видатковою накладною належим чином не виконав.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.

Відповідачем дане у порядку встановлену господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів погашення заборгованості в сумі 1264000,00грн. не надано.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 1264000,00грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 102827,37грн., інфляційні нарахування в розмірі 212973,45грн., 3% річних в розмірі 33255,45грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимога про стягнення з нього 3% річних та втрат від інфляції заявлена позивачем правомірно.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення вимог в цій частині у заявлених позивачем сумах та стягнення з відповідача: 3% річних в сумі 33255,45грн., інфляційних нарахувань в розмірі 212973,45грн.

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 102827,37грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов’язань» (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» визначено, що, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обов’язково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно були застосовані умови п. 7.1. та п. 7.7. договору при нарахуванні пені за неналжене виконання грошових зобов’язань.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 102827,37грн. заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача, викладені у відзиві №20-194 від 28.03.2017р. щодо відсутності можливості відповідача виконати вимоги ст.265 ГК України в частині оплати товару внаслідок порушення позивачем умов договору є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 253, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “БЕРТІ”, м. Бердянськ Запорізької області до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове Донецької області про стягнення основного боргу в сумі 1264400,00грн., пені – 102827,37грн., інфляційних нарахувань – 212973,45грн., 3% річних – 33255,45грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Приватного акціонерного товариства “БЕРТІ” (71100, Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Франка-Новоросійська, 2/40, ЄДРПОУ 00152359) суму основного боргу у розмірі 1264400,00грн., інфляційні нарахування – 212973,45грн., 3% річних – 33255,45грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 22659,43грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 102827,37грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.04.2017р. проголошено на підписано повний текст рішення.

Суддя Я.О. Левшина