Постанова № 66001276, 13.04.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.

ПОСТАНОВА

іменем України

"13" квітня 2017 р. Справа № 806/2435/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М.

Охрімчук І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, Апеляційного суду Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "15" лютого 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення заборгованості з суддівської винагороди та середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку ,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 із позовом про:

- визнання неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України щодо неприйняття заходів з фінансування та виплати йому щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року;

- зобов'язання Міністерство фінансів України через Державну казначейську службу України профінансувати Державну судову адміністрацію України для виплати йому Апеляційним судом Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди в сумі 20 152,35 грн.;

- стягнення з Апеляційного суду Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року в сумі 20 152,35 грн.

- стягнення з Апеляційного суду Житомирської області середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 22.09.2016 року по день ухвалення судового рішення.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 02.01.2003 року по 21.09.2016 року працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області. При проведенні повного розрахунку при звільненні Позивачем було виявлено, що залишилася невиплаченою заборгованість із суддівської винагороди за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року в сумі 20 152,35 грн., яка відображена в його особовому рахунку. Позивач вважає, що протягом вказаного періоду жодних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо обмеження розміру суддівської винагороди не вносилося, а тому правових підстав для її обмеження при виплаті не було. На думку Позивача, обмеження розміру суддівської винагороди положеннями Закону України від 31.07.2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" є безпідставними.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року.

Стягнуто з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_3 заборгованість з суддівської винагороди за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року в розмірі 20 152,35 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та винести в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу подав і Апеляційний суд Житомирської області у якій просить постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та винести в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Апеляційного суду Житомирської області слід задовольнити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Позивач з 02.01.2003 року по 21.09.2016 року працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області.

Сторони визнають, що Позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року з урахуванням обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом України від 31.07.2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

Так, відповідно до роздруківки з особового рахунку Позивача встановлено, що Позивачу суддівська винагорода за серпень 2014 року була скорегована в сторону зменшення на загальну суму 7 496,79 грн., за вересень того ж року - на 4 506,60 грн., за жовтень - на 2547,21 грн., за листопад - 4 506,60 грн. і за грудень - на 4 310,67 грн., а всього на загальну суму 23 367,87 грн. (Позивачем вказана сума такого корегування суддівської винагороди визначена в розмірі 20 152,35 грн.).

Суть спору між сторонами зведена виключно щодо правомірності такого обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди Позивачу 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого пунктом 6-4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року N1622- VII.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав для обмеження розміру суддівської винагороди позивача за період з 03.08.2014 року по 31.12.2014 року 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями пункту 14 статті 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Відповідно до чинної у 2014 році частини 1 статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, 31 липня 2014 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", підставою чого слугувало те, що економіка України в 2014 році знаходилася у надзвичайно складному становищі, і задля зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей та відповідно до проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, де як попередній захід для отримання наступного траншу від МВФ є ухвалення нових змін до бюджету.

Цим Законом Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" було доповнено пунктом 6-4, яким було обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом враховані положення інших міжнародних документів, яким оскаржувані дії відповідачів відповідають у повній мірі, зокрема рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яким було визнано неприйнятними заяви литовських суддів, пов'язані зі скороченням їм заробітної плати. Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі "Савіцкас та інші проти Литви" зазначив: "Вислів "коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується", що міститься в пункті 3 статті 11 Закону про суди, повинен бути витлумачений так, що у зв'язку з фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі через особливі обставини (економічна криза, стихійні лиха тощо) в державі виникає надзвичайно складна економічна і фінансова ситуація. У такому разі з об'єктивних причин може бути нестача ресурсів для здійснення функцій держави та задоволення суспільних потреб, у тому числі гарантування матеріально-фінансових потреб судів. За таких обставин законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб, і ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей. Проте навіть у такому разі законодавець повинен підтримувати баланс між правами і законними інтересами тих осіб, до яких застосовуються менш сприятливі законодавчі акти, й інтересами суспільства та держави, тобто влада повинна звернути увагу на вимоги принципу пропорційності. Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що у разі дуже серйозної економічної та фінансової ситуації бюджетне фінансування всіх державних установ слід переглянути і зменшити. Якщо в разі дуже серйозної економічної ситуації правові акти зазначатимуть, що фінансування судів і заробітної плати не може бути зменшено тільки щодо суддів, це означатиме, що суди необґрунтовано відрізнятимуться від інших державних установ і судді необґрунтовано виділятимуться серед інших осіб, які здійснюють функції в державних установах.

Подібні позиції ЄСПЛ висловив й у рішеннях від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйяртан Асмундсон проти Ісландії", які зводилися до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася у державі.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи обмеження соціально-економічних прав інших осіб, зокрема, працівників державних органів та інших бюджетних установ, що мали місце у 2014, 2015 роках згідно Законів України № 1622-VІІ від 31 липня 2014 року, №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року, суд дійшов висновку, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

В даному випадку обмеження щодо реалізації прав позивача на отримання суддівської винагороди в повному розмірі було зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що йому неправомірно недонарахована суддівська винагорода за період з 03 серпня 2014 року до 31 грудня 2014 року є необгрунтованими.

Оскільки, під час звільнення позивача з посади судді з ним було проведено повний розрахунок, тому немає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розразунку.

За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу Апеляційного суду Житомирської області слід задовольнити, постанову суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Житомирської області задовольнити. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "15" лютого 2017 р. в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: М.М. Капустинський

І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "13" квітня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачам: Міністерство фінансів України вул.Грушевського, 12/2,м.Київ,01008

4- Державна казначейська служба України вул.Бастіонна, 6,м.Київ,01601

5- Державна судова адміністрація України вул.Липська,18/5,м. Київ,01601

6- Апеляційний суд Житомирської області вул. С.Ріхтера, 24,м.Житомир,10008

- ,