Постанова № 66000019, 10.04.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2017 р. справа № 820/564/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представник позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2Д,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнаня протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 441/1303 від 26.12.2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, оскільки у даному випадку відсутні підстави для виконання податкового обов'язку з транспортного податку з громадян за 2016 рік через неоднозначність діючого у 2016 році законодавства з питання справляння транспортного податку, порушення принципу стабільності податкового законодавства (запровадження змінених правил справляння транспортного податку менш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду року), введення в дію ставки місцевого податку та механізму його справляння рішенням Верховної Ради України, неврахування інспекцією всіх обовязкових елементів розрахунку транспортного податку. Посилаючись на наведені міркування, представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач, Східна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився, зазначивши, що відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України громадянин повинен сплачувати транспортний податок за наявний у нього на праві власності автомобіль.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи позивач є власником транспортного засобу - автомобілю марки BMW модель X5, рік випуску 2016, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.14).

26.12.2016 року відповідачем, Східною ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення № 441/1303 про визначення гр.ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок за 2016 рік в розмірі 18.750,00грн. (а саме: за 9 місяців 2016 року).

Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння транспортного податку унормовані, насамперед, приписами ст.265 і ст.267 Податкового кодексу України.

Так, податковий обов'язок за публічним платежем - транспортний податок був вперше запроваджений Законом України № 71-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», котрий набрав чинності з 01.01.2015р. та у новій редакції виклав положення ст.267 Податкового кодексу України.

Законом України від 24.12.2015р. №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» до Податкового кодексу України (далі - Кодекс) були внесені зміни, зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року.

Суд зауважує, що станом на 01.01.2016р., станом на дату прийняття спірного рішення суб'єкта владних повноважень, а також станом на дату вирішення судом даного спору ані приписи Закону України № 71-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ані приписи Закону України від 24.12.2015р. №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», ані приписи ст.267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, з будь-яких інших причин дії не втратили, а відтак, є чинними.

За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для залишення приписів перелічених актів законодавства поза увагою при розвязанні спору.

Стосовно доводу позивача про запровадження місцевого податку транспортного податку рішенням Верховної Ради України, а не рішеннями місцевих рад суд зазначає, що у даному конкретному випадку таке рішення законодавця викладено у формі закону, який не був скасований, не був визнаний неконституційним, з будь-яких інших причин чинності не втратив.

Розглядаючи справу суд бере до уваги, що у розумінні ст..265 Податкового кодексу України транспортний податок є складовою частиною податку на майно.

Згідно з абз.1 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 01.01.2016 року) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві умови, за одночасної наявності яких у особи, як потенційного платника податку на майно (транспортного податку), і виникає податковий обовязок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) вік автомобіля - існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в пять років від року випуску автомобіля, 2) перевищення показником середньоринкової вартості автомобіля межі у 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, п.14.1.220 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення, згаданого у Податковому кодексі України пятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк (вік автомобіля) починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у останній день пятого послідовного року.

Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п.267.6.7 ст.267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Викладений в законі механізм справляння транспортного податку передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.267.5.1 ст.267 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.267.6.2 ст.267 Податкового кодексу України).

Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення рішення про визначення розміру транспортного податку фізичній особі громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.

При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа громадянин не подає і не повинна подавати податку звітність по транспортному податку, то запроваджені ст.102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобовязання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.

Таким чином, будь-які строкові межі прийняття контролюючим органом податкового повідомлення рішення про визначення фізичній особі громадянину суми податкового зобовязання з транспортного податку (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років)) у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обовязки цієї особи як платника податку.

01.04.2016р. позивач набув у власність новий автомобіль марки BMW модель Х5, 2016 року випуску, що підтверджується актом приймання передачі (а.с.12) та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.13-14).

Станом на вказану дату вже як три місяці діяли нові правила справляння транспортного податку за 2016 рік і позивач обєктивно не мав жодних перешкод для ознайомлення з їх змістом.

Таким чином, станом на момент придбання у власність автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком відносно позивача поза розумним сумнівом дотримано критерій правової визначеності.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що з 01.01.2016 року мінімальний місячний розмір заробітної плати склав - 1.378,00грн.

За правилами ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 01.01.2016р.) об'єктом оподаткування транспортним податком є автомобілі середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто - 1.033.500,00грн.

Відповідно до поданих письмових пояснень відповідач обчислив вартість даного автомобіля на рівні 1.114.092,07грн. (а.с.56 зворот).

У той же час згідно з самостійно наданим позивачем до матеріалів справи актом приймання-передачі від 01.04.2016р. вартість придбаного нового автомобіля склала 1.257.500,00грн.

Враховуючи, що позивач придбав саме новий автомобіль, то будь-які елементи розрахунку середньоринкової вартості не мають юридичного значення для кваліфікації придбаного автомобіля як обєкта оподаткування транспортним податком за 2016р.

Перевищення дійсної вартості придбаного автомобіля (1.257.500,00грн.) над нижньою межею середньоринкової вартості автомобіля як обєкта оподаткування (1.033.500,00грн.) є значним, що не дає суду підстав для будь-яких сумнівів відносно правильності проведеного інспекцією нарахування суми податку.

Відтак, проведені ДПІ розрахунки у даному конкретному випадку не є суперечливими і не впливають на правильність кваліфікації спірного автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком за 2016 рік.

Суд вважає за необхідне відхилити наведений у позові аргумент про принцип стабільності податкового законодавства, адже у даному конкретному випадку цей аргумент не може бути визнаний судом достатньою самостійною підставою для скасування податкового обовязку, так як, по-перше, у спірних правовідносинах такий обовязок був встановлений ще нормами Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII і існував відповідно з дати набрання чинності згаданим актом законодавства (тобто на момент придбання платником у власність легкового автомобіля вже був запроваджений і платник мав бути обізнаний з цією обставиною), а по-друге, норми Закону України від 24.12.2015р. № 909-VIII неконституційними не визнані, а відтак, не можуть бути проігноровані судом при вирішенні спору.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги приписи ч.2 ст.19 Конституції України і враховує, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст..ст.54, 58, 267 Податкового кодексу України.

Відсутність у фізичної особи громадянина обовязку подавати податку звітність з транспортного податку позбавляє контролюючий орган безспірних правових підстав для прийняття рішення про проведення будь-якої перевірки з питання справляння транспортного податку, як-то: планової, позапланової, фактичної чи камеральної у порядку ст..ст.75-86 Податкового кодексу України.

Між тим, саме реалізація податковою інспекцією функції контролю у спосіб здійснення перевірки (починаючи з етапу листування між контролюючим органом та платником податків і завершуючи етапом документального закріплення результатів проведеного контролю шляхом складання акту перевірки) у даному випадку найбільш відповідає інтересам платника податків, позаяк у силу приписів ст..86 Податкового кодексу України саме зі змісту акту перевірки особа може дізнатися про суть податкового обовязку, виконання якого покладається на таку особу.

Таким чином, складення акту перевірки здатне забезпечити найсприятливіші для особи умови захисту прав, свобод та інтересів, позаяк дозволяє реалізувати у кожному конкретному випадку принцип правової визначеності.

Однак, за наявності у ст..54 Податкового кодексу України спеціальної норми про повноваження контролюючого органу приймати податкові повідомлення рішення у випадках, коли контролюючий орган є відповідальним за нарахування податкового зобовязання та існуванні такої ж згадки у приписах ст..267 Податкового кодексу України, факт непроведення податковою інспекцією перевірки не може бути визнаний судом підставою для скасування спірного рішення.

Водночас з цим, суд зауважує, що абзацом 2 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 24.12.2015р. № 909-VIII передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Придбання позивачем саме нового автомобіля марки BMW моделі Х5 2016 року випуску і подання ДПІ до суду роздруківки скрішоту середньоринкової вартості автомобіля марки BMW моделі Х5 2016 року випуску на рівні 1.114.092,07грн. свідчить про те, що проведений інспекцією розрахунок спірної суми податку на містить тих дефектів, які б призводили до його неправомірності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході розгляду справи доводи відповідача про існування у позивача невиконаного податкового обов'язку з транспортного податку за 2016 рік знайшли своє підтвердження, то у задоволенні позову належить відмовити.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №441/1303 від 26.12.2016 року - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повідомити, що повний текст постанови виготовлено 14.04.2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.