Ухвала суду № 66002686, 03.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

3 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 14 березня 2016 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5

Апеляційний суд Дніпропетровської області 7 липня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив, стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг у розмірі 5 тис. доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 120 тис. 318 грн, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року залишив без змін.

У березні 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 264, 526, 527 ЦК України.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 2 липня 2014 року, 30 вересня 2015 року, 3 лютого та 9 листопада 2016 року.

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4 та залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами виникли договірні правовідносини, відповідач ОСОБА_4 належним чином не виконав умови договору позики, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає сплаті відповідачем. Оскільки строк позовної давності позивачем не пропущено, то відсутні підстави для застосування наслідків його спливу, передбачених статтею 267 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року та 3 лютого 206 року (справи № 6-116цс13, 6-18цс16) викладено правовий висновок в якому зазначено, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Верховний Суд України в постанові від 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) виклав правовий висновок про те, що за змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням статті 6, частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - статті 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу. За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності. Виходячи з положень статті 99 Конституції України, статей 192, 533 ЦК України незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня. Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені статтею 625 ЦК України.

В правовому висновку, який викладений в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа № 6-154цс15), зазначено, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Верховний Суд України в постанові від 9 листопада 2016 року (справа № 6-1457цс16) виклав правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні досліджувати графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко